Як знімати комедію під обстрілами. Режисер «Котляревського» — про гумор під час війни та роботу акторів

У подкасті «Медіуми» Олександр Богданенко, режисер серіалу «Котляревський», прем’єра якого відбулася 2 листопада на Новому каналі, розповідає про закулісся створення культових українських комедійних серіалів, боротьбу за їхню українськомовність. А також — про зйомки нового ситкому під час повітряних тривог, труднощі українського серіального виробництва та перспективи виходу українських комедій на міжнародний ринок.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 «Без гумору неможливо жити ні на фронті, ні в тилу»;

02:18 Про спроби зробити серіал «Леся + Рома» двомовним;

04:46 «Після 60 серій казахську адаптацію серіалу закрили саме через мову»;

06:45 «Стан армії був просто жахливий. Жартуючи про це, ми робили якусь суспільно важливу роботу»;

09:46 Про зв'язок серіалу «Котляревський» з українським письменником;

11:55 «Переглянули акторські позиції й затвердили, як на мене, шикарний акторський склад»;

14:50 Про зйомки серіалу «Котляревський» під час російських обстрілів;

18:00 «Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок»;

20:42 «Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість».

«Без гумору неможливо жити ні на фронті, ні в тилу»

Наталка Соколенко: Як вам вдається знаходити сили всередині себе, щоб не втрачати почуття гумору й продовжувати ділитися ним з іншими?

Олександр Богданенко: Це залежить не тільки від мене. Думаю, у суспільстві завжди є запит на гумор, у будь-які часи. Причому на всі його види. Без гумору неможливо жити ні на фронті, ні в тилу. Це частина нашого життя, без якої ми взагалі не існуємо як люди.

Тому це важливо, і варто цим займатися. Цей жанр надзвичайно складний, це правда. І його, як на мене, не вистачає. Дуже добре, що в нас з’явилася можливість завдяки продюсеру Нового каналу Івану Букрєєву зробити цей серіал, що ми знайшли для нього і гроші, і сили, і натхнення. Сподіваємося, це дасть наснаги всім нам.

Наталка Соколенко: Зрештою, Чарлі Чаплін теж не ставив свою творчість на паузу, коли тривала Друга світова війна і Сполучені Штати вступили в цю війну. Навпаки, здається, він використовував свій гумор як зброю.

Олександр Богданенко: Безумовно, саме як зброю.

Про спроби зробити серіал «Леся + Рома» двомовним

Наталка Соколенко: Ще трохи згадаймо серіали, над якими ви раніше працювали і які стали улюбленими для багатьох глядачів. Я можу говорити про себе: і «Леся + Рома», і «Файна Юкрайна» — це дуже знакові серіали. По-перше, мені здається, тому, що вони виходили українською мовою, коли це ще не було мейнстримом, прямо скажемо. Тому перше запитання: чому ви тоді працювали саме українською мовою? Вам пропонували піти іншим шляхом?

Олександр Богданенко: Так, пропонували інший шлях. І дуже добре, що вдалося це відстояти, тому що на той момент телебачення, як ви пам’ятаєте, було на 90% російськомовним. Студія «1+1» працювала українською, але все, що стосувалося серіалів і кіно, було майже на 90% російськомовним. При тому, що українська мова вже заходила на телебачення, звучала, наприклад, у серіалі «Секс і місто». Це було приємно.

Наталка Соколенко: Навіть у «Санта-Барбарі» вона звучала.

Олександр Богданенко: Це було суперталановито, і мені цього всього не вистачало. Коли постало питання запуску серіалу «Леся + Рома», ми могли взагалі його не побачити, тому що з запуском були дуже серйозні гойдалки, і це тривало довго. Були дуже невдалі пілоти, невдалі затвердження акторів.

Мені як режисеру на той час навіть довелося піти на певні кроки, щоб затвердили саме цих акторів, тому що хотіли затвердити російськомовних. І слава Богу, що нам вдалося відстояти Ірму Вітовську, тому що були розмови про те, що в неї якийсь галицький діалект. А Діма Лалєнков узагалі не володів на той момент українською. І пропонувався варіант двомовності, проти якого я був категорично.

Наталка Соколенко: Штепсель і Тарапунька, знайома історія.

Олександр Богданенко: Так. І Андрій Партика, якому належить ідея цього серіалу, на той момент продюсер, став на бік україномовності. Він, у принципі, доволі патріотична людина. І в нас усе вийшло, хоча в успіх, знову ж таки, не дуже вірили. Коли ми зняли перший сезон, реакція була приблизно така: «Ну, подивимося, що з цього вийде». І раптом серіал почав заходити, а українська мова виявилася прекрасною, сучасною, природною.

