"Ця зима стане ключовим етапом від початку вторгнення": інтерв'ю Скотта Лукаса про терор Росії, ППО та плани Кремля

Професор міжнародної політики Інституту Клінтона Університетського коледжу Дубліна Скотт Лукас в інтерв'ю 24 Каналу проаналізував суперечливі сигнали з Вашингтона щодо Росії та України, зокрема можливий розкол усередині команди Дональда Трампа та різні підходи до тиску на Кремль.

Він також оцінив, чому Москва може робити ставку на зимові удари по Україні замість масштабного наступу на землі, як на її розрахунки впливають економічні проблеми та обмежена мобілізація, а також що означає операція "Вівальді" для ситуації на фронті.

Нові сигнали з Вашингтона і розкол у команді Трампа

Розпочнемо з нових ідей у Білому домі щодо завершення війни Росії проти України. Представник Трампа Джон Колліс просуває план, згідно з яким Росія звільнить політичних в'язнів в обмін на послаблення санкцій США. Дмитро Пєсков уже заявив, що це неправда, бо, цитую, "у Росії немає політичних в'язнів". Тож яка ваша думка щодо цієї ідеї? Чи може вона отримати більше схвалення в найближчому оточенні Трампа?

Я думаю, що це дуже дивна історія. США щойно ухвалили законопроєкт про посилення санкцій проти Росії та 100% мита на головних клієнтів Росії, а тепер раптом може з'явитися думка про зняття санкцій заради звільнення політичних в'язнів. Це означає, що треба дивитися на розкол в адміністрації Трампа.

Є фракція навколо агенцій та відповідальних посадовців. Ми вже говорили про це, коли обговорювали Джона Реткліффа, директора ЦРУ, який їздив до Москви в серпні й через місцевих керівників розвідки передав Володимиру Путіну сигнал: тобі потрібно зупинити це вторгнення, тому що ти не перемагаєш.

У США є посадовці в розвідці, армії, Держдепартаменті та фінансових структурах, які вважають, що Україну слід захищати, а Росія має сісти за стіл переговорів і погодитися на припинення вогню на поточних лініях фронту. Але є й інша фракція, про яку ми давно знаємо.

Вона каже: пріоритет не в тому, що Росія зробила в Україні, не в захопленні територій, не в масових вбивствах і не у воєнних злочинах, а в тому, чи можна укласти економічну угоду або угоди з росіянами.

Інтерв'ю Скотта Лукаса про плани Росії та загрози для України: дивіться відео

Ключовою фігурою в цій другій логіці став девелопер Стів Віткофф, якого Кремль почав "обробляти" ще з весни 2025 року. Після того як у Кремлі склали психологічний портрет посадовців адміністрації Трампа, Віткоффа почали переконувати через головного фінансового радника Путіна Кирила Дмитрієва.

І це важливо: після зустрічі президента Зеленського з Дональдом Трампом в ООН та після контактів українців з американськими посадовцями на полях Генасамблеї Кремль відправив Дмитрієва на переговори з американцями минулої середи.

Хоч імен американських посадовців не називали, цілком імовірно, що Віткофф був серед них. І тут постає питання: кому спала на думку ідея про зняття санкцій в обмін на політичних в'язнів? Особливо з огляду на те, що в Кремлі говорять: "У нас немає політв'язнів".

Я підозрюю, що такі люди, як Віткофф або Джон Коул, головний емісар з питань переговорів щодо політв'язнів, просто закинули цю ідею.

Це нагадує ідею, яка з'явилася кілька тижнів тому, про те, що США могли б почати купувати калійні добрива у Білорусі, попри санкції через її близькість до дій Росії та вторгнення. На цей момент я не думаю, що ця пропозиція просунеться далі.

Фундаментальна проблема в тому, що фракція Віткоффа чи фракція Реткліффа – обидві з різних причин – прагнуть зустрічі високого рівня між Україною, Росією та США.

Йдеться про розмови щодо зустрічі Путіна, Зеленського та Трампа. Але доки Кремль не готовий до такої зустрічі, принаймні не готовий проводити її будь-де, крім Москви, справа не зрушить із місця. А це означає, що російському вторгненню не буде кінця.

Не буде припинення вогню на нинішній лінії фронту, але й не буде жодних економічних угод між США та Росією. Бо, якою б поганою не була адміністрація Трампа, початок економічних угод із росіянами до закінчення вторгнення виглядав би дуже і дуже погано, особливо для переважної більшості американців, які досі вірять у підтримку України в цій війні.

Російська економіка може розвалитися

Давайте також висвітлимо ще одну історію про візит директора ЦРУ до Москви 31 серпня. За даними Frankfurter Allgemeine Zeitung, Реткліфф попередив Москву, що російська економіка може розвалитися, як це сталося з Радянським Союзом наприкінці Холодної війни, якщо війна триватиме. Як оцінити це економічне послання і чи може воно вплинути на розрахунки Путіна?

