/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F434%2F5da01cf18e2bd16cd4713287bd5a08d1.jpg)
Вчені розробляють пластик, який здатен самостійно розкладатися під дією сонця
Вчені запропонували інноваційний підхід до утилізації пластику: створення матеріалів, які можуть самостійно розкладатися під впливом сонячного світла, а потім — за допомогою мікроорганізмів. Такий механізм дає змогу уникнути тривалого забруднення навколишнього середовища пластиком, який зазвичай залишається у природі десятиліттями.
Як працює новий матеріал
Дослідники з Іллінойсу взяли за основу полістирол — широко вживаний матеріал для виготовлення пінопластових стаканчиків та харчових контейнерів. В ході експерименту зразки полістиролу протягом 90 днів піддавали впливу штучного сонячного світла у різних типах води. У чистій воді поверхня полістиролу зазнала значних тріщин і почала руйнуватися. Однак у морській воді такі зміни були набагато менш вираженими.
Вчені пояснюють це тим, що солі та розчинені органічні речовини у морській воді можуть затримувати реактивні сполуки, які формуються внаслідок впливу ультрафіолету. Це заважає сонцю розпочати процес руйнування пластику.
Роль мікроорганізмів та перспективи для майбутніх матеріалів
На наступному етапі досліду до зразків додали бактерії, які здатні споживати деякі органічні сполуки. Це дозволило перевірити, чи можуть мікроорганізми завершувати розкладання пластику після його пошкодження сонцем. Результати підтвердили: після впливу світла бактерії дійсно прискорюють розкладання, проте сам пластик вони не «з’їдають» миттєво.
«Майбутній пластик можуть проектувати не так, щоб він був вічним, а навпаки — щоб природа могла швидше забрати його назад».
Ця концепція може стати основою для нових полімерних матеріалів, які навмисно будуть більш вразливими до ультрафіолету і легше розкладатимуться за участю мікроорганізмів. Водночас дослідники наголошують, що до масового впровадження таких рішень ще далеко. Адже експерименти проводилися у лабораторних умовах із тонкими плівками полістиролу, а не з реальними відходами у світових океанах.

