Рецензія на фільм «Феррарі» / Ferrari

У 2019 році режисер Джеймс Менголд випустив фільм Ford v Ferrari, який у нас переклали як «Аутсайдери». Він дозволив доторкнутися до світу автомобілів і перегонів, який у середині 20 століття перебував у дуже цікавому становищі. Ford v Ferrari згадується сам собою, коли мова заходить про «Феррарі» Майкла Манна. Але акценти у цих фільмів абсолютно різні. Розповідаємо, яким вийшло нове кіно Манна, в нашій рецензії.

«Феррарі» / Ferrari

Жанр біографічна драма
Режисер Майкл Манн
У ролях Адам Драйвер, Пенелопа Крус, Шейлін Вудлі, Габріель Леоне, Сара Гадон
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2023
Сайт IMDb

Сюжет фільму заснований на біографічній книзі Enzo Ferrari: The Man, The Cars, The Races, The Machine за авторством Брока Єйтса. Історія фільму концентрується на складному періоді в житті Енцо Феррарі (Адам Драйвер). Він важко переживає смерть сина Альфредо, у стосунках із дружиною Лаурою у нього суцільні проблеми. Труднощі знаходять відображення в ситуації із заводом Ferrari, який опиняється під загрозою банкрутства. Єдиною втіхою Енцо стає його коханка Ліна (Шейлін Вудлі) і позашлюбний син П’єро. Однак Феррарі не має наміру здаватися, тому робить ставку на найближчі великі перегони, які мають допомогти виправити стан справ у його бізнесі.

При побіжному перегляді або прочитанні сюжету може здатися, що фільм фокусується на конкретному проміжку життя Енцо Феррарі. Але обраний час — усього лише призма. Якщо чіплятися за неї, то ви виявите у «Феррарі» неймовірно рваний монтаж, який занадто хаотично стрибає від однієї сцени до іншої. Через це свою першу половину фільму ніби тільки збирається розганятися, що іронічно, враховуючи вражаючу швидкість автомобілів Ferrari.

Сам Феррарі у фільмі вийшов складним персонажем, який навіть глядачів не особливо підпускає до себе. Адам Драйвер поповнив своє портфоліо ролей черговим чудовим образом, який, утім, у деяких відчутних місцях занадто сильно перетинається з його Чарлі Барбером з «Шлюбної історії». Але за Драйвера дуже хочеться радіти, адже він уже якою своєю роллю стверджує свій статус одного з найталановитіших акторів поточної епохи Голлівуду.

За драмою людських сердець нюанси автомобілебудування і світу швидкісних перегонів трохи відходять на другий план. Манн при цьому дуже вдало показує, як особисте життя просочується в публічний образ і трудову діяльність Енцо. Щось подібне намагався провернути нещодавній «Наполеон» Рідлі Скотта, але робив це більш прямолінійно, через що подекуди мав невпевнений і наївний вигляд. «Феррарі» оперує тоншими матеріями, через що вийшов більш пронизливим і щирим.

Однак і автомобілі, і перегони у фільмі все-таки присутні. «Феррарі» не вантажить вас усіма нюансами автомобілебудування свого часу. Можна поміркувати, що це якраз втрачена можливість, тому що ті кілька сцен, у яких Енцо пояснює складні інженерні речі простою мовою, вийшли дуже привабливими. Але багато подробиць кіно опускає, віддаючи перевагу іншим своїм перевагам.

Перегони у фільмі, по суті, всього лише одні, вони слугують кульмінацією всієї історії, в якій особисті переживання Енцо і його кар’єрні амбіції стикаються з суворими реаліями часу. Тут Манн не особливо жаліє своїх глядачів, залишаючи для вирішального моменту дуже провокаційну сцену. Вона різко виділяється на тлі всього іншого хронометражу і врізається в пам’ять, моментально змінюючи тональність історії. І це примітно, що у «Феррарі» знайшлося місце навіть для такого моменту.

«Феррарі» вирізняється ще не найзвичайнішим використанням музичного супроводу. Музичні треки тут включаються дуже різко, практично нав’язуючи свою присутність у багатьох сценах. Але в підсумку вони створюють свій унікальний настрій. Навіть звучання музики не зовсім схоже на стандартні голлівудські саундтреки. Музика «Феррарі» більш самобутня — прямо як і фільм загалом.