“Називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну” , – Служба безпеки Польщі
“Називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну” , – Служба безпеки Польщі

“Називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну” , – Служба безпеки Польщі

Лев Ґец.

Народжений у багатодітній родині львівського друкаря Лев Ґец був знаним українським графіком і живописцем, педагогом та громадським діячем Тільки завдяки пильному оку Івана Левинського зміг реалізувати себе в мистецтві і стати одним з кращих учнів Олекси Новаківського.

— Серденько, ти муляр? — запитує архітектор Іван Левинський у робітника на будівництві корпусу Львівської політехніки.

— Так, — відповідає 16-річний Лев Ґец.

— Не виглядаєш, ходи сюди.

Один із найвідоміших зодчих Галичини Іван Левинський забирає юнака з будмайданчика у креслярський відділ.

Помічає його схильність до малювання і веде до Олекси Новаківського, який утримує художню школу.

“Я слухав митця, приглядався до картин і аж піт мені лився з чола від величі його праці, — згадував Лев Ґец про знайомство.

— Мені було 17 років і доти я ще ніколи не бачив живого художника”.

Лев Ґец.

Починається Перша світова війна, і Лев Ґец записується до Українських січових стрільців, що діють у складі австрійської армії.

У формуванні опиняються інші митці, які засновують “Пресову квартиру”.

Працюють над художніми та музичними творами, фотографіями, записами спогадів та інтерв’ю.

Лев Ґец у вільний час змальовує стрілецький побут і портрети.

Вдається зберегти близько 300 малюнків та збірку “Антологія стрілецької творчости”.

Частину з них друкують у вигляді листівок.

Під час одного з боїв 1916-го отримує важке поранення.

Якийсь час лежить непритомний серед убитих.

Друзі пишуть рідним про загибель.

По завершенні війни починається протистояння поляків та українців за Галичину.

Лев Ґец стає однією з перших жертв боїв у Львові.

“Пострілений в обидві ноги, узятий в полон, стає перед маревом досмертнього каліцтва.

Мав тоді літ 23.

Загоїлася одна нога, зложили другу.

Ґец піднявся кінець кінців з ліжка і завважив, що одна з ніг коротша на кілька сантиметрів, — писав про нього стрілець Микола Голубець.

— Зажадав нової операції.

Казав собі зломити вилічену ногу і натягнути.

Коли по семимісячних експериментах лікарів станув “на рівні ноги”, повезли його до табору в Домб’ю”.

Лев Ґец.

Малюнок з Антології “Віч-на віч смерти”.

У таборі військовополонених та інтернованих біля Кракова продовжує малювати.

Робить це на папірцях поганої якості.

Жінки, які працюють у таборі, потайки виносять малюнки до помешкання краківського лікаря.

Звідти їх забирають полонені, які повертаються до Львова.

Лев Ґец виходить із табору і знаходить 139 малюнків.

Наклеює на картон і зшиває в обкладинці у полотні.

Виходить другий художній альбом часів визвольних змагань.

Українська громада вражена творчістю вояка, збирає кошти на навчання у Краківській академії мистецтв.

Там конкурс — 60 бажаючих на сім місць.

Його приймають.

Після академії шукає роботу у Львові.

Але державні заклади не мають вакансій.

Є направлення лише до малих містечок.

Серед них обирає Сянок — тепер територія Польщі.

Це центр Східної Лемківщини, заселеної переважно українцями.

Живе на горищі гімназії.

У вільний час змальовує закапелки містечка.

Замок в Сяноці.

Знимка 1930-х років.

“Головною темою його творчості стають краєвиди.

Відкриває мальовничу красу малих провінційних галицьких міст.

Тісні вулички, переулки, синагоги, жидівські ґетта, окремі мотиви каплиць або загальні погляди на море дахів — ось найважніші сюжети”, — пише про нього львівська газета “Діло” 1934-го у статті “Лев Ґец — маляр недоглянених закутин”.

Роботи регулярно виставляють на українських виставках.

Асоціація незалежних українських митців 1939 року видає монографію про творчість Льва Ґеца.

Він стає організатором музейної справи на Лемківщині.

Впродовж 1930-х разом з однодумцями збирає близько 8 тис.

музейних експонатів.

Створюють і відкривають експозицію.

