Життя колапсувало в одній точці планети й більше не може відновитися

Що показали 13 років спостережень

Дослідники з Університету Нова Саутістерн почали вивчати глибоководну екосистему затоки в лютому 2011 року, через десять місяців після катастрофи. Вони сподівалися за чотири роки побачити ознаки відновлення, але натомість знайшли ще більше падіння. Між 2011 і 2015 роками чисельність тварин у глибоководній екосистемі скоротилася на 60 – 85 відсотків, пише Science.

Біологічна океанографка Трейсі Саттон організувала експедицію в межах федерального розслідування збитків від розливу. Команда працювала з дослідницького судна із сонаром, який оцінював скупчення риб і ракоподібних. Крім того, вона опускала тралову сітку на різні глибини в 46 місцях затоки. Науковці підняли й порахували близько 900 видів.

Після першої експедиції 2011 року вони провели дев'ять обстежень між 2015 і 2023 роками за тією самою методикою. Загалом траловий вилов зробили 2000 разів, часто на глибині понад 1 кілометр. Морський еколог Джеффрі Дразен з Гавайського університету в Маноа назвав це одним із найповніших зборів зразків у мезопелагіалі.

Наскільки глибоким виявився спад

Найбільше постраждали риби, чиї популяції скоротилися на 64 відсотки порівняно з 2011 роком. Через чотири роки риб стало втричі менше, ніж на початку. Криль, на якому тримається значна частина океанічного харчового ланцюга, втратив 73 відсотки чисельності. До 2021 року показники трималися на катастрофічно низькому рівні. У 2023 році риби й головоногі, можливо, почали повільно відновлюватися. Оскільки даних до розливу немає, справжні втрати можуть бути ще більшими.

Масштаб вражає. Мова про територію, більшу за Іспанію, Францію та Німеччину разом узяті. У Каліфорнійській течії, єдиному великому глибоководному регіоні з подібними довгостроковими даними, схожого падіння не бачили.

Що могло спричинити обвал

Жоден природний чинник, зокрема температура, кисень чи запаси їжі, не збігався зі спадом. Тому автори вказують на людину. Найімовірніше, винна аварія на Deepwater Horizon. У квітні 2010 року вибух забрав життя 17 членів екіпажу. У затоку потрапило близько 5 мільйонів барелів нафти та понад 198 мільйонів кубічних метрів газу. Гирло свердловини лежало на глибині 1500 метрів, тому контролювати витік було майже неможливо. Закрити його вдалося лише через 87 днів.

Рятувальники пішли на безпрецедентний крок. Підводні роботи закачали біля гирла майже 3000 кубічних метрів хімічних диспергаторів, щоб розбити нафту на дрібні краплі. Це, ймовірно, вберегло птахів, черепах і мілководних риб, але могло зашкодити глибинам.

Автори не звинувачують диспергатори напряму. Нафта могла отруїти дорослих тварин, яйця та личинок, а її запах міг заважати їм знаходити пару. Хімічна океанографка Ізабель Ромеро з Університету Південної Кароліни через роки знайшла поліциклічні ароматичні вуглеводні, особливо токсичний компонент нафти, в яйцях і тканинах глибоководних риб.

Вони побачили масштабну зміну в екосистемі, яку ми вважали ізольованою і, можливо, захищеною,
– прокоментував морський еколог Брюс Робісон з Науково-дослідного інституту Акваріуму Монтерей-Бей, який не брав участі в дослідженні.

Чому це стосується й поверхні

Глибоководні тварини щодоби підіймаються з глибини до 1200 метрів у верхні 100 метрів океану. Там їх їдять кити, дельфіни та промислові риби, як-от тунець. Крім того, це "біологічний насос", який допомагає океану ховати вуглець. Особливо різко впали ліхтарники, дрібні риби зі світними плямами. Саме їхня нестача, а також забруднення вуглеводнями могли спричинити спад китів. Кашалотів у затоці тепер приблизно на 30 відсотків менше, ніж до розливу. За даними IFLScience, різко поменшало й дзьобатих китів.

Морського еколога Стівена Муравскі з Університету Південної Флориди дивує відсутність відновлення. На його думку, тварини із сусідніх популяцій на заході чи півдні затоки мали б заповнити порожнечу.

Глибоке море значно крихкіше, ніж ми думали,
– каже Трейсі Саттон.

Ветеринарка з охорони природи Синтія Сміт, яка очолює Національний фонд морських ссавців, закликає ширше зважати на наслідки застосування диспергаторів для всіх тварин від поверхні до дна. Співавторка Гезер Брекен-Гріссом з Міжнародного університету Флориди бачить у цьому застереження й для видобутку корисних копалин на морському дні. Автори також припускають, що затока може стати своєрідною канаркою в шахті для всієї планети, тобто індикатором змін і впливу на природу.