Стус: що ви не знали про незламного дисидента

Його життя та творчість стали символом незламності українського духу, боротьби за права людини і свободу слова в Радянському Союзі.

4 вересня виповнюється 38 років від дня загибелі українського поета, дисидента, героя України посмертно Василя Стуса. У 1985 році діяч помер у тюремному карцері табору особливого режиму у РФ.

ТСН.ua зібрали все, що відомо про Василя Стуса, про те, чому його боялися у довоєнному Донецьку, і після окупації міста боїться угруповання “ДНР”, а також чи міг хтось врятувати Стуса від смерті в тюрмі. 

Пішов до школи потай від батьків

Майбутній український поет народився в селянській родині 6 січня 1938 року. Невдовзі після народження Василя Семеновича Стуса його батьки переїхали з села Рахнівка Гайсинського району Вінницької області до Сталіно (на сьогодні Донецьк), щоб уникнути примусової колективізації. Саме там минули його дитинство і юність. 

Малий Василь пішов до школи ще до 6 років потай від батьків. Ті тяжко працювали і не одразу помітили відсутність сина. Мати дізналася про ін лише тоді, коли вчителька Василя запитала у неї, чому той ходить до школи босий. Батьки не сварили хлопця, адже той мав неабияку жагу до навчання. 

Школу він закінчив зі срібною медаллю. Хотів стати журналістом та вступити до Київського університету. Однак 16-річному Василю відмовили навіть у розгляді документів, мовляв, неповнолітній. З несправдженою “київською” мрією Стус повернувся до Сталіно і вступив до Сталінського державного педагогічного інституту на філологічний факультет (згодом історико-філологічний). Його спеціальність за дипломом: українська мова, література та історія. Варто зауважити, що це відбулося в часи, коли радянська влада всіляко намагалася утискати все українське. 

Робив промо української мови, коли це ще не було мейнстримом

Після закінчення інституту та служби в армії Стус учителював. Він викладав українську мову та літературу в Горлівці. Радянська влада вважала українську мову “неперспективною” і всіляко витісняла її зі шкільної програми. Ба навіть самі батьки учнів нерідко писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української.

Василь Стус намагався зробити свої уроки цікавими та привабливими, використовуючи те, що ми зараз називаємо сторітелінгом: він розповідав дітям історії з української минувшини та читав власні поезії.

Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу і попросили, щоб він розмовляв “нормальною” мовою. Реакція Стуса була миттєвою — між ним та кривдником сталася бійка.

Захищав політичних в’язнів

“Хто проти тиранії — встаньте” — це, напевно, найвідоміша фраза Стуса. Її він вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна”. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом виступили проти арештів української інтелігенції.

Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загине в ув’язненні. Учасники прем’єри фільму згадують, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба зі сцени кінотеатру сказав про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати.

У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса відрахували з аспірантури.

Протестував проти знищення української культури

За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року Василь Стус разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так молодь з Києва та Львова протестувала проти політики заборони українських національних традицій. Зібрані гроші (250 рублів) колядники планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним.

Щойно Василь Стус повернувся до Києва, як його та ще 18 учасників коляди заарештували — згодом історики називатимуть цю подію “Арештована коляда”. Під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом усі праці, які він писав упродовж 15 років.

Отримав Медведчука як “захисника”

Стусу надали юного адвоката, сумнозвісно відомого Віктора Медведчука. На той час ще ніхто не оцінював його адвокатську роботу з професійної точки зору.

Під час судового процесу Медведчук не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання. Це робила інша адвокатка Людмила Петрівна Коритченко. З невідомих причин вона відмовилася надалі брати участь у процесі.

Судовий процес відбувався закрито, а Василь Стус фактично захищав себе самостійно. Цьому передувало те, що Медведчук покладався “на розгляд суду”, тому він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного.

Врешті-решт поет відмовився від призначеного йому адвоката. Стус наполягав на наданні міжнародного адвоката, але йому відмовили, бо радянське законодавство не передбачало подібної процедури.

“В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю”, — казав Василь Стус під час суду.

Віктор Медведчук під час оголошення останнього вироку заявив, що кваліфікацію дій суду “вважає вірною”. Василю Стусу не дали виголосити останнє слово.

Після смерті українського дисидента Медведчук очолив адміністрацію президента Леоніда Кучми. Пізніше він став кумом російського диктатора Володимира Путіна та хрестив його доньку Дарину. Зокрема він брав участь в Мінському переговорному процесі. І ще багато-багато цікавих деталей…

Був “незручною” людиною

Історик Станіслав Федорчук розповів в інтерв’ю Радіо Свобода, що Стус не вкладається в межі жодних традиційних уявлень. І своєю біографією, і громадянською позицією, і своїми літературознавчими працями.

