Хід Петром. Порошенко як найбільша надія Путіна

Сподіваюсь, українці ще не памʼятають завершення одного з діалогів Петро Порошенко з Владіміром Путіним, який мав місце навесні 2015-го, вже після Іловайська, ДАПа та Дебальцевого: "Тисну руку. Обіймаю". Було б наївним вважати, що Петро Олексійович втратив контакти в Кремлі після того як втратив президентську посаду.

Сьогодні його інтереси обʼєктивно збігаються з інтересами Путіна в одному: покарати та підважити позиції "нахабного вискочки" Володимира Зеленського. Який, хоч і оточений "агентами Кремля", виявився набагато менше зручним візаві для агресора, аніж його попередник.

В цій ситуації перенесення дати повернення Порошенка в Україну починає грати зовсім іншими кольорами. Вчора пʼятий Президент України дав ексклюзивне інтервʼю Радіо Свобода, в якому заявив: "Я повертаюсь не для того, щоб захищатися від Зеленського, а для того щоб захищати Україну".

І тут стоп: людина, яка всю свою каденцію називала агентами Кермля усіх, хто "розкачував український човен", тобто критикував його особисто та його політику, офіційно із певністю заявляє, що "не опинитьтся за ґратами" і "захищатиме Україну". Оскільки Петра Олексійовича важко уявити в шанцях з автоматом в руках, звучить як повертаюсь, аби "очолити захист батьківщини". В принципі пґятий президент так і говорить "я повертаюсь, аби забезпечити єдність, щоби пліч-о-пліч всі українці здатні були дати відсіч Путіну". І додає, що "згідно з останніми соціологічними опитуваннями наша політична сила випередила Зеленського, випередила слуг народу"...

От така от майже незавуальована заявка на coup d'état. Саме те, що вкрай потрібно кремлівському агресору, аби знайти формальний casus beli для масштабного вторгнення в Україну. Якщо додумати аналогії Зеленського з Януковичем в інтервʼю Порошенка до кінця, то виходить після повалення Зеленського нам слід очікувати вакууму легітимності і як наслідок – втрати чергових територій, якщо не колапсу української державності.

Порошенко намагається позиціонуватись як Петлюра, що повертається на білому коні, аби скинути "запроданця" Скоропадського. От тільки "пʼятому" не завадило б знати, що століття тому Директорія була не тріюмфом, а агонією незалежної української держави...

Але є і гірка правда в словах пʼятого Президента. Нинішня влада неспроможна захистити Україну. Це стає все більш очевидним, попри сигнали про майже невідворотній напад Росії, що лунають з усіх боків.

Але в цій ситуації нам потрібно шукати не новітнього петлюру, який – якщо повернеться до влади – має всі шанси швидко перетворитись на українського петена. Нам вкрай потрібний український де Голль. Україні вкрай бракує наразі маловідомого, але зрілого (1940-го де Голлю виповнилось 50), одержимого національною ідеєю, жертовного, до кінця відданого Україні, мудрого і стратегічного лідера. Для якого "бути реалістом означає вірити в дива".

А тих, хто прагне повернення брудних оборудок з Медведчуком, парадів під час Іловайську, зрадницької здачі ДАПа і Дебальцевого, обійм із Путіним, радо чекаємо в Жулянах зранку 17-го січня!