Шухевич як привід: чому Польща тисне на Львів і чим небезпечні поступки

• Міськрада Вроцлава погрожує розірвати партнерські відносини зі Львовом, якщо Андрій Садовий не відмежується від рішення про «рік Шухевича і УПА». Польські депутати ухвалили офіційне звернення до мера. Якщо відповіді не буде, на листопадову сесію Вроцлавської міськради винесуть питання про розірвання офіційного партнерства між містами.
• Новообраний очільник Кракова також пообіцяв заморозити будь-які офіційні контакти зі Львовом з тієї ж причини.
• Перемишль теж призупиняє співпрацю зі Львовом - рішення одноголосно ухвалили депутати Перемишльської міської ради. 
• Люблінське воєводство розриває партнерство зі Львовом – за припинення угоди про співпрацю, укладеної у 2004 році, одноголосно проголосували усі 30 депутатів.

Очевидно, наступним кроком поляків буде такий самий парад розірвання угод, але щодо Києва, тоді України в цілому. Але всім - і нам, і їм - очевидно, що причина не в Шухевичі і не в УПА.

Це той самий націонал-популізм, що спонукав до нападів на українців «бо отримують наші гроші і відбирають в нас роботу й житло». А тепер з Польщі втекли вже понад 100 000 наших біженців. Коли втече ще більше, польський бюджет і, відповідно, поляки, які отримують будь-які виплати з нього, відчують на собі, чому погано дослухатись до популістів.

А якщо вже вірити, що ненависть саме до Шухевича, Бандери і упівців аж така принципова, то тут не виправдовуватись треба. А просто згадати, кого саме героїзують самі поляки. Ромуальд Райс та Юзеф Курась: горлорізи, що в 1946-му займались етнічними чистками українців. Зигмунт Шендзеляж («Лупашко»): причетний до масових убивств цивільного литовського та білоруського населення. Юзеф Пілсудський: грабіжник, вбивця, організовував «пацифікацію» (масове знищення) українців, співпрацював з Гітлером. Роман Дмовський: шовініст, що послідовно виступав за депортацію євреїв і насильницьке ополячення українців. Армія Крайова, яка масово нищила цивільне населення України під нуль (один день, 10 березня 1944, – і мінус 7 сіл і кілька тисяч українців, причому 70% з них становили жінки, діти та старі). Зенон Яхимек, який керував цим знищенням (про нього навіть фільм зняли поляки – з вдячністю і пошаною).

Всім цим полякам ставлять пам'ятники, вішають пам'ятні дошки, їхніми іменами називають вулиці, про них знімають фільми, розповідають як про героїв школярам... І українців в Польщі теж змушують вшановувати катів їхніх родичів - бо, знов ж таки, питання принципу, а не поваги до чиїхось почуттів чи смертей.

А повертаючись до чергових істерик поляків... Коли вони палили святе – наш хліб, чи розсипали його дорогою і топтали, – то було не про Шухевича і не про УПА. Коли перекривали дороги і митниці, так само це були чергові гасла від націонал-популістів і поляки, які ті гасла вподобали. Коли перекривали шляхи для нашої зброї, поки нас вбивали в цій війні, справа також була не в Бандері і не в УПА.

Тому треба просто зрозуміти, що дурістю буде фокусуватись на майже випадкових приводах для істерик і претензій від поляків. Кожна наша поступка стає просто приводом для наступних вимог і істерик (до речі, у Харкові 2016 встановили меморіальну дошку «видатному героєві Юзефу Пілсудському»; аналогічні дошки є у Вінниці та Житомирі; у Львові на вулиці Героїв УПА теж є меморіальна дошка-нагадування, що тут бував Пілсудський; жодна з них не змінила претензій Польщі). Треба чітко розмежувати «наше і ваше»: Польща вшановує катів українців на українських, а не тільки теперішніх польських землях (а також білорусів, литовців, німців, євреїв...) – і ми туди не ліземо (принаймні, поки). Ми вшановуємо героїв, які зупиняли польських катів на наших теренах, а не в них вдома, - і Польща має це просто ігнорувати.

Саме так і виглядають здорові взаємини держав зі «складним історичним минулим», якщо формулювати дипломатично.