“Стус дав чітке визначення українській літературі доби соцреалізму. Він не просто викривав колег, які наступали на горло власній пісні. Він пояснював, що це процес і духовної, і літературної смерті. Серед його сучасників не багато настільки сміливих”, — зауважив історик. 

За його словами, для багатьох Стус є яскравим прикладом антирадянщини, усього, що є в Україні і що могло б асоціюватися з майбутньою Україною без комунізму ані в головах, ані в житті.

Цікаво, звідки такий Стус, який принципово говорив та писав українською, взявся на Донеччині, де поруч були зросійщені звичайні люди. Станіслав Федорчук прокоментував: “Я хочу наголосити, що Стус у першу чергу митець. Людина, яка готувала себе до творчої діяльності. Але за духом він був, безперечно, український патріот”.

“Він виріс у такому середовищі, але виявляється, воно не було одноманітно антиукраїнським. Навіть ті робітники, з якими він працював у шахті, хоч і говорили російською мовою, але не були антиукраїнцями, і Стус це розумів”, — додав історик. 

За його словами, Василь Стус був українським самостійником. Він виступав за те, щоб Україна відбулася як держава для українського народу.

Чимало його побратимів мали різні погляди на майбутнє України. Чимало з них перебували у полоні націонал-комуністичних ідей. Стус тим і відрізнявся, що з великою підозрою ставився до українського комунізму як до проєкту. 

Він бачив із позицій творчої людини, що цілий ряд функцій суспільства є тоталітарно контрольованими. Немає свободи самовираження не тільки для митця, але й для звичайної людини.

Якщо уважно читати Стуса, видно, наскільки болісно він сприймає радянську дійсність, у якій інтереси людини практично нічого не важать.

Вмів пристосовуватися і плідно працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 5 із цих 15 років він не мав жодного побачення з рідними: за різні “провини” йому заборонили візити дружини, сестри, сина. Попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Був таборовим блогером

Останні тексти поета — це таборові блоги (так їх називає автор книги “Справа Василя Стуса” історик Вахтанг Кіпіані). Це роздуми Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати ці тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібнесеньким почерком на тонких смужках технічного паперу.

Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою “З таборового зошита”.

Навчав і виховував сина дистанційно

Через арешти Стус був поруч із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Дмитро був 14-річним підлітком, коли батька вдруге засудили 15 травня 1980 року. Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук.

Того дня вони з батьком бачилися востаннє. Але Василь Стус займався вихованням сина через листи: радив, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови. Ось кілька з них:

• “Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в Тебе слабкі), виправляти поставу (Ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі”;
• “Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі”;
• “Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім”;
• “Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)”;
• “Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати”.

Смерть митця у концтаборі

28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Та за свідченнями співкамерників-політв’язнів Василь Стус помер після побиття наглядачами.

Син митця Дмитро Стус подає кілька версій подій тієї ночі:

• прапорщик Новицький без попередження висмикнув прут, яким на день кріпилися до стіни нари. Вони важили до 90 кг. Від несподіваного удару Василь Стус помер;
• на той момент Василь Стус був виснажений від постійних голодувань, фізичних та моральних принижень, мав проблеми із серцем, втрата своїх творів також наклала свій відбиток. Поет не мав сил опустити нари, тож вони впали на нього. Наглядачі не звернули на це уваги, тож ув’язненому не надали вчасно допомоги.

Дисидента переховали в Києві на Байковому кладовищі наприкінці 1980-х після клопотання рідних та однодумців. У 1990 році Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований після опротестування його вироку.

Український поет, дисидент та жертва політичного режиму СРСР отримав звання Герой України з удостоєнням ордена Держави у 2005 році.

Хто б міг врятувати Стуса

Історик Станіслав Федорчук розповів, що не всі українські дисиденти загинули в тюрмах. Частині дуже принципових людей, як Валентин Мороз, Петро Григоренко, їхнім родинам вдалося вирватися на захід. І це був результат роботи багатьох українців Заходу, папи Римського, дипломатів, політичних діячів. “Тому, коли ми говоримо про те, хто міг би врятувати Стуса, це мали б бути українські, європейські політичні речники, діячі. Сьогодні й тоді ми бачимо одне: байдужість світу до тих людей, яких мучить Росія”, — резюмував історик.