"Вовче молоко" в Карпатах і на Поліссі: чому до цих кульок краще не торкатися руками

Більшість грибників сприймає їх за чудернацькі поганки чи рідкісні плісняві нарости. Проте ця істота не належить ані до рослин, ані до царства грибів. Науковці називають її лікогалою деревною (Lycogala epidendrum), а в народі вона здавна відома під містичною назвою "вовче молоко", розповідає "Лісовиця".

Жива крапля, що вміє полювати

Найбільш приголомшлива таємниця лікогали полягає в тому, що на початку свого життєвого циклу вона взагалі не має форми кульки. Це повноцінна рухома амебоподібна маса – плазмодій. Поки плазмодій молодий, він ховається всередині вологої деревини або під корою. Цей напівпрозорий слизовий згусток буквально повзає по капілярах гнилої деревини, самостійно обираючи найтемніші та найвологіші напрямки.

Знамените "вовче молоко" / Фото "Лісовиця"

Плазмодій не просто вбирає вологу – він хижо поглинає бактерії, спори цвілі, дріжджі та мікроскопічні рештки, обтікаючи їх своїм тілом і перетравлюючи на ходу. Коли ж запас поживних речовин вичерпується або наближається час дати потомство, лінивий драглистий мисливець радикально змінює форму поведінки.

Плазмодій виповзає на освітлену поверхню кори чи пенька і розпадається на окремі пухирці розміром від 0,5 до 1,5 сантиметра. Саме в цей момент вони набувають ультраяскравого неоново-рожевого або коралового забарвлення. Якщо легенько натиснути на таку молоду кульку, тонка оболонка лусне, а з неї бризне пастоподібна рожева рідина, за яку організм і охрестили "вовчим молоком".

З часом кульки темнішають, грубшають і стають попелясто-сірими або темно-бурими. Всередині них дозріває мільйонний пилок сухого спорового порошку. За першого ж пориву вітру або удару важкої краплі дощу суха оболонка тріскається, вистрілюючи спори назовні, щоб розпочати дивовижний цикл спочатку. Зустріти цього мандрівного слизовика в лісах України можна аж до перших серйозних заморозків у листопаді.