Філософ Єрмоленко про ставлення європейців до України та чому ЄС має навчитися у нас

"Європейська правда" у співпраці з Українським центром європейської політики за підтримки Фонду Конрада Аденауера у Києві представляє цикл розмов про європейське минуле і майбутнє України та європейську ідентичність українців.

Тепер для нас важливо усвідомити, як остаточно переконати громадян країн ЄС, що Україна просто повертається до свого європейського дому.

Наша перша дискусія була з мислителем і засновником Інституту фронтиру Євгеном Глібовицьким.

А цього разу редактор "Європейської правди" Юрій Панченко поговорив з філософом та президентом українського ПЕН-центру Володимиром Єрмоленком.

Щиро радимо подивитися саме відео їхньої дискусії, а текстовий виклад головних тез розмови – у матеріалі "В 1990-х ми не стартували з однієї точки з Польщею, це хибна думка": розмова з Єрмоленком.

Коли європейці почали розуміти, що ми також є європейцями?.

Країни колишнього СРСР, за винятком країн Балтії, сприймалися як Росія або зона її впливу.

І Захід без особливих проблем погодився із ситуацією, коли українська незалежність стала певним компромісом, який дозволив колишнім партапаратникам, колишнім бюрократам, "новим українцям", злочинцям і так далі обкрадати Україну.

Саме тому ми маємо розуміти, що відома теза про те, що ми з Польщею на початку 90-х були в одній точці, є неправдою.

Ми не були в одній точці ані в 1990 році, ані в 1989-му.

Тому щодо країн Центральної Європи було прийнято рішення, що це "вкрадений Захід", який повертається додому і куди можна й варто інвестувати.

А в Україну ніхто не збирався інвестувати, адже на Заході погодилися з тезою, що "Техас грабуватимуть техасці".

Тобто там погодилися віддати ситуацію на відкуп так званих місцевих еліт.

Тому ставлення до України як до частини Європи було поступовим процесом, і слава Богу, що ми вигризли ці 90-ті.

Коли ми говоримо, що українці повертаються до європейського дому, це частково так, а частково не зовсім.

Для деяких європейців Європа закінчується там, де були кордони Габсбурзької монархії, умовно кажучи – куди доходив потяг із Відня.

Проте величезні території, які були під Російською імперією, для багатьох європейців сприймалися як щось інше, не як Європа.

Саме тому, як мені здається, для європейців важливо розуміти, що насправді Європа продовжує розширюватися, в тому числі – й ціннісно.

І Європа має бути там, де, в принципі, її не завжди було.

Перед Європою зараз стоїть величезний виклик.

Якщо президент Франції Макрон та інші європейські лідери справді хочуть стратегічної автономії ЄС, то вони мають навчитися жити без США.

Принаймні в теорії.

Що так і не зрозуміли європейці?.

Для європейців не є очевидним те, що ефективна держава залишається єдиною та головною силою, яка дозволить тобі не бути обкраденим, щоб захистили твоє життя, щоб захистили твою приватну власність.

І ми бачимо за опитуваннями, що в країнах ЄС, навіть у Польщі, лише маленька частка людей каже, що вони готові зі зброєю захищати свою країну.

Вони не розуміють, що в сучасному світі є тільки один механізм забезпечити права людини, якими вони так пишаються.

На жаль, це може зробити лише держава.

Коли ти у війні, то розумієш, що ти не можеш бути патріотом, не будучи лібералом, не виступаючи в тому числі за індивідуальні свободи.

Але одночасно ти не можеш бути лібералом, не будучи патріотом, тому що ти розумієш, що якщо ця держава зникне, то ніяких ліберальних цінностей тут не буде.

Більше пояснень – у матеріалі "В 1990-х ми не стартували з однієї точки з Польщею, це хибна думка": розмова з Єрмоленком.