Діма потроху починав учитися, і українська в нього звучала все краще й краще. Плюс Ірма в побуті україномовна, і це допомагало Дімі опановувати мову. А потім я побачив, як на них реагують на Донбасі, у Криму. Їх просто обожнювали. І я зрозумів, що це був правильний шлях.

«Після 60 серій казахську адаптацію серіалу закрили саме через мову»

Олександр Богданенко: До речі, я робив такий самий серіал у Казахстані. Називався він «Марат і Жанна». Це ж канадська франшиза «Un gars, une fille», у перекладі — «Хлопець і дівчина». Вона була запущена у 33 чи 34 країнах світу і майже всюди була популярною. Але популярною там, де все робили за тією біблією, яка додається до серіалу. Там усе розписано, що і як треба робити.

І цей серіал, який я зробив у Казахстані, просто розірвав їхнє телебачення в перший рік. Але все закінчилося першим сезоном, тому що я так само наполягав, щоб серіал був казахськомовним. А вони сказали: «Ні, у нас така мультикультурна країна, ми хочемо, щоб серіал був російськомовним». І це абсолютно не спрацювало. Тобто серіал був суперпопулярним, але саме мова стала визначальною. Після 60 серій серіал закрили саме через мову.

Наталка Соколенко: Який це був рік, не пам’ятаєте приблизно?

Олександр Богданенко: Пам’ятаю, це був 2012 рік.

Наталка Соколенко: Дивно, бо мені здається, у ті роки вони вже почали повертатися до своєї мови й культури.

Олександр Богданенко: Саме тому він і не пішов далі, тому що продюсери серіалу проґавили цей момент. І я їм досить прозоро натякав: «Я дивлюся на вашу владу. Я бачу там тільки казахів. Я бачу, що вони всі намагаються говорити казахською мовою. І мені здається, варто розглядати варіант саме казахської мови».

Я всі тексти знаю напам’ять, бо частину з них сам писав, а частину дуже багато разів перечитував. Тому я, у принципі, розумію, про що йтиметься, і для мене казахська мова не була б проблемою, тому що я знаю, як усе це звучить українською.

Тож я думаю, що те, що ми зробили «Лесю + Рому» українською — це дуже серйозне надбання для серіалу і дуже хороший старт. І взагалі, це був старт для всього телебачення, щоб усі зрозуміли, що українська мова — це не тільки для мультиків чи, як казав, до речі, актор «Файної Юкрайни» Андрій Молочний, для «мультиків і сельского часа».

Наталка Соколенко: Це він уже після зради, я так розумію?

Олександр Богданенко: У процесі.

«Стан армії був просто жахливий. Жартуючи про це, ми робили якусь суспільно важливу роботу»

Наталка Соколенко: Але у «Файній Юкрайні» дві зірки. Сергій Притула, мені здається, взагалі нічого не робив російською мовою.

Олександр Богданенко: Абсолютно ніколи.

Наталка Соколенко: Я була свідком того, як його запросили вести чемпіонат із пляжного волейболу тут, у Києві, у Гідропарку. І вже всі зібралися, він бере мікрофон і починає українською мовою з усіма вітатися. Тут спонсори цього заходу підходять до нього й кажуть: «Слухайте, може, все-таки на общепонятном?» А він відповідає: «Так, я зараз покладу мікрофон і піду, а ви собі ведіть, як хочете». Знову ж таки, це було тоді, коли українська ще не була мейнстримом.

Як ви обирали теми для «Файної Юкрайни»? Я дуже люблю цей серіал і пригадую, що там висміювався тодішній стан української армії. Це ще було до Революції гідності, принагідно нагадаю тим, хто нас зараз слухає, можливо, з молодого покоління. Як ви зараз згадуєте ту роботу? До речі, як військові реагували на ваш гумор?

Олександр Богданенко: Так, це гумор, але насамперед сатира. Тема армії розглядалася, здається, у четвертому чи п’ятому сезоні «Файної Юкрайни». У нас були персонажі Антон і Марічка, продюсер Валентин і зірка Василь. До речі, це єдиний російськомовний персонаж Притули.

А армія з’явилася тому, що ми заїжджали на полігони, знімали там якісь моменти й побачили, у якому жахливому стані все це перебуває. Це просто треш. Жартуючи про це, ми намагалися привертати увагу до проблеми.

