Прокурор Міжнародного кримінального суду (ICC) вважає 26 лютого 2014 року днем, коли почався міжнародний збройний конфлікт між Україною і РФ у Криму. Цього дня почалися криваві сутички перед Верховною Радою Криму в Сімферополі. Кримські татари й прихильники територіальної цілісності України зіштовхнулися з тисячами тих, хто підтримував приєднання до Росії. Двоє людей загинули, а ще кілька були поранені.
Якщо хтось і проводив незалежне розслідування причин цих смертей і ушкоджень, результати все одно не були оприлюднені. Водночас, наслідки для кримських татар були тяжкими. Про це в статті для Atlantic Council пишуть керуючий партнер Global Rights Compliance Вейн Джордаш і старший юрист організації Анна Микитенко.
Після того, як Кремль захопив український півострів, російський Слідчий комітет порушив кримінальні справи проти організаторів проукраїнського протесту. З січня до квітня 2015 року 8 кримських татар звинуватили в участі в масових заворушеннях. Серед них був журналіст кримськотатарського телеканалу ATR і заступник голови Меджлісу. В квітні 2015 року ATR припинив мовлення в Криму. 15 квітня 2016 року призначений Москвою "прокурор" Криму заборонив Меджліс як "екстремістську організацію". Рішення підтримали російські суди.
Ці й багато подальших кримінальних справ проти кримських татар прийнято розглядати як спробу окупаційної адміністрації Криму покарати цілий народ за його протест проти російського захоплення півострова. Зазвичай їх вважають політичним переслідуванням. Водночас, кримських татар, яких звинувачують в тероризмі, екстремізмі, участі в масових заворушеннях й подібних злочинах в Криму, називають політичними в'язнями. Попри численні політичні заяви з цього приводу, один важливий юридичний аргумент часто лишається поза увагою. А саме йдеться про те, що міжнародний закон забороняє колективні покарання.
Колективні покарання включають кримінальні й некримінальні заходи, такі як санкції, адміністративні практики, залякування й інші форми покарання в якості помсти за дії однієї або більше осіб, приналежних до певної групи. Колективні покарання заборонені Міжнародним гуманітарним правом (IHL). Женевська конвенція й загальні правила Міжнародного гуманітарного права вважають їх воєнними злочинами. Хоча Римський статут Міжнародного кримінального суду не відносить їх до цієї категорії.
Приклади дій, які вважаються колективними покараннями, включають масивне знищення табору біженців заради помсти за військовий наступ однієї зі сторін конфлікту, а також масове знищення житла й інших цивільних будівель без виправданих військових причин. Заборона Меджлісу, звісно, не досягає такого ж рівня тяжкості, як знищення цивільних об'єктів. Але все одно відповідає визначенню колективного покарання як репресивних заходів, запроваджених російською адміністрацією в Криму у відповідь на політичну й громадську позицію кримських татар.
В поєднанні з іншими релевантними юридичними принципами, цей факт може зміцнити аргументи України в міжнародних судах. Також він може бути корисним в просуванні санкцій і під час переговорів про обмін ув'язненими.
Інші релевантні правила й принципи включають заборону будь-яких несприятливих відмінностей, застосування кримінального законодавства у зворотному часі, а також заборону заходів покарання у зв'язку з подіями, які відбулися до початку окупації. Зважаючи на рішення Європейського суду з прав людини про те, що Росія зберігає контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року (а тому ситуація на півострові - це військова окупація), ці правила стосуються Криму.
Перш за все, заборона несприятливих відмінностей розширює захист Міжнародного гуманітарного права на все населення окупованих територій без будь-яких відмінностей на основі раси, віросповідання чи національності. Кажучи прямо, вона захищає кримських татар від будь-яких дискримінаційних практик включно з накладанням адміністративних заходів, санкцій й штрафів через етнічну чи релігійну приналежність.
По-друге, заборона застосування кримінального законодавства у зворотному часі означає, що положення кримінального права, запровадженого окупантом, не стосуються періоду до окупації. Це захищає населення окупованих територій від переслідування. Принцип говорить, що окупанту заборонено звинувачувати чи засуджувати людей за дії чи упущення, які не вважалися кримінальним порушенням в момент їхнього скоєння. По-третє, заборона заходів покарання за події, які відбулися до окупації, захищає цивільних включно з приватними особами і тими, хто обіймав державні посади, від покарань за дії, здійснені до початку окупації, якщо вони не порушують законів й звичаїв війни.
Юрисдикція окупанта обмежується періодом фактичної окупації й не стосується ситуацій, коли захищені особи допомагали військам своєї сторони конфлікту, належали до забороненої окупантом політичної партії чи висловлювали політичні думки, які суперечать позиції окупанта. В кримському контексті ці два принципи означають, що кримських татар не можна переслідувати чи карати за опір приєднанню Криму до Росії чи за участь в протестах 26 лютого 2014 року. Оскільки російська окупація почалася з наступного дня.
В підсумку під час подій, присвяченим сьомій річниці російського захоплення Криму, у поданнях до міжнародних судових й політичних інститутів і під час переговорів про обмін затриманими Україна не повинна обмежуватися лише політичними аргументами, оскаржуючи заборону Меджлісу й переслідування кримських татар, яка триває досі. Навпаки, Україна повинна використовувати всі релевантні юридичні концепції й принципі включно з менш очевидними, такими як заборона колективного покарання й каральних заходів за події, які сталися до окупації. Таким чином Україна зможе зміцнити свою позицію й здобути додаткову підтримку, необхідну для звільнення тих, кого засудили за опір російській окупації Криму.
Окупація Криму Росією
- Росія окупувала український Крим, увівши на півострів своїх військових і організувавши в березні 2014 року псевдореферендум про його самовизначення. Самопроголошена кримська влада заявила, що 96,77% жителів півострова висловилися за приєднання Криму до РФ.
- 18 березня 2014 року в Кремлі був підписаний так званий "договір" про прийняття до складу РФ Криму і Севастополя.
- Країни Заходу не визнали анексію Криму і ввели санкції проти Росії.
- Верховна Рада України офіційно оголосила початком тимчасової окупації Криму 20 лютого 2014 року. З початку окупації на півострові більш як 100 українців стали "бранцями Кремля".
- Після окупації Криму в 2014 році Росія проводить регулярні військові навчання на півострові та в акваторії Чорного моря, а також завозить військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони.
- У Генштабі України дії російських військових у Криму називають незаконними.
- Генасамблея ООН у грудні 2019 року прийняла резолюцію, що закликає Росію вивести свої війська з анексованого Криму і припинити тимчасову окупацію території України.
- Президент Володимир Зеленський запровадив 26 лютого в Україні День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як щорічної пам'ятної дати з метою вшанування мужності та героїзму громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території - в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, у відстоюванні територіальної цілісності України, з нагоди відзначення річниці від проведення 26 лютого 2014 року в місті Сімферополі мітингу на підтримку територіальної цілісності України за участю кримських татар, українців та представників інших національностей.
Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ
Переклад: Лесь Димань