За 100 днів врятували понад 600 людей: як Лікарі без кордонів в Україні допомагають під час війни
За 100 днів врятували понад 600 людей: як Лікарі без кордонів в Україні допомагають під час війни

За 100 днів врятували понад 600 людей: як Лікарі без кордонів в Україні допомагають під час війни

Протягом 100 днів жорстокої війни в Україні, яку розв’язала РФ, тисячі медпрацівників продовжували виконувати свою роботу – рятувати життя тим, хто цього потребує.

Сидіти склавши руки не стала й незалежна міжнародна медична гуманітарна організація Лікарі без кордонів, яка надає безкоштовну гуманітарну та надзвичайну медичну допомогу населенню, яке постраждало внаслідок збройних конфліктів, голоду, епідемій, вимушеної міграції, стихійних лих тощо.

Так, Лікарі без кордонів уже понад два місяці забезпечують евакуацію людей медичними потягами, створюють проєкти у різних регіонах України для медичної фізичної та психологічної допомоги постраждалим від війни громадянам.

Факти ICTV поспілкувалися з лікаркою евакуаційного потяга Лікарів без кордонів Альбіною Жарковою, яка розповіла про евакуацію поранених з гарячих точок, виклики для медпрацівників та нові проєкти допомоги.

Андрій Овод/MSF.

– Скажіть, будь ласка, коли вирушив перший евакуаційний потяг? З чиєї ініціативи він з’явився?.

– 31 березня відбулася перша евакуація.

Але ми почали працювати з 25 березня, адже облаштовували потяг для надання медичної допомоги.

26 березня ми виїхали на ньому зі Львова до Дніпра.

Ініціатива була спільна – Лікарів без кордонів та Укрзалізниці.

Потяг вирішили використати для людей, які потребують медичної допомоги, супроводу, евакуації тощо.

Першу подорож я пам’ятаю найкраще.

Це були люди, яких евакуювали з Маріуполя до Запоріжжя.

Ми забрали їх від станції Запоріжжя до Львова.

Вони зазнали поранень, бо в самому Маріуполі під час евакуації обстріляли колону.

Більшість людей була саме звідти.

– Чи пам’ятаєте ви емоції під час першої евакуації?.

– Уся наша команда переймалася станом наших пацієнтів.

Люди хотіли розповісти все, що з ними сталося.

Вони ділилися своїми переживаннями, проблемами.

Кожен медичний працівник підходив до них, відчувався розпач.

Пацієнти були різні.

Наприклад, двоє поранених діток, батьки яких були в шоці.

Також була жінка з понівеченим обличчям, це викликало жахливі емоції.

– Скільки загалом в Україні таких евакуаційних потягів? Хто їх обслуговує?.

– В Україні є два медичних потяги для евакуації населення.

Перший – це трохи перероблений плацкартний вагон, у якому залишилися верхні та нижні полиці.

Там є три вагони, більше місць для евакуації, але він медично менш обладнаний.

Також з кінця квітня з’явився новий потяг, який облаштували фахівці Лікарів без кордонів.

У ньому вже більше медичного обладнання: є спеціальний вагон для надання допомоги людям, які потребують інтенсивної терапії, реанімації.

Зараз цей потяг використовується найчастіше.

Ці потяги курсують по черзі.

У нас є приблизний узгоджений перелік пацієнтів, за яким ми розуміємо, який потяг варто за ними відправляти.

Потяги надала Укрзалізниця, тому в рейсах з нами постійно є їхні працівники: начальник потяга, провідники.

– Чи можна сказати, скільки за 100 днів повномасштабної війни в Україні вже вдалося евакуювати людей?.

– На сотий день війни буде вже 23 поїздки.

Станом на 1 червня було евакуйовано приблизно 650 людей.

Напрямками були переважно регіони Донецької та Луганської областей, коли ще можна було, ми їздили.

Також були поїздки до Запоріжжя, Харкова і одного разу до Одеси, куди підвозили пацієнтів з Миколаєва.

Потяг-шпиталь набирає професіоналів: до команди долучилися медсестри з Хмельниччини.

– Чи пам’ятаєте ви рейс, коли було найбільше поранених пацієнтів?.

– Найтяжчий рейс був після атаки на залізничну станцію Краматорська.

Морально і фізично – це було складно, адже багато дорослих і дітей тоді були поранені.

– Чи зберігається зараз загроза обстрілів евакуаційних потягів? Чи були ще атаки росіян на залізничні станції, окрім Краматорська?.

– На щастя, таких атак більше не було.

Але небезпека зберігається завжди.

Навіть після подій у Краматорську були випадки, коли атакували станції або залізничні шляхи через декілька годин, як ми проїхали.

Представники Укрзалізниці моніторять ситуацію та доповідають нам.

Також ми маємо певні можливості щодо персонального захисту.