Пам’ятаю, нам для зйомок потрібен був танк. Ми там бідами просто його заправляли якимось дизелем, тому що у військових не було пального. Щось підкрутили, щоб він просто поїхав. Нам треба було лише познімати танк. Ми десь його знайшли, прикотили. Стан армії був просто жахливий. І, власне, жартуючи про це, ми робили якусь суспільно важливу роботу.

Наталка Соколенко: Це правда, що тоді стан армії був зовсім не такий, як зараз. Тому ще одне питання про Андрія Молочного. Наскільки для вас було несподіваним те, що він зрадив Україну?

Олександр Богданенко: Андрій за своєю суттю, напевно, бізнесмен. Із того, що я бачив і знаю, я розумію, що він Україну завжди, безумовно, любив. Він із дітьми завжди спілкувався українською. І це факт. У нього українськомовна родина, і він приділяв цьому увагу. Бажання працювати в Росії, бажання заробляти гроші… Неприємно про це говорити.

На жаль, так сталося, що талановита людина обрала не той бік. Але вже маємо, що маємо.

Наталка Соколенко: Як вони кажуть у Росії, «не ту дверь», так?

Олександр Богданенко: Це двері в підвал. Це навіть двері в таку гнилу труну.

Про зв'язок серіалу «Котляревський» з українським письменником

Наталка Соколенко: Поговорімо про вашу нову роботу — серіал «Котляревський». Це ситком. Думаю, ті, хто нас зараз чує, теж поставили б вам запитання: це про Івана Петровича Котляревського? Чи хоч якось пов’язана історія «Котляревського» з нашим видатним діячем?

Олександр Богданенко: Безумовно, пов’язана, тому що з Котляревського починається українська література в тому сучасному вигляді, у якому ми її знаємо. І навіть сучасна мова. Зрозуміло, Шевченко — це топ української мови, тієї, якою ми говоримо. Але Котляревський заклав дуже серйозні підвалини.

Чому «Котляревський»? Наш головний герой — кухар на ім’я Юрій — змінює профіль ресторану з італійського на український. І підштовхує його до цього «Енеїда» Котляревського, де він знаходить 144 страви. Він розшифровує ці рецепти й на цій основі відкриває український ресторан. Із цієї фабули ми починаємо історію нашого ситкому.

Акторський склад серіалу «Котляревський». Фото надане пресслужбою «Нового каналу»

Наталка Соколенко: А скажіть, будь ласка, практичне запитання. За цим серіалом можна буде повторювати якісь страви, відтворювати їх удома? Чи, можливо, буде окремо випущена книга рецептів, такий мерч?

Олександр Богданенко: Думаю, з часом ми це зробимо. У серіалі ви побачите українські страви, безумовно. Але ми не будемо розкривати ці рецепти, принаймні в першому сезоні. Зрозуміло, що ресторан — це просто сетинг, але українським стравам ми приділяємо увагу. Ми консультувалися з шефами, у нас буде зніматися Володимир Ярославський. Він так само допомагав нам із рецептами.

Наталка Соколенко: А скажіть ще, будь ласка, про що серіал?

Олександр Богданенко: Усі серіали, як правило, про одне й те саме. Вони про стосунки. Неважливо, де відбуваються події. Це може бути кухня, швидка допомога, поліцейський відділок — що завгодно. Але все одно будь-який серіал — це про стосунки, про друзів, про кохання. Власне, про це і наш серіал.

«Переглянули акторські позиції й затвердили, як на мене, шикарний акторський склад»

Наталка Соколенко: Тепер у мене таке запитання. Чому ви вирішили працювати саме з телебаченням? Чому це не цифрова платформа, не умовний Netflix, ютуб чи тікток? Чому ви не знімали вертикальне кіно? Це ж, напевно, і дешевше, і швидше.

Олександр Богданенко: Мені було б дуже приємно, якби мені стільки всього запропонували. Але пропозиція надійшла від Івана Букрєєва.

На той момент вони зняли пілот і запропонували мені взяти участь як автору, сценаристу й режисеру-постановнику. Я з радістю погодився, тому що дуже люблю гумор. Це мій жанр. І попри те, що жанр суперскладний, важкий і нервовий, я завжди із задоволенням за це беруся.

Були затверджені актори, знятий пілот. Ми його переглянули, зробили висновки, вирішили, що серіал має бути смішнішим. Переглянули деякі акторські позиції й затвердили, як на мене, просто шикарний акторський склад.

Наталка Соколенко: Розкажете про них?

Олександр Богданенко: Безумовно. Я дуже задоволений, навіть неочікувано задоволений. Головного героя в нас гратиме Володимир Ращук. Це, до речі, чинний офіцер ЗСУ, дуже серйозна людина. І те, що нам вдалося його залучити, у хорошому сенсі втягнути в цей серіал — це велике наше надбання. Тому що він професіонал і насправді дуже добре орієнтується в гуморі.

