Міністр юстиції Денис Малюська на публічному заході «Влада проти бізнесу: як зупинити тиск на підприємців?» фактично сказав, що скасування так званих поправок Лозового (а скасували їх лише частково законом, який набрав чинності 1 січня цього року) відкрило можливість для посилення тиску на бізнес.
Дослівно: «Скасування таких правок, тобто строків на розслідування до моменту вручення підозри, відкрило можливість правоохоронцям зараз дістати з шаф кримінальні провадження, які були безперспективними й лежали там останні десятки років. А повірте, в цих шафах лежить чимало. І зараз можна, по суті, щодо будь-якого бізнесу, який порушив закон 15 років тому, 20 років тому, 30 років тому, відкрити кримінальне провадження, заарештувати активи, зробити кілька «масок-шоу» і запрошувати на допити. Закон це дозволяє. Це негативний наслідок скасування «поправок Лозового», про який ми попереджали. Це було неминуче. Якщо цей фактор додати до сукупності факторів, які були до цього, не прибираючи фактори, які я сказав до цього, скасування обмежень по строках дало зелену дорогу для того, щоб будь-який бізнес зайшов на ризик кримінальних проваджень».
Чому такі тези міністра є маніпуляцією?
Так звані поправки Лозового в частині строків слідства діяли з березня 2018 року до 1 січня 2024 року. Протягом усього цього часу бізнес скаржився на тиск силовиків, численні «маски-шоу», незаконні арешти майна та кримінальні провадження. Й «поправки Лозового» геть нікого не рятували, не заважали відкривати справи щодо порушень 10-річної давнини, розслідувати їх і чинити тиск.
Але тепер по пунктах, бо, вочевидь, пану міністру треба нагадати засади кримінального процесу та права.
Цитата 1. «І зараз можна, по суті, щодо будь-якого бізнесу, який порушив закон 15 років тому, 20 років тому, 30 років тому, відкрити кримінальне провадження, заарештувати активи, зробити кілька «масок-шоу» і запрошувати на допити. Закон це дозволяє».
Що насправді.
В Кримінальному кодексі є таке поняття, як «строк давності», — його ніхто не скасовував, і строки давності були і є в усіх кримінальних законах часів незалежності й навіть до цього.
Отже, Кримінальний кодекс (ст. 49) каже, що якщо з моменту вчинення злочину минув певний, визначений у кодексі, проміжок часу, то особа звільняється від відповідальності. Найбільшим строком давності наразі є 15 років — це для особливо тяжких злочинів, 10 років — для тяжких злочинів, далі — п’ять, три й два роки.
Давність не поширюється лише на окремі види злочинів проти національної безпеки (наприклад державну зраду) й деякі злочини проти миру та безпеки людства (наприклад геноцид, порушення правил і звичаїв війни).
Кримінальний процесуальний кодекс (п. 3-1 ч. 1 та ч. 7 ст. 284) каже, що якщо строк давності сплив і не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, справа підлягає закриттю.
Навіть якщо справу скеровано до суду в межах строку давності, але цей строк сплив, справу закривають у суді, якщо це підтримує обвинувачений. Останній може й має право вимагати виправдання та вирішення справи по суті, що дуже часто трапляється, коли особа впевнена у своїй невинуватості.
Отже, міністр мав би знати, що розпочинати слідство за порушення 30- чи 20-річної давнини — незаконно. Це абсурд, і навіть якщо таке матиме чи має місце, то таку справу потрібно негайно закрити через сплив строку давності. «Поправки Лозового» не мають до цього жодного стосунку й ніяк цього не змінюють.
Якщо ж пан Малюська мав на увазі ситуацію, коли якийсь недоброчесний слідчий чи прокурор хоче кошмарити бізнес і з порушенням закону відкрити справу щодо подій, які сталися 20-30 років тому, попри те, що строк давності давно сплив, то відкриємо міністру таємницю: вони це робили й робитимуть, як раніше, так і тепер. І який стосунок до цього мають «поправки Лозового», — залишається незрозумілим.
Тут слід пояснити окремо, що «строки давності» та «строки слідства до підозри» (скасована частина «поправок Лозового») — це геть різні речі. Строки давності є в кримінальному законі якраз для того, аби розмежувати пріоритети правосуддя. З одного боку, якщо держава не змогла викрити тяжкий чи особливо тяжкий злочин за 10 чи 15 років відповідно, то немає сенсу «ганятися за привидами». Тобто строки давності завжди були і є гарантією того, щоб система правосуддя не займалася проблемами 20- і 30-річної давнини. І саме строки давності є головним орієнтиром для слідства в усьому цивілізованому світі. Важливо, що в межах строків давності мають не лише розслідувати справу, а й ухвалити вирок, який набере законної сили.
