Інтерв’ю з Михайлом Радуцьким: Навіть "Плейбой" возить до України памперси, дитяче харчування та жіночі засоби гігієни

Михайло Радуцький розповів про проблеми медичної галузі через війну.

Михайло Радуцький, голова Комітету Верховної Ради України з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування розповів ТСН.ua про те, із якими проблемами зіштовхнулась медична галузь після початку повномасштабної війни.    

Вже минуло пів року повномасштабної війни Росії проти України. Аналізуючи цей період, як Ви вважаєте, медична галузь впоралася? І як Ви готувалися, адже були дані розвідки, що вторгнення невідворотнє? 

Медична система на той час тільки оговталась від COVID-19, коли було космічне навантаження на лікарні по всій країні. І щойно все вирівнялося,  у нас виникнули нові, дуже важкі випробовування. Але визнають всі, починаючи від наших громадян, військових, керівництва МОЗ, держави – система охорони здоров’я працює і краш-тест витримала. Перше засідання комітету, де ми розглядали можливе вторгнення, відбулося ще у грудні, тому говорити, що країна не готувалася, це смішно. 

Так, ми мали певні логістичні проблеми, маємо зруйновані лікарні, але на підконтрольних територіях не відмовляємо в медичному обслуговуванні нашим громадянам. Ми щодня відправляємо на лікування за кордон важких хворих, поранених і дітей. Все це відбувається за рахунок держаних коштів, пожертв від благодійників і підтримки ЄС. Сталося так, що ми навіть в умовах війни відродили нашу фармацевтичну промисловість: харківський завод перевезли на захід України, у «Фармаку» був розбомблений склад готової продукції з сировиною, тому відновлювали його запаси. На початку війни не було можливості завезти потрібні ліки у об’ємах, які були необхідні, але зараз все працює. 

Ще хочу додати, що завдяки національній платформі UNITED24, яка збирає донати з усього світу, ми весь час закуповуємо автомобілі швидкої, апарати штучної вентиляції дихання – все те, що потрібно для передової, де найбільше навантаження на наші лікарні. Також ми продовжуємо робити складні операції з трансплантації. Лише за половину місяця зроблено 16 таких операцій у Львові. 

Але загалом владу критикують, що підготовки до вторгнення належним чином не було. Запитань до можновладців є багато, зокрема, і до депутатів…

Я б хотів запитати у тих, хто критикує Зеленського, чи бачили вони черги на виїзд з Києва, починаючи від 24 лютого до 26? Щоб було б, аби президент сказав, що буде напад ще у січні? Ми розуміємо, що ці черги далі, ніж кордони України, нікуди б не поділися. Бо ніхто міста не обстрілював, не бомбив, то чому ЄС мав приймати наших громадян? Власне, я свій будинок по Житомирській трасі покинув за три години до того, як наші військові підірвали міст у Стоянці. Питання і виведення грошей з країни, якби всі почали знімати навіть по тисячі гривень, то фінансова системи не витримала б.

Чи готувалися ми до таких масштабів війни, це стане зрозуміло з часом. Багато чого ми зараз не можемо обговорювати, наприклад, скільки прикордонників загинуло на початку вторгнення. Я точно можу сказати, що ніхто не знав, що психічнохвора людина у XXI сторіччі почне цю війну. І оцінювати давайте не те, хто, що, коли сказав, а те, що президент зробив для ЗСУ. Звісно, якщо ми читаємо не тільки «президентів фейсбуку», я маю на увазі, що після слів Зеленського, що кожен із нас президент, то в соціальних мережах, тепер всі президенти і всі знають, як треба було. Дивимося на видатки з бюджету на ЗСУ: у 2018 році це 2,4% від ВВП, а в 2020 – 2,8%, тому давайте не розводити зраду, де її немає. Ми підтримували і виробництво, і купували зброю ще до початку повномасштабної агресії. Для мене найбільше здивування в цій війні - Зеленський. Я його знав до війни, ще до президентства. Якби мені 23 лютого сказали, що президенту Зеленському підготували всі безпечні коридори, і він не поїхав, я би не повірив. Це дві різні людини – Зеленський до війни і зараз. Я вважаю, те, що він не поїхав – цим він переламав війну. Армія не захищала би пустий Київ без влади. За всієї поваги до Віталія Кличка, але армія би захищала не мера, а президента. І якби Зеленський був у Вінниці, то росіяни зайшли б на Софійську площу на третій день.

