Фізрук: Як чуйка рятує життя на фронті

Офіцер батальйону безпілотних систем 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Василь Петрук (позивний «Фізрук») став командиром підрозділу дронарів-бомберистів. Він долучився до лав ЗСУ в 2024 році, коли йому виповнилося 25 років. Фронтовий шлях Василя почався з аеророзвідки. Незабаром він почав не тільки спостерігати за переміщеннями противника, але й наносити по ньому ураження за допомогою дронів. В ексклюзивному інтерв“ю Фізрук розповів, як наводив жах на орків, і як вони відповідали тим же, яку ціну треба заплатити, щоби опанувати майстерність пілота FPV, а також чому фронт — це місце сили, що загострює інтуїцію та дарує безліч комічних ситуацій.

До армії я сім років займався нудною офісною роботою. І цей період значно більше ударив по моєму здоровю, ніж роки на фронті. Я з дитинства любив рух. Коли ж в останні роки ходив посадками, то серйозно прокачав свої фізичні якості. Не менш важливо і те, що під час усіх цих виходів у kill-зону я загартувався психічно: загострилися почуття, став уважнішим і стала частіше проявлятися інтуїція. Цей стан, коли йдеш посадкою, нагадав мені медитацію: присутність у моменті — тут і зараз. В голові немає жодної зайвої думки. А сидіти в офісі з ранку до вечора і працювати з таблицями, де все сухо систематизовано, – це не моє. Фронт дає більше свободи, ніж офіс.

Під час одного з перших виходів мою позицію сильно обстріляла російська стволка. Після того, як стало тихо, то я обережно підповз до виходу з бліндажа і почав слухати, чи не зависає над нами дрон противника. Там я почув звук, який один в один нагадав те, як пересуваються роботи у фільмі «Термінатор». І тоді в моїй голові виникла картина, як до позиції наближається якийсь гуманоїд. Та коли я придивився, то побачив, що від вибухової хвилі перекинуло антену «Старлінк» і вона, лежачи на боці, оберталася, шукаючи супутники. Від неї і йшов цей механічний звук.

Найдовший мій заїзд на позицію тривав 37 днів. Майже весь цей час я провів у броніку. Це був дуже інтенсивний період, протягом якого я налупашив стільки орків, скільки за весь рік до того.

Десь ближче до завершення цього періоду я захотів відчути себе людиною, взяв кружку кави, книгу і пішов десь під кущ трохи переключитися. Хіба я багато хотів? І коли я читав, то почув звук запуску КАБів, після чого почав стрімко наростати характерний шурхіт ракет, що наближаються. І це увімкнуло в мені ірраціональне мислення. Чомусь у той момент мозок скомандував, що треба саме викинути кружку з кавою якомога далі й побігти. Та вже через пару кроків я зрозумів, що просто не встигну добігти до бліндажа і впав у першу ліпшу ямку. Після цього — вибух. Мене посипало земелькою. Все завершилося добре. З часом ту книгу я дочитав, проте вже в інших умовах.

Скиди ми робили не тільки з боєприпасами, але й з провізією. Коли ми працювали в районі Соледара, то кілька разів нас просили скинути їжу і воду одному піхотинцю з іншої бригади, який уже тривалий час самостійно тримав позицію. Згодом я побачив його в пресі. Виявляється, що він просидів на позиції цілих 472 дні.

Як би це не звучало: перебуваючи на позиції, вийшов я одного разу в туалет. Один із фронтових страхів у багатьох бійців: це щоби тебе не побачив ворожий дрон саме в той момент, коли ти сів під кущиком і зосередився. А ще гірше, щоби не померти саме під час цього процесу. І от коли я зайняв позицію під кущем, то раптово почув, як ворожий «Град» випускає цілий залп прямо в мій бік. Слава богу, що приходи були не прямо в мою точку, а десь неподалік. Тож від кожного вибуху я відчував такі теплі ляпаси ударною хвилею прямо по п“ятій точці.

Часто мені доводилося навчати новоприбулих. Поки новий пілот вивчиться всьому необхідному — він втрачав, за моїми підрахунками, десь 40 бортів. Це платня за досвід. Я втратив ще більше. Приблизно кожні два дні бойової роботи — це мінус один борт у кожного екіпажа. Навчитися літати на FPV — це лише маленька складова професії бомбериста. Треба також знатися на технічних питаннях, бути готовим відремонтувати дрон та інше обладнання з підручних матеріалів, за потреби завантажити необхідні програми, розібратися в безлічі кабелів, конекторів, антен та купі інших інженерних рішень.

Сам я спокійно ставлюся до бойових виходів. По дорозі з бази на позицію я інколи навіть засинаю в машині. Чомусь звичайні побутові стреси в цивільному житті я переживаю болючіше ніж усю цю фронтову рутину. Відновлюватися мені допомагає якісний сон і спорт. Тисну від грудей 100 кг. Вожу з хати на хату з собою штангу. З самого дитинства я займаюся різними видами спорту. Ця загартованість не дає мені травмуватися під час бойової роботи.

Фронтова робота загострює інтуїцію. Одного разу у мене перед переїздом з позиції на базу було погане передчуття і в результаті наша машина підірвалася на міні. На щастя всі ми залишилися без ушкоджень. Схожу тривогу я відчував і коли одного разу відправляв побратима у його перший виїзд. В результаті його потужно обстріляли і він залишився на два тижні без інтернету, тож весь час сидів на одній рації. А орки були настільки близько до нього, що дрони противника скидали йому гранати просто у бліндаж.

Один із моїх побратимів одного дня йшов посадкою і раптово його накрило відчуття, що зараз трапиться щось погане. Він різко ліг і в цей момент поруч із ним без причини вибухнув дрон. Це був FPV-камікадзе, що давно впав і валявся в траві без керування.

Сни на позиції — це окрема дуже важлива історія. Зазвичай там вирубаєшся від утоми і не бачиш сни. Проте зимою 2024 року мені приснилася на позиції моя бабуся, яка трагічно загинула під час пожежі. Уві сні вона замерзала, куталася в ковдру, дивилася на мене і питала: «Ти дозволиш мені сьогодні померти?» На що я відповів: «Ні» І одразу після цього сну мене розбудили і сказали, що на позиції неподалік від нас троє поранених хлопців, яким необхідна термінова допомога. Ми одразу побігли до них. І в бліндажі я побачив, що хлопці мерзнуть і кутаються саме так, як куталася моя бабуся уві сні. Ми надали їм допомогу, дотягнули турнікети, намотали бандажі тощо і в результаті їх усіх евакуювали.

В майбутньому дрони будуть ще більше заміняти людину. Наприклад, уже активно проходять випробування тактики, коли не людина виносить дрон на стартову позицію, а його вивозить НРК, з якого і вилітає БпЛА.

У мене маленька дитина. Пояснити їй у такому віці, що таке війна і чим займається її батько — дуже непросто. Але дружина донесла їй це так, що «тато виганяє з України поганих російських дядь». В майбутньому я не планую повертатися в офіс, а буду займатися чимось таким, що приноситиме максимальну користь нашій ненці Україні. Саме такими — корисними речами — я і займаюся зараз тут, на Донбасі.

Один мій знайомий, досвідчений військовий, перед тим, як я йшов на фронт, сказав мені дуже важливу фразу: війна — це як дуже погані, так і дуже хороші речі. І важливо акцентуватися саме на хороших речах.