Невдовзі після місії Джона Реткліффа до Москви офіційні особи США дали про це знати ЗМІ. Публічно вони цього не говорили, але через медіа злили інформацію, що Реткліфф попередив про економічні наслідки вторгнення. Він також попередив, що Росія не досягає військового прориву.

Це все частина одного послання Путіну: вам справді варто зупинитися зараз. Вам справді варто зупинитися і розпочати справжні переговори.

Я думаю, це має певний ефект, особливо коли з'явилися наступні повідомлення від людей у Росії, від бізнес-еліт, які відчували: скільки років ми змарнували на це вторгнення в Україну і скільки ще часу втратимо через серйозні економічні проблеми, які має Росія?

Але чи змусить це Путіна зупинити вторгнення? Ось у чому проблема. Кремль розраховує, що їм просто потрібна ця зима, щоб зламати Україну. Просто потрібна ця зима, щоб зламати її авіаударами, вивести з ладу енергетичну інфраструктуру та іншу інфраструктуру, наприклад телекомунікації, а потім цивільні почнуть тиснути на уряд, щоб той зупинився.

Я думаю, що це припущення помилкове. І ми побачимо, що воно помилкове. Але через те, що вони так думають, їм можна говорити про стрімкий дефіцит бюджету, про те, що ВВП не зростає, про відносно високу інфляцію та високі відсоткові ставки, про стрімкі втрати на полі бою і про контрнаступи України.

Все це не зупинить їх від того, щоб пройти через цю зиму і далі, до весни 2027 року, намагаючись змусити Україну здатися, а не припинити вторгнення.

Зимовий терор проти Києва і гонка ППО

Росія посилила зимовий терор проти Києва, атакуючи енергетичну інфраструктуру, цивільні об'єкти та навчальні заклади новими реактивними безпілотниками, проти яких бракує специфічної зброї. Мешканці столиці перебувають у постійному страху, а ситуація перед зимою стає критичною. Чого очікувати найближчими місяцями та чи з'являться в України спеціальні дрони й інші ефективні заходи для протидії цим новим загрозам?

Передусім я думаю, що ви кращий свідок, ніж я, тому що ви перебуваєте в Києві й змушені через це проходити. Тому мої найкращі побажання вам і всім, хто змушений стикатися з цим терором.

Ви почали з головного: відбувся прогрес у технологіях російських безпілотників. Раніше ми говорили про Shahed, іранські дрони, але Росія попрацювала над цією конструкцією і технологіями, і вони розробили реактивні дрони, які значно швидші та потужніші.

Якщо раніше говорили про зграї дронів, які намагалися вразити ціль і часто повинні були кружляти над нею або зависати, то тепер достатньо лише одного дрона, який швидко влучає в ціль.

І це фундаментально важливо сказати відверто: деякі з цих дронів не влучають в енергетичну інфраструктуру. І вони точно не влучають у військові об'єкти. Національна академія наук не знаходиться поруч із жодним військовим об'єктом.

Немає жодної причини завдавати по ній ударів. Школа, по якій сьогодні вранці вдарили в Києві, також не знаходиться поблизу військових об'єктів. Отже, росіяни обирають цілі, тому що атакують українську культуру. Вони атакують самих українців.

Чи є заходи протидії цьому терору, так само як і атакам на енергетичну інфраструктуру? Думаю, якщо зібрати всі заяви уряду Зеленського та його партнерів, стає зрозуміло: вони знають, що треба поспішати, щоб отримати ефективнішу протиповітряну оборону. Якщо у ворога швидші та потужніші дрони, ви повинні мати кращі перехоплювачі. А ми знаємо, що вже є дефіцит перехоплювачів.

Отже, це гонка з часом. Я не думаю, що питання в тому, чи можна зупинити всі російські атаки, а в тому, наскільки їх можна обмежити і стримати. І я не можу дати вам точну відповідь на це, і не думаю, що хтось може. Усі розуміють, що ця зима, як на мене, буде, мабуть, найважливішим етапом від початку вторгнення.

Але я можу сказати інше: я бачив, як український народ проявляв стійкість під час величезних випробувань і атак, які тривають уже майже 5 років. Ми бачили часи масових убивств і масованих атак, але воля України не була зламана. Думаю, якщо ви переживете цю зиму, Росія вже зробить свій найкращий і останній постріл.

Тож завдання не лише в тому, щоб обмежити ці атаки й мінімізувати шкоду взимку, а й у тому, щоб показати Кремлю раз і назавжди: ви не можете перемогти. А навесні можна буде говорити про змістовні переговори, щоб нарешті досягти тривалого припинення вогню.