Друге моє здивування, що Зеленський зразка 2020 року і зараз – різні люди. Сьогодні – це фаховий дипломат. Вперше в історії керівник країни так спілкується зі світовими лідерами, ставлячи їх на місце. І це працює – дипломатія «по-Зеленському»! Я трохи розуміюсь на протоколах і знаю, що Зеленський діє не за правилами протоколу, і це дає результат. У нас є HIMARS і не тільки. Зеленський, спілкуючись з лідерами, звертався передовсім до народів цих країн, а вони – аплодують нашому президентові. Лідери тих країн мають дослухатися до народу, бо втратять свої рейтинги. Третє, що мене вразило – це українці. Навіть, коли була АТО, я бачив гульки, нерозуміння того, що відбувається на сході, багато хто жив своїм життям. А зараз всі живуть тим, що працюють на перемогу! Вся країна піднялася. Навіть у своєму оточенні я бачу титанічні зміни. Є люди, які мали можливість виїхати, але вони залишилися, і всі свої кошти відправляють на допомогу, самі стали волонтерами, почали розмовляти українською, а до того взагалі і слова від них не чув рідною мовою. От ніколи б не подумав, що в перші дні зі своїми знайомим, який має дуже гарні статки, буду розвозити хліб, який випікали в заміському ресторані Queen Country Club (в Козині на шляху до Кончі-Заспи), по блокпостах. Країна змінилася, і я сподіваюсь, що це останній шанс, який ми використаємо. 

Ви говорите, що Путін психічнохворий, а можете прокоментувати його діагноз? 

Це – психічнохвора людина, я вважаю, що в нього маніакально-депресивний синдром – дуже небезпечне захворювання. Щодо його діагнозів – онкологія, інсульт – крім тих, хто поряд з ним, точно ніхто не знає. Моя думка, що Путін – це збірний образ. І думка, що якщо його не стане, то війна закінчиться, хибна. Я вважаю, що Путін не один такий. Коли його не стане, ми побачимо людей ще гірших. Це імперія, це країна гебістів. От Велика Британія – імперія, Данія – королівство, але ж спільних рис з Росією у них немає. Тому говорити, що у Путіна імперські амбіції – це вигідна казочка. Це загальна державна гебістська філософія, і, на мою думку, там 70-80% таких людей у керівництві країни. На жаль, у нас є багато тих, хто на них працював. Частково це відомі люди, і в  майбутньому ще дізнаємося про нових.

Путін заслуговує на те, щоб горіти в пеклі. Саме він віддавав команду нападати на нас і ставив підпис. Утім, його знищення не вирішить всі наші проблеми. От страта Саддама Хусейна в Іраку – це вирішило питання. Бо там був один диктатор і нещасні люди, а в Росії – це колективна відповідальність за зло, яке вони нам несуть. Навіть такий приклад, Туреччина воює з курдами, я не бачив в соцмережах, щоб звичайні турки раділи, коли їхні ракети влучають у цивільних. А росіяни прямо біснуються, і коли ми помираємо, – вони щасливі. Росія – це колективне зло, а за колективним злом треба боротися всім світом, а не тільки нашими руками.  

Коли Ви говорите про те, що не тільки нашими руками боротися з Росією, як допомагають в цьому міжнародні організації, окрім висловлювання "глибокої стурбованості"?

Ми бачимо, що міжнародні гарантії не працюють, а працюють тільки HIMARS. Єдина запорука припинення – це використання ATACMS, HIMARS, Bayraktar, ЗРК «Патріот», «Нептунів». В моїх очах ООН – не та організація, на яку ми можемо покладатися саме через відсутність конкретних кроків, а вічну «глибоку стурбованість», починаючи ще від 2014 року. ВООЗ –абсолютно нормальна організація, яка нам дуже допомагає. І коли кажуть, що особистості не мають значення в історії – мають. І команда ВООЗу – це приклад особистості в історії. ЮНІСЕФ також багато допомагає. А з іншого боку ми бачимо Amnesty International. Той самий «Червоний Хрест». Я особисто писав їм листа. Після Маріуполя, після того, як їхній керівних відвідує країну, яка вбиває наших людей під час війни, для мене їх немає, там все зрозуміло. На жаль, ще багато таких організацій. З таким великим колективним злом, як Росія, дипломатичним шляхом через посередників домовитися не вийде. Доки у нас 25% території захоплено, я не вірю, що це може бути вирішено за столом перемовин.

Ваші прогнози щодо подальшого перебігу подій? 

Зараз Росія намагається нав’язати через посередників перемовини. Їм потрібен відпочинок. Утім, без вирішення територіальних проблем і повернення наших земель, будь-які перемовини не мають сенсу. Бо знову 5-7 років, і ми побачимо ще страшніше зло. Тому повертаємося до кордонів 1991 року і тільки тоді можемо про щось говорити. Але я розумію – у наших партнерів у США вибори не за горами, в Росії, тому вважаю, що ці події впливатимуть на хід війни. 

Ви наголосили, що Вас у гарному сенсі здивували українці, які весь час щось збирають, купують – всі працюють на допомогу нашим воїнам. Поясніть, чого не вистачає наразі у медичних питаннях? 

Передовсім є дефіцит зброї, але це не тільки від держави залежить вирішення цього питання. Нам не вистачає бронежилетів, касок також. Дефіцит є і в швидких, реанімобілях, бо щодня вони підриваються, їх захоплюють. Маємо постійно їх закуповувати. Щодо ліків, то до війни деякі категорії вироблялися в Харкові. Ми змогли перенести виробництво на захід України, щось – в Київ. Але були і такі моменти, коли волонтери доправляли наркоз з-за кордону. І це не тому, що держава не подбала, а тому що знищили завод. З інсуліном були перебої. Моя колега Ольга Стефанішина особисто домовлялася в Польщі, щоб вони забезпечили нас інсуліном.

