Медаль за Тайвань. Дрони

Примітка редакції. Друга частина колонки майора Джозефа Поттера про очевидне: чому добре озброєні союзники — це вигода передусім для вас самих.

Конкуренція з КНР потребує від американців оборонно-промислової бази — те, що аналітики часто позначають без роз’яснень як DIB.

Внутрішнє споживання не підтримає вимоги до оборонної галузі; США потрібні союзники, щоб сприяти розширенню. За даними CSIS щодо воєнних ігор (моделювання конфліктів покроково. — Прим. пер.), очікується таке: Штати витратять 5000 далекобійних ракет упродовж перших трьох тижнів війни із КНР.

Як складова цих цифр, вони в середньому випустять 450 протикорабельних ракет, а виробництво однієї ракети на заміну потребуватиме 24 місяців.

Щоб ефективно конкурувати, Штати мають використовувати продаж американської оборонної продукції через такі програми, як FAS для Тайваню. FAS і FMF забезпечують подвійну спроможність.

Без союзників ніяк.

По-перше, вони гарантують, що наші союзники добре озброєні, а також збільшують потужності. Це компенсує витрати американським платникам податків завдяки використанню іноземного капіталу.

Програма F-35 — приклад цього аргументу. У 2018–2020 роках продаж літаків F-35 країнам-партнерам у межах визначених партій дав приблизно 2,1 мільярда доларів економії.

Допомога й військові продажі Тайваню не є чимось новим. Від 1949 року США реалізували Тайваню обладнання на понад 50 мільярдів доларів, а лише від 2022 року американці схвалили збут військової техніки майже на 20 мільярдів доларів — від боєприпасів до гелікоптерів.

Продане обладнання змінювалося — і мало змінюватися — відповідно до того, як змінювалася загроза з боку Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) і самого Китаю. Роками тайванські оборонні закупівлі віддавали перевагу застарілим, помітним, висококласним системам, таким як основні бойові танки M1A2T Abrams і сучасні тактичні винищувачі на кшталт F-16.

Проте з модернізацією НВАК симетрія може вже не бути доречною. Це призвело до змін у тому, чого Тайвань хоче і що купує. Сьогодні Тайваню потрібно менше танків і більше стримувальної сили в протоці. Однак якщо дивитися на сектор, у якому можна досягти найбільшої взаємної вигоди і для оборонної галузі Штатів, і для безпеки Тайваню, одна сфера очевидно вирізняється — морська.

Від Близького Сходу до Європи американські повітряні, кібернетичні й наземні спроможності мають цінність у цій боротьбі, але кожен із цих секторів уже користується глобальним попитом.

Війни на Близькому Сході й в Україні призвели до накопичення замовлень як із боку Штатів, так і їхніх партнерів у цих галузях, створивши необхідний сигнал попиту для виробників. Натомість менший попит існує в секторах безпілотних надводних і підводних морських систем.

Координація морської оборони між Штатами й Тайванем пропонує новий шлях до бажаного кінцевого стану для обох держав. Із приблизно 20 мільярдів доларів оборонних пакетів, схвалених від 2022 року, лише 0,7% обладнання стосується морських операцій, і це переважно протикорабельні ракети та 30-мм гарматні установки для суден. Це недостатньо для Тайваню й водночас є можливістю для США.

Спираючись на відомих і фундаментальних морських стратегів Альфреда Теєра Мегена і Джуліана Корбетта, морська сила є основою економічного процвітання, а контроль над морем — фундаментом захисту власної території.

Щоб захистити батьківщину, Штати мають опанувати надводні дрони поряд із більш традиційними засобами. Так само найкращим способом для Тайваню стримати китайське вторгнення була б здатність потопити якомога більше суден у межах стратегії заперечення доступу до моря.

Йдеться про застосування летальних американських безпілотних систем і боєприпасів для знищення сил вторгнення НВАК до того, як вони зможуть закріпитися на плацдармі.

Україна не на десерт, раптом що.

Стан морського сегменту ВПК США добре задокументований. Його описують як такий, що перебуває на порозі «національної надзвичайної ситуації», і адміністрація Трампа відновила зусилля з пожвавлення Maritime Industrial Base (MIB) у межах прагнення до «морського домінування Америки».

Співпраця з Тайванем і використання FAS/FMS у морських розробках відкриває нові ринки для американських компаній. Такі компанії, як Huntington Ingalls Industries (HII), BlackSea Technologies або Anduril, побачили б зростання попиту на ці системи й отримали б можливість масштабувати виробництво для цілої галузі.

ВМС США активно прискорюють розгортання безпілотних систем у своєму арсеналі, готуючись до мінливого характеру війни, який принесе майбутнє. ВМС НВАК активно прагнуть підірвати американське морське домінування; продаж обладнання Тайваню розширює внутрішні виробничі потужності, посилює сумісність через протоку й скорочує строки виробництва, але також дає Америці історичну можливість відродити свій морський характер.

Оборона Тайваню є геостратегічно незамінною для загальних інтересів Америки. Надання військової допомоги Тайваню стримує китайську агресію, зміцнює розподіл тягаря із союзниками й збільшує американське оборонне виробництво. Прийняття ролі «Арсеналу демократії» означає, що США мають гарантувати створення цінності в кожній сфері.

Кишеня гучніша за телевізор.

Крім того, розширення виробничих потужностей DIB і продажів також підвищує безпеку Тайваню. Щоб виробляти в масштабах, необхідних для конкуренції, Штати мають відродити свою оборонно-промислову базу. FAS і FMF для таких держав, як Тайвань, зменшують загальну вартість платформи для США, водночас нарощуючи обсяги виробництва й безпеку.

Це чітко показує, що оборона Тайваню та озброєння острова зрештою є виразною стратегією America First. Після нещодавнього американського саміту президентів Трампа і Сі американці мають продовжувати надавати військову допомогу Тайваню; це симбіотично.

Завдяки такому підходу Тайвань й Америка зможуть досягати своїх інтересів, одночасно ускладнюючи реалізацію інтересів головного супротивника Вашингтона — того, хто сидить у Пекіні.