Одностороннє припинення ударів і торг навколо НПЗ

Зараз, чесно кажучи, здається, що у нас одностороннє припинення вогню. Схоже, Україна припинила завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах після того, як Дональд Трамп заявив, що попросив Володимира Зеленського зменшити інтенсивність атак, і той погодився. Російські медіа звернули на це увагу, а останній зафіксований удар по російському НПЗ був 26 числа, коли Ільський НПЗ у Краснодарському краї загорівся. З того часу цілями нібито були лише дві нафтобази. Чи справді Україна погодилася на це одностороннє припинення вогню і що це дає Трампу?

Президент Зеленський сьогодні вранці повідомив, що вночі був уражений нафтопереробний завод у Саратовській області, на південний схід від Москви.

Я думаю, ви бачили, що під час Генасамблеї ООН минулого тижня в Нью-Йорку, поки тривали переговори за участю Трампа, Україна обмежила удари по НПЗ, бо було незрозуміло, як відреагує Трамп і наскільки погано все може скластися. А потім у цей період з'явилася та сама ініціатива: чи можна відновити переговори між Україною, США та Росією.

Коли стає зрозуміло, що Росія відкидає переговори, я думаю, ви бачите, як Україна повертається до атак на нафтопереробні заводи. Ви правильно це підмітили: хто може звинувачувати Україну в контратаках, коли Росія посилює свої удари, намагаючись змусити Київ капітулювати?

Іншими словами, Україна проводить калібрування як з погляду військової позиції, так і політично, щоб підтримувати контакти з тими посадовцями в США, які на її боці, і протистояти тим, хто підтримує Кремль.

Тож так, я думаю, що вони діяли обережно з ударами по нафтозаводах останніми днями, але очікую, що удари посиляться найближчими тижнями, якщо не буде ознак того, що Росія хоче говорити.

Операція "Вівальді" і стан російських військ

Українські сили здійснюють успішну контрнаступальну операцію "Вівальді" на Лиманському напрямку, у межах якої вже повернули під контроль 176 квадратних кілометрів території. Цей успіх спровокував хвилю критики серед російських "воєнкорів", які звинувачують своє командування у брехні та визнають просування ЗСУ. Як ви оцінюєте стратегічне значення цієї операції та в якому становищі наразі опинилися російські війська на цій ділянці фронту?

По-перше, іноді краще не оголошувати про свої контрнаступи заздалегідь. Ми бачили невдачі 2023 року. Але тут ми маємо, хоч і значно обмеженішу операцію, яка, як ви зазначили, просунулася приблизно на 170 квадратних кілометрів, або близько 60 квадратних миль, якщо я не помиляюся.

Це також спростувало російський наратив про те, що вони безперервно просувалися цією частиною Донецької області та поблизу Луганської області. Ви можете пам'ятати, як росіяни казали: "О, ми взяли це село. Ми взяли це село". А потім українські військові командири на місцях кажуть: "Ну ні, це територія під нашим контролем. Зараз ми контролюємо це".

Що цікаво зараз, так це те, що цей контрнаступ триває вже певний час, і ми не бачимо ознак російського контрнаступу, який міг би це повернути. Росія й далі атакує інші ділянки фронту на Донбасі в Донецькій області.

Під час операції "Вівальді" російські військові здавалися в полон / скриншот

Костянтинівка – питання про те, хто контролює її через місяці. Виникає питання про так звану сіру зону, яка там утворилася. Тож лінія фронту трохи мінлива.

Це зовсім не означає, що якась зі сторін перемагає, але це фактично лінія фронту без вирішального результату. І я думаю, це підтверджує думку, що Росія перейде до повітряних ударів, щоб намагатися атакувати.

Що було дуже цікаво цього тижня, так це те, що навіть у розпал українського просування в межах операції "Вівальді" росіяни вказують на те, що збираються продовжувати "Вівальді 2.0". Тож, знаєте, готуйтеся до цього.

Володимир Путін оголосив про призов 15 500 військовослужбовців на фронт. Ми очікували, що він може мобілізувати до 300 000 росіян. Проте він мобілізував лише 15 500. Цього ледь вистачить, щоб покрити кілька днів їхніх втрат на лінії фронту.

Я можу лише припускати. Треба зазирнути в голову Володимиру Путіну, але сигнали вказують на те, що Росія більше не намагатиметься досягти вирішального прориву на землі. Вони просто намагатимуться утримати свої позиції.

Пам'ятайте, що Україна також просувалася на південному фронті, зокрема в Запорізькій області, кілька місяців тому. І Україна тримає свої лінії на землі, тоді як головний штурм, головний наступ відбувається в повітрі.