Коли було влучання в «Охматдит», магазин дитячих товарів «Антошка» забезпечив лікарню дитячим харчуванням, а потім вони його скільки завезли, що ми відправляли по іншим лікарням міста. «МакДональдз Україна» перерозподілив 10 тон м’яса, ми готували обіди і всю київську екстрену медичну службу допомоги забезпечили гарячим харчуванням. Було навіть таке, що я телефоную в Київську міську клінічну лікарню №1 на Червоному хуторі, а мені кажуть: «Зупинись, вже не треба». Зараз благодійні організації допомагають у великих обсягах. Але згадую, як ми починали з сином. В перші дні ми відкрили свій штаб і через власні контакти просили про допомогу. Серед нетипових партнерів: нам навіть всесвітньо відомий «Плейбой в Україні» по 2-3 фури допомоги на тиждень відправляв з Великобританії, Іспанії, Португалії, контейнерами з США. Загалом це тисячі тонн гуманітарної допомоги. Якби мені хтось сказав, що «Плейбой» возитиме в Україну памперси, дитяче харчування, жіночі засоби гігієни, - я б не повірив у це!

Скільки лікарень зруйновано за ці місяці через обстріли окупантів?

Понад 300 медичних закладів зруйновано вщент, більше 700 – частково. Наприклад, у Київській області і приватні знищені, і державні. Про амбулаторії та карети швидкої допомоги я просто мовчу. Хочу підкреслити, мова ж не тільки про фізично знищені будівлі, а і про розкрадене обладнання, без якого лікарня не можу функціонувати.  

Ми намагалися закрити питання, привезти польові шпиталі. Але я особисто зіштовхнувся з неприпустимою поведінкою з боку начебто патріотично налаштованих людей. В деяких містах мери міст, у коаліції з головними лікарями області, не дозволяли нам відкрити польові шпиталі. Ми домовилися та привезли шість шпиталів від уряду Нідерландів, а нам кажуть, навіщо це їм, бо там же є лікарня. Зрозуміло, що лікарня – це ж гроші, і не завжди в бюджет клініки. А коли люди почали приходити в польовий шпиталь, в якому працювали лікарі-біженці, люди були здивовані, що не потрібно було ні за що платити: ні за УЗД, ні лікарю-гінекологу, ні за що. Потім ці самі біженці дарували лікарям-біженцям ікони, печиво, віддячували і підтримували один одного як могли. Нас просили прибрати шпиталь, мотивуючи, що може бути «приліт». Але, вибачте, це не Миколаїв, Херсон, це – захід, там немає такої інтенсивності обстрілів. 

Війна зупинила медичну реформу чи вона триває?

Був ухвалений закон 6306, який продовжує реформу. Скажу відверто, я був противником Супрун (Уляни Супрун, - ред.), але те, що система працює зараз і навіть під час війни вона не дала збій, - це заслуга реформи, яку ще розпочала колишня міністерка. Хто б і як не критикував її, але бачу, що працює система, вона ефективна. Ви подивіться, які втрати у другої, вибачте, «200-ї» армії світу. Так, можемо з іронією до них ставитися, але в них велика кількість зброї, велика армія, ми маємо багато поранень, але наша медична система працює: є забезпечення, є логістика. Це один з важелів реформи екстреної медичної допомоги, де використовується човниковий принцип. Тому ми все продовжимо, що було розпочато. Ми підтримуємо лікарів – у них зарплати, які були у 2021 році. Хоча мені буває закидають, мовляв, 60% лікарів поїхало, 70% медсестер виїхало ще за мирних часів на полуницю. Так, от я сьогодні навіть біженців не можу прилаштувати на роботу, бо немає вільних місць. Один із колег свого часу під час засідання комітету скаржився, що немає лікарів, ми їх не мотивуємо. Я йому телефоную і прошу взяти на роботу фахову людину з Харкова, яка була хірургом-практиком, а тепер вона ВПО і шукає роботу. Він так і не зміг знайти для неї роботу, тому що вільних місць немає. 

Наскільки ціни на ліки зростуть, і як бути соціально-незахищеним людям?

Ми не зупинили програму «Доступні ліки». 12 млрд грн виділено на закупівлю під цю програму. Важкі захворювання фінансуються державою і благодійниками. Наприклад, все, що потрібно було онкоцентру в Ізюмі і Херсоні, зараз перекинули в інші міста. Поки були перші тижні війни, було важко, наразі ж все працює. Бо пригадую, як ми вмовляли власників аптечних мереж вивести провізорів на роботу, бо аптеки просто не працювали. Були проблеми з логістикою, де зберігати, чим доправляти. З усім впоралися. Медична система працює так, що нарікань на неї немає.