Як зміняться тарифи на інтернет через удари по телеком мережах

Росія б'є по дата-центрах, вузлах зв'язку та іншій телеком-інфраструктурі. Після атак 23–24 вересня проблеми з інтернетом виникли у клієнтів одразу кількох київських провайдерів, а близько 100 тисяч домогосподарств мали перебої через пошкодження обладнання.

І після цього нам пропонують поставити просте питання:

А чому провайдери хочуть підвищувати тарифи?

А справді — чому?

Хто заплатить за згоріле обладнання?

Хто оплатить аварійні бригади, нові акумулятори, генератори, резервні канали та дублювання мереж?

Хто компенсує провайдеру кабель, який доводиться прокладати вдруге після чергового прильоту?

Особливо це питання болюче для малих і середніх провайдерів. У них немає бездонної кишені великих корпорацій. Один серйозний удар по вузлу зв'язку може коштувати компанії сотні тисяч або мільйони гривень.

І при цьому від них вимагають: працюйте цілодобово, забезпечуйте резервне живлення, дублюйте канали, відновлюйте мережі після обстрілів — але тариф не підвищуйте.

Так не буває.

За даними представників ринку, витрати зростають не лише через прямі руйнування. Дорожчають обладнання, кабель, робота технічних спеціалістів, а резервування мереж потребує нових інвестицій. Деякі оператори вже говорять про можливе підвищення тарифів на 10–20%.

Власник UTELS Олександр Полюдов прямо заявив, що провайдерам, які вкладаються у резервне живлення та дублювання каналів, дедалі важче працювати за тарифами 300–350 гривень.

І тут треба чесно сказати:

дешевий інтернет і надійний інтернет — це вже не одне й те саме.

Можна залишити тариф 300 гривень.

Але тоді не варто дивуватися, якщо після чергового прильоту провайдеру просто не буде за що швидко відновлювати мережу.

Є й інший шлях — дозволити ринку сформувати тариф, у якому буде закладена не тільки плата за мегабіти, а й вартість стійкості мережі.

Причому держава також має брати участь у вирішенні проблеми. У Верховній Раді вже зареєстрований законопроєкт №15426 щодо відновлення пошкоджених електронних комунікаційних мереж під час воєнного стану. Документ передбачає можливість компенсації документально підтверджених витрат операторів, хоча НКЕК висловилася проти його прийняття через зауваження до положень законопроєкту.

Тому питання сьогодні треба ставити не так:

«Чому провайдери хочуть підняти ціну?»

А значно простіше:

«Хто заплатить за те, щоб після наступної російської ракети у нас знову був інтернет?»

Якщо відповідь — «провайдер», тоді не треба дивуватися зростанню тарифів.

Якщо держава і суспільство хочуть дешевшого інтернету — тоді вони мають запропонувати механізм, який дозволить провайдерам відновлювати та захищати мережі без перекладання всіх воєнних збитків на їхні плечі.

Бо вимагати від малого провайдера одночасно дешевого інтернету, цілодобової роботи, енергонезалежності, резервування і відновлення після обстрілів — це вже не соціальна політика. Це вимога працювати собі у збиток.