Володимир Ращук під час зйомок серіалу «Котляревський». Фото надане пресслужбою «Нового каналу»

Даша Петрожицька гратиме хазяйку ресторану. Для мене це відкриття, тому що я працював із нею, і не один раз, але вона вперше опинилася в мене в головній ролі, де навколо неї все відбувається. Я просто в захваті від неї як актриси та від її людських якостей. Розумію, що в мене з’явилася нагода працювати з майстрами. Ти дивишся на акторів і розумієш: це майстер. Це стосується і Володі, і Даші. Власне, весь склад доволі сильний.

Олександр Погребняк — один із топових акторів дубляжу, за яким закріплені голлівудські суперзірки, яких він озвучує за контрактами й затвердженнями Голлівуду. Мені дуже шкода, що він не з’являється як драматичний актор. І в мене з’явилася можливість його залучити. Ми побачимо в його виконанні дуже класного персонажа. Запрошую всіх дивитися на наших красивих, талановитих хлопців і дівчат.

Про зйомки серіалу «Котляревський» під час російських обстрілів

Наталка Соколенко: Як повномасштабна війна вплинула на сам процес зйомок? Ви сказали, що місце дії — це ресторан «Котляревський» у Києві. А насправді де знімали і як долали труднощі, які нам створюють вороги?

Олександр Богданенко: Я ще скажу про головну героїню — Ірину Кудашову. Це дуже класна, крута актриса, блогерка-мільйонниця. Вона грала головну роль і приїжджала з Польщі на зйомки. Для неї це був жах.

Наталка Соколенко: Слухайте, як ви як режисер, як актори збирали себе докупи, наприклад, після такої ночі, після якої ми з вами зараз говоримо: кілька хвиль балістики, дрони на Київ? Як це відбувається? Що ви робите, щоб повернутися до нормального стану, потрібного для роботи?

Олександр Богданенко: Обираючи місце для зйомок, ми підбирали ресторан, де є шикарний підвал. Ми там збудували кабінети. І навіть коли була тривога, мали змогу спокійно працювати, знаючи, що перебуваємо під кількома поверхами й можемо продовжувати роботу.

Дар'я Петрожицька, Костянтин Октябрський та Олександр Погребняк під час зйомок серіалу «Котляревський». Фото надане пресслужбою «Нового каналу»

Знімали ми не тільки в ресторані, у нас було багато локацій. І під час обстрілів завжди одна й та сама ситуація: тільки починають стріляти, усі виходять дивитися, що там летить. І ти кажеш: «Ребята, ну йдіть». Але ні, усі виходять і дивляться, де що відбувається.

Знімали ми на турбазі в районі річки Десни. І там під час наших зйомок почалися запуски наших добрих ракет-дронів. Це найжахливіше, що ми чули під час зйомок. Ми потім групу по полю шукали, ходили, дивилися, куди всі повтікали. Тому що звучить це не дуже. Страшно, коротше кажучи.

Наталка Соколенко: А бувало таке, що хтось випадав із процесу чи психологічно не вистачало сил повернутися на майданчик?

Олександр Богданенко: Бувало, так. Траплялися такі речі, тому що, дійсно, коли поруч із тобою щось прилітає, потрібен час, щоб зібрати себе докупи й потім перейти до гумору. Хоча в той момент, коли це відбувається, спочатку починається істерика, причому зі сміхом.

Наталка Соколенко: Істеричний сміх. Знайоме явище, так.

Олександр Богданенко: Потім уже приходить усвідомлення того, що відбулося. І якось стає не так весело. Але згодом часом згадуєш: прикольно було.

«Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок»

Наталка Соколенко: Поговоримо про перспективи. Я щиро бажаю успіху в ефірі Нового каналу вашому серіалу «Котляревський». Але що далі, які плани?

Олександр Богданенко: Далі плануємо подивитися, як його сприйме глядач. Ми намагалися чесно робити всю свою роботу.

Наталка Соколенко: Тобто зараз знятий тільки перший сезон чи більше?

Олександр Богданенко: Перший сезон, 24 серії. Зараз ми його монтуємо, фарбуємо, працюємо над музикою, робимо всі ті технологічні речі, які потрібні для фіналізованої версії, яку вже побачить глядач.

І залежно від того, як нас сприйме український глядач, ми будемо розуміти, що робити далі.

Наталка Соколенко: Як ви думаєте, для цього серіалу «Котляревський» і взагалі для українських комедійних серіалів можливий вихід на іноземні ринки?

