НКЕК боїться присутності Федієнка на обговореннях в Кабміні

Коли народному депутату повідомляють про засідання конкурсної комісії за 2,5 години до його початку, важко не запідозрити: можливо, його там просто не дуже хочуть бачити.

Народний депутат Олександр Федієнко знову опинився в ситуації, яка виглядає щонайменше дивно. Цього разу йдеться не про чергову суперечку навколо діяльності Національної комісії, що регулює сфери електронних комунікацій, радіочастотного спектра та поштового зв’язку, а про конкурсну комісію з відбору кандидатів до самого регулятора.

Федієнко звернувся з, на перший погляд, елементарним проханням: як народного депутата, його мають завчасно повідомляти про засідання комісії, щоб він міг бути присутнім і виконувати свої депутатські повноваження.

Здавалося б — що тут складного?

Але почалася бюрократична вистава.

Спочатку депутату повідомили, що інформація про засідання конкурсної комісії до Секретаріату Кабінету Міністрів України взагалі не надходила.

А після звернення Федієнка раптом з'ясувалося: перше засідання комісії заплановане на 4 вересня о 14:30.

Порядок денний теж знайшовся.

Є лише один маленький нюанс.

Повідомили про це депутату приблизно за 2,5 години до початку засідання.

Випадковість?

Можливо.

Але якщо така «випадковість» повторюється, вона вже починає скидатися на систему.

Незручний депутат — це хто?

Федієнко сам іронічно називає себе «незручним депутатом».

І, схоже, саме в цьому й полягає проблема.

Адже зручний депутат — це той, хто отримує інформацію постфактум, не ставить зайвих питань і не цікавиться, як саме ухвалюються рішення.

А незручний депутат хоче бути присутнім.

Хоче бачити процедуру.

Хоче ставити питання.

Хоче розуміти, хто, кого і за якими критеріями відбирає до державного регулятора, який має величезний вплив на український телекомунікаційний ринок.

І саме тут виникає принципове питання: кому заважає присутність народного депутата на засіданні конкурсної комісії?

Бо якщо все відбувається прозоро, законно і відповідно до встановленої процедури, то навіщо приховувати дату та час засідання до останнього моменту?

НКЕК — не приватний клуб

Особливо дивно це виглядає на тлі того, що йдеться про регулятора стратегічної для держави галузі.

НКЕК визначає правила гри для операторів і провайдерів електронних комунікацій, впливає на використання радіочастотного ресурсу, регулює значну частину ринку та ухвалює рішення, які безпосередньо відчувають і великі телеком-компанії, і невеликі інтернет-провайдери, і зрештою мільйони українських споживачів.

Тому питання формування складу НКЕК — це далеко не внутрішня справа кількох чиновників.

Це питання державного управління і публічної відповідальності.

І якщо народний депутат хоче бути присутнім під час роботи конкурсної комісії, то виникає логічне запитання: чому державний апарат не може нормально забезпечити його інформацією?

Конституція — не рекомендація

Федієнко у своєму дописі нагадує чиновникам просту річ: Конституція та закони України — це не рекомендації, які можна виконувати лише тоді, коли зручно.

І це, мабуть, головне у всій цій історії.

Бо проблема вже не в тому, чи встиг депутат на конкретне засідання.

Проблема в іншому: чи вважає виконавча влада нормальним ставлення до народного депутата як до людини, якій можна повідомити про важливе державне засідання за кілька годин до його початку?

А якщо завтра таким самим чином «забудуть» повідомити журналістів?

Післязавтра — громадськість?

А потім виявиться, що рішення вже ухвалено, кандидатів відібрано, а всім зацікавленим сторонам залишається лише ознайомитися з результатом?

Так прозорість державного управління не працює.

Чим більше незручних питань — тим краще

Найцікавіше в цій історії навіть не те, що Федієнку повідомили про засідання із запізненням.

Найцікавіше — його реакція.

Депутат не збирається відступати.

«Доведеться нагадувати», — фактично говорить він.

І, можливо, це саме той випадок, коли нагадувати справді потрібно.

Тому що державні органи мають працювати не за принципом «якось повідомимо», а за принципом чітких процедур, відкритості та відповідальності.

А депутат, який приходить на засідання, ставить питання і хоче бачити процес ухвалення рішень, — це не проблема.

Проблема — коли державні органи починають сприймати такого депутата як проблему.

Федієнко каже, що й надалі буде «незручним».

Що ж.

Для суспільства це, можливо, навіть добре.

Бо в демократичній державі значно небезпечнішим за «незручного» депутата є дуже зручний депутат, якому нічого не показують — і який нічого не питає.

А щодо НКЕК та чиновників, які організовують конкурс до регулятора, залишається просте питання:

якщо від депутатського контролю нема чого приховувати — чому депутату доводиться буквально вибивати інформацію про те, коли відбудеться засідання?

На це питання хотілося б почути не чергову бюрократичну відписку, а нормальну публічну відповідь.