Лев Ґец.

Церква Святого Духа (1930-ті роки).

Після Другої світової війни викладає у Краківській художній академії.

Збірка замальовок Кракова виходить окремою книжкою.

Має складні стосунки з польськими спецслужбами.

За Львом Ґецом стежать 14 агентів.

Телефон прослуховують, перечитують листи.

“Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом.

Під Львовом був поранений і українські націо­налісти визнають його героєм, що боровся за самостійну Україну, — йдеться в одному з оперативних рапортів Третього відділу Служби безпеки Польщі у Кракові 1959-го.

— Тепер його називають послом у Кракові.

Кажуть, що тут він має свою Україну”.

Лев Ґец.

Попри це Лев Ґец підтримує зв’язок з українською інтелігенцією в УРСР.

В одному з листів до історика Сергія Білоконя пише: “На запит, де себе я зараховую — чи до Польщі, чи України, треба знати, що цілий свій вік зараховую себе до українців, разом з мистецтвом.

Виставлявся у 10 народах, але все як українець.

Поляки ні разу не врахували мене між своїми, бо знають, що подаю себе українцем.

В хаті панує моя рідна мова, жінку маю з Гуцулії і творим ми у Кракові Україну.

Перед головою Спілки художників УРСР Василем Касіяном клопочеться про передачу своїх робіт в Україну.

Та влада відмовляється від них.

Скаржиться про це науковцю Федорові Погребеннику, який потайки відвідує митця 1971-го.

Відтак після смерті більшість робіт Льва Ґеца відходить Історичному музею Кракова.

Лев Ґец.

Церква в Тарнові.

1930-ті роки.

Разом із дружиною здійснив спробу самогубства.

1896, 13 квітня — в багатодітній львівській родині друкаря Льва Ґеца народжується син, якого називають Львом.

Освіту здобуває в школі ім.

Маркіяна Шашкевича та Львівській промисловій школі.

1912 — починає працювати в архітектора Івана Левинського.

Знайомиться із художником Олексою Новаківським, який дарує йому сім ескізів своєї картини “Пробудження”.

1914 — на прохання предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького замуровує в стінах Собору Святого Юра у Львові документи, щоб не дісталися російським військам.

Наступного року записується добровольцем до Українських січових стрільців, які воюють на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії.

Лев Ґец.

1939 р.

1918, 1 листопада — бере участь у встановленні на Львівській ратуші синьо-жовтого стягу.

У сутичках з поляками отримує поранення.

Потрапляє до табору інтернованих у Домб’є — поблизу Кракова у Польщі.

1919–1924 — навчається в Краківській академії мистецтв.

Потім працює в містечку Сянок у гімназії імені Королеви Софії.

Серед його учнів майбутній поет Богдан-Ігор Антонич.

1931 — в Сяноці засновує товариство “Лемківщина”.

За рік його учасники відвідують 35 сіл, де збирають понад тисячу експонатів.

Відкривають музей.

1941–1944 — двічі арештовують нацисти.

Згодом — польські органи безпеки.

1950 — починає працювати в Краківський академії мистецтв.

1953 — польські органи держбезпеки шантажують Льва Ґеца та його дружину Марію, змушують до співпраці.

З розпачу вони вирішують скоїти самогубство.

Приймають снодійне та відкривають у квартирі газ.

Дружина гине, а чоловіка рятують.

Спецслужби дають йому спокій.

Одружується вдруге.

1971, 16 грудня — помирає.

Похований у Кракові.

Лев Ґец.

“Моя кімната”.

1939 рік.

3,5 тисячі малюнків, акварелей, картин і дереворитів створив Лев Ґец протягом життя.

У 1915–1917 роках працював зі стрілецькою тематикою — портрети та побут вояків.

Потім здебільшого змальовував міські пейзажі.

Відбулися 74 виставки його робіт.

Опублікували майже 850 статей і рецензій 12 мовами.

Узяв у кишеню альбом, крей­ду, олівці та з цим добром ­пішов на фронт.

Тоді появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин.

Люди згори звернули увагу на Ґеца.

Стягнено його до коша, а там у “Пресовій кватирі” найшлася для нього робота.

Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний альбом “Антологія стрілецької творчости.

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ.

Джерело матеріала
loader