У потязі є протибалістичні жилети, шоломи тощо.

– З якими викликами стикнулись евакуаційні бригади під час двох місяців роботи?.

– Найбільшим викликом можна назвати ситуацію, коли ми їхали забирати пацієнтів після подій у Краматорську.

Наприклад, одного разу в нас була більш гуманітарна місія.

Ми мали забрати пацієнтів, які потребували паліативної допомоги.

Уявіть собі: у якому стані може бути організм людей з обмеженими можливостями, які провели понад два місяці у сховищі? Прогресуючі пролежні, занедбані рівні цукру в крові, стан серцево-судинної системи – це виклик, бо це потребує багато уваги медперсоналу.

Морально лікарі були готові до того, що відбувається у нашій країні.

Кожен мав власний досвід щодо власної евакуації, допомоги пацієнтам.

Тому всі, хто приходить у нашу команду, знають, з чим вони будуть стикатися.

Розгублення не було, адже коли ти заходиш у вагон, повний людей, які потребують допомоги, ти просто починаєш працювати.

Ми намагаємося зробити усе, щоб допомоги пацієнтам.

– Чи можете ви згадати історії евакуйованих людей, які вразили вас найбільше?.

– Пам’ятаю, що під час першої поїздки був важкопоранений хлопчик з Маріуполя.

На щастя, за два дні після того, як ми привезли його до Львова, його відвезли до Німеччини, де зараз надають якісну реабілітаційну допомогу.

Важко забути дітей з Краматорська, які постраждали від російської атаки.

Була дівчинка з пораненням обох нижніх кінцівок, яка втратила маму під час обстрілів.

Також був хлопчик з батьками.

Вони втратили його сестру знову ж таки під час атаки.

Цей хлопчик був з травматичною ампутацією кінцівки.

Протягом цих 100 днів я побачила багато чого, що запам’ятається на все життя.

Наприклад, величезну кількість пацієнтів з важкими травмами в одному приміщенні.

Думаю, що багато лікарів, які зараз надають допомогу в усій Україні, теж не стикалися раніше з важкими травмами, пораненнями.

– Розкажіть, будь ласка, як отримати психологічну допомогу людям, які постраждали від війни, від Лікарів без кордонів?.

– Звісно, пацієнти важко переживають війну.

Це впливає на їхній психологічний стан.

Наприклад, люди, які ще вчора були у бомбосховищах або були травмовані, лякаються звуків потяга, думаючи, що це обстріл.

Вони намагаються кудись бігти, ховатися.

Тому Лікарі без кордонів уже створили багато проєктів, які присвячені саме психологічній підтримці та покращенню фізичного здоров’я в різних куточках України.

Вони вже є у Дніпрі, Запоріжжі, Миколаєві.

Їх також розвивають у Харкові, Києві, Київській області.

На Заході, де багато вимушених переселенців, теж діє цей проєкт.

Також допомогу можна отримати тим, хто постраждав від сексуального насильства.

На сьогодні створено кілька гарячих ліній, на які пацієнти можуть звернутися, щоб отримати психологічну підтримку – +380 97 322 0736.

Вже проведено понад 1 тис.

консультацій фахівцями Лікарів без кордонів у різних куточках України.

Усе це безкоштовно.

Поспілкуватися з лікарем можна як телефоном, так і прийти на очну консультацію.

Крім того, організовуються безпосередньо виїзди до пацієнта.

Також є певні пункти, куди можна прийти самостійно (у Бучі, Запоріжжі, на Сході).

– А як щодо мобільних клінік?.

– Мобільні клініки курсують у місцях, які втратили можливість отримати меддопомогу.

Наприклад, у Харківській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій області тощо.

Таким чином пацієнти можуть підійти та отримати консультацію лікаря.

Також спеціалісти можуть допомогти людям, які потребують певних медикаментів.

– Скільки діятиме місія Лікарів без кордонів в Україні та яку кількість лікарів вона вже охопила?.

– Проєкт точно триватиме до кінця війни.

Однак, якщо у деяких з них буде потреба, як-от психологічна допомога, то вони діятимуть стільки, скільки потрібно.

Загалом в Україні станом на 1 червня над місією працювало 160 іноземних працівників та 470 українських.

Але кількість постійно збільшується, адже проєкти розвиваються.

Основне завдання Лікарів без кордонів – це навчити медпрацівників правильно організовувати роботу в складних умовах, щоб надавати якісну медичну допомогу.

У іноземців, які з нами працюють, є такий досвід роботи, тому вони цим діляться.

Для наших лікарів – це цікавий досвід та можливість працювати.

Адже деякі з них через війну не можуть залишатися на своєму місці роботи.

Клініки на колесах від Лікарів без кордонів приїжджають до переселенців по всій країні.

Джерело матеріала
loader
loader