Мобілізація в Росії і страх внутрішньої реакції

Професоре Лукас, давайте також обговоримо вашу заяву щодо цієї мобілізаційної кампанії в Росії. Ми мали інформацію від президента Зеленського про 100 000 – 300 000 можливих російських призовників, яких готують і відправляють на фронт. Але ми отримали лише 10 000 і, ймовірно, від 8 до 10 000 північнокорейських солдатів. Що це означає? Чи Путін боїться проводити часткову або повномасштабну мобілізацію і просто продовжує діяти з такими цифрами, щоб убезпечити себе на внутрішньому політичному фронті?

Я впевнений, що це один із факторів. Пам'ятайте, що під час мобілізації 2022 року, яка була найбільшою після початку війни, приблизно в той час, коли Путін оголосив про анексію чотирьох українських регіонів, близько 600 000 росіян залишили країну.

Багато з них були чоловіками, і це цілком очікувано – вони тікали, поки їх не встигли мобілізувати до збройних сил.

Я думаю, якщо Путін зробить те саме цього разу, з огляду на те, що війна триває вже понад чотири з половиною роки і немає жодних ознак швидкої перемоги, ми знову побачимо масову втечу людей із країни.

Ми також говорили тут про те, що Росія намагається знайти стимули, щоб відправити людей на лінію фронту, частково через економічні проблеми, з якими вона стикається, а частково тому, що люди просто не бачать у цьому сенсу з погляду перемоги.

І якщо підсумувати: хоча цього року було чотирихвилі мобілізації, тож це була не лише одна хвиля на 15 000 осіб, Росія, як на мене, не демонструє ознак того, що збирається докласти великих зусиль на землі, щоб зламати Україну.

Іншими словами, Путін не прийме припинення вогню. Він не скаже: "О, це все, ми зупинимося на тому, що маємо". Він політично намагатиметься захопити решту Донеччини, але в військовому плані авіаудари тепер стають головною надією Росії на те, щоб змусити Україну здатися.

День захисників і захисниць та людський вимір війни

Давайте також торкнемося сьогоднішнього дня, адже в Україні ми святкуємо День захисників і захисниць. Яке ваше послання Збройним силам України, українським солдатам, військовослужбовцям, військовослужбовицям та українському народу сьогодні?

Знаєте, тут у Віклоу, в Ірландії, на південь від Дубліна, ми можемо здаватися дуже далекими від України, але так сталося, що багато українців одразу після початку війни приїхали сюди, у Віклоу, і це були переважно жінки та діти. Я бачу їх досить часто, ми вітаємося в місті, особливо на нашій стежці вздовж скель біля маяка Віклоу.

І щоразу, коли я зустрічаю цих людей і просто висловлюю їм свою ввічливу повагу, я думаю про те, що ці жінки залишили партнера, який цілком може бути на передовій. Ці діти – це їхні батьки на передовій. Або в деяких випадках на передовій будуть матері. На передовій будуть дружини.

Я знаю, що ми отримуватимемо історії про те, що деякі люди не хочуть мобілізації, і це можна зрозуміти. Це роздмухуватиметься кремлівськими ЗМІ, ніби опір в Україні руйнується. Але відкиньмо це вбік і повернімося до людського виміру цієї ситуації.

Те, що країна з населенням 40 – 45 мільйонів протистоїть набагато більшій країні, другій за потужністю армії світу, як вважалося, яка мала здатися за 10 днів, – це вже саме по собі неймовірно.

Те, що знайшлося достатньо чоловіків і жінок, які сказали: ми не хочемо цього для нашої країни, ми не хочемо просто стати частиною якоїсь великої Росії, ми не хочемо відмовлятися від нашої нації, суверенітету, культури та спадщини, – це надзвичайно важливо.

Ми надто довго чекали, десятиліттями, а в якомусь сенсі й століттями, перш ніж здобули незалежність у 1991 році. І хоча Україна далеко не ідеальна країна, жодна країна не є ідеальною, ми хочемо самі обирати, як будувати нашу державу, як досягати прогресу.

А цей чоловік у Кремлі, який не вірить в українську націю, який готовий брехати, спотворювати факти і казати, що це він, мовляв, зазнав нападу з боку Заходу й НАТО, хоче стерти нас, нашу культуру, нашу спадщину, саме значення того, що означає бути українцем.

Багато з тих чоловіків і жінок, коли йшли на фронт, знали, що можуть не повернутися. Багато жінок, яких я зустрічаю тут у Віклоу, знали, що їхні партнери не повернуться. Але вони все одно це зробили. І я не можу поставити себе на їхнє місце. Я не можу зазирнути в їхні серця – у ці дуже великі серця.

Все, що я можу сказати: допоки ви продовжуєте боротися за свою націю, за свою країну, за свої домівки, за своїх дітей і за їхній дім у майбутньому, кожного дня я висловлюю вам свою найглибшу повагу та величезну надію на те, що ви отримаєте те, на що заслуговуєте. Ось що означає Слава Україні.