У нас зараз популярний в Україні сучасний польський серіал «1670». І, здавалося б, там польська історія, хоча з’являються й українські сюжети, але переважно це польська історія. Мені здається, тим, хто не зовсім знає польську історію або взагалі нічого про неї не знає, напевно, подекуди незрозуміло, у якому місці сміятися. Я так думала. Але насправді його дивиться дуже багато людей, які, я думаю, не всі знають польську історію хоча б на такому рівні, як я.

І тим не менше цей серіал вийшов на інші ринки. Не знаю, на які ще, крім українського. А ситком «Котляревський» може бути показаний у Польщі, як ви вважаєте?

Олександр Богданенко: Я спочатку буквально скажу про цей польський серіал. По-перше, він зроблений надзвичайно добре й дорого. Це Netflix, і за цим стоїть колосальна робота. Тобто це просто космічний рівень.

І, попри те, що це Польща, там дуже серйозні художні традиції. Польські художні фільми ще за радянських часів були дуже серйозними.

Наталка Соколенко: І історичні, так.

Олександр Богданенко: Серіал «Котляревський» — це, скоріше, серіал для внутрішнього ринку, зі знайомими нам ситуаціями, для українського глядача.

Якщо прийде час і ми зробимо якісь екскурси в історію, наприклад, «Котляревський 200 років тому», тоді, можливо, ми й вийдемо на міжнародний ринок і будемо цікавими в інших країнах. Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок.

«Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість»

Наталка Соколенко: А чого саме бракує? Тобто грошей, але грошей на що?

Олександр Богданенко: Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість. На жаль, саме так воно працює. Кількісно нам треба робити набагато більше, набагато більше знімати.

Зрозуміло, що зараз не зовсім той час, щоб виробляти дуже багато серіалів. Але наразі дуже мало всього відбувається в кіновиробництві й серіальному виробництві. Це моє відчуття, тому що я пам’ятаю, як було у 2019 році, коли знімали дуже багато й держава вкладалася в це.

Зараз пройшла «тисячовесна», гроші розподілені. Подивимося, чи буде з цього щось цікаве. Наразі не дуже багато цікавого відбувається в нас і в кіно.

Якщо згадувати останні десять років, що можна назвати? Вдалий фільм «Памфір», дуже вдалий. Прекрасне «Плем’я» Мирослава Слабошпицького — це абсолютне диво, яке сталося на теренах України в українському кіновиробництві.

Наталка Соколенко: А «Ти — космос»?

Олександр Богданенко: «Ти — космос», напевно, непоганий фільм. Я його бачив, але так само бачив американський фільм «21:12». Тому подивіться цей фільм, і тоді ви зрозумієте, чому я не в захваті від «Ти — космос».

Наталка Соколенко: Ну що ж, думаю, варто буде поговорити після того, як серіал подивляться люди, побачити їхню реакцію. Чи однакове розуміння того, що є смішним і несмішним, у вашої творчої команди — режисерів, продюсерів, сценаристів — та української аудиторії?

Олександр Богданенко: Так, я дуже сподіваюся. Знаєте, як у театрі казали: дуже часто буває, коли на сцені весело, а в залі сумно. Мені дуже не хотілося б, щоб так сталося. Зрозуміло, що під час зйомок нам часто було дуже весело, але я завжди сподіваюся, що наш гумор буде смішним не тільки нам.

Авторська група, яка працювала над серіалом, доволі сильна. І насправді найважливіше в кіновиробництві та серіальному виробництві — це основа, сценарій. Ми намагалися працювати над ним дуже серйозно, це була кропітка робота. І якщо цей фундамент у нас є, то, думаю, усе має вийти дуже добре.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Наталією Лигачовою про 25 років історії видання «Детектор медіа», Дмитром Тіщенком про те, чи може штучний інтелект докорінно змінити управління редакцією, Ольгою Айвазовською про те, як захистити виборчий процес від російського втручання, Галиною Петренко про те, Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на ТОТ, Сергієм Савелієм про те, чи готові українські медіа до перших повоєнних виборів, Юрієм Самусенком про те, чому українська кінокритика залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем, Лєною Чиченіною про те, як пройшла «Тисячовесна» та через що сперечалася кіноіндустрія, Веронікою Поляковою про медіа, що руйнує міф про Одесу як проросійське місто, Оленою Брайченко про те, чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики, Ольгою Тищук про те, що українськомовні серіали вперше випередили російськомовні, Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли.

Усі світлини в матеріалі надані пресслужбою «Нового каналу»

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.