Проте в Україні 2017 року вирішили ухвалити «поправки Лозового», згідно з якими обмежити слідчим час на розслідування та збір доказів тяжкого або особливо тяжкого злочину до півтора року (так званий строк до підозри). Цей строк можна було продовжувати, але тільки у слідчого судді. А також обов’язково треба було закривати справу, якщо слідство не встигло все дослідити в цей строк або суддя вирішив не продовжувати його. Ці окремі строки, на думку як тих, хто їх просував, так і чинного міністра, мали б допомагати умовному бізнесу не перебувати на гачку в правоохоронців безстроково.
Але іронія полягає в тому, що допомогли ці строки лише «бізнесмену» Коломойському та іншим фігурантам топкорупційних справ. Ці справи почали масово закривати не так через якесь порушення строку розслідування, як через створення штучних і ручних підходів до його обрахунку (підходів, яких, звісно, немає в кодексі).
Зашкодили «поправки Лозового» також багатьом потерпілим, які вимагали від правоохоронців розслідувань у справах щодо зловживань, корупції, крадіжок і навіть зґвалтувань. Адже, не бажаючи вести слідство, недобросовісний слідчий чи прокурор просто не вчиняв жодних дій у справі й чекав, доки не спливе строк розслідування. Або ж навпаки — активно вів розслідування, аби мати змогу «обілечувати» фігурантів справ, обіцяючи їм затягнути слідство й дати змогу закрити справу на підставі «поправок Лозового». Тобто виникала ситуація, коли строки давності давали змогу успішно завершити розслідування та згодом досягти справедливості в суді, але обмежені «правками Лозового» строки слідства змушували такі справи закривати.
Реальному бізнесу нові строки слідства теж ніяк не допомогли. З банальної причини: у випадках реальних спроб спланованого тиску та «обілечування» бізнесу, коли правоохоронці діяли незаконно, для них не становило проблеми подовжити строк слідства в такому ж нереформованому суді або розпочати ще кілька нових проваджень, відкриваючи їх хоч щодня.
До речі, яскравим прикладом є нещодавня історія з підозрою та затриманням бізнесмена Ігоря Мазепи. Багато обурення було стосовно того, що справу, за якою він отримав підозру, було розпочато ще 2014 року. Дехто зазначав, що нібито саме скасування «поправок Лозового» в частині строків до підозри й уможливило існування цього кейсу.
Проте це — суцільна нісенітниця. Ця справа, навпаки, демонструє аргументи на користь того, що «поправки Лозового» ніколи не рятували бізнес від незаконного тиску. Й ось чому.
В реєстрі судових рішень є посилання на низку ухвал у цьому кримінальному провадженні. Із тексту ухвал випливає, що наприкінці листопада 2023 року в цьому ж провадженні від 2014 року п’ять осіб отримали повідомлення про підозри й у грудні щодо них обирали запобіжні заходи. На той час «поправки Лозового» в частині обмеження строку розслідування до підозри ще діяли. Але вони ніяк не завадили появі підозрюваних у справі. Цієї справи не закрили за строками й обираючи запобіжні заходи суд не встановив жодних порушень строків.
Аналогічно і з повідомленням про підозру самому Мазепі, яке відбулося у січні цього року. На той час «поправки Лозового» в частині обмеження строку розслідування до підозри вже було скасовано. Суд не вказав на порушення строків слідства до підозри.
Тобто підозрювані у справі з’являлися як із «правками Лозового», так і без них. І поправки ніяк цьому не завадили.
Цитата 2. «Скасування таких правок, тобто строків на розслідування до моменту вручення підозри, відкрило можливість правоохоронцям зараз дістати з шаф кримінальні провадження, які були безперспективними й лежали там останні десятки років. А повірте, в цих шафах лежить чимало».
Ця цитата Малюськи є дуже показовою.
Міністр вочевидь натякає, що правоохоронці можуть перевідкрити або реанімувати старі провадження й розпочати за ними активне слідство. Проте незрозуміло, який стосунок до таких потенційних дій має вже скасована частина «поправок Лозового». Чому це — маніпуляція, зрозуміло на прикладі тієї ж справи бізнесмена Мазепи: її умовно розслідували й у ній повідомляли про підозри як під час дії «поправок Лозового», так і після цього.
Ба більше, ніщо й ніколи не заважало СБУ, ДБР чи Нацполіції просто відкрити нову справу або в межах іншої справи з іншим фактажем кошмарити людей, узагалі мало з цією справою пов’язаних.
Можемо згадати свіжий приклад стеження за командою журналістів Bihus.Info. Досі так і невідомо, в межах якої справи це мало місце й чи взагалі була хоч якась справа. Стежили за всією редакцією, а в офіційних поясненнях СБУ зазначила, що одна з операторок фігурувала в якійсь справі щодо наркотичних речовин. Тому тут недоброчесні представники органів правопорядку, як завжди, діяли за принципом «була б людина, а справа знайдеться».
Отже, часткове скасування строків до підозри точно не матиме наслідком сплеск атак на бізнес. Якщо навіть повернути нещодавно скасовану частину «поправок Лозового», це ніяк не допоможе бізнесу відбиватися від атак недоброчесних слідчих чи прокурорів. Як то кажуть, «це ж було вже».
А от що дійсно може зменшити сплеск тиску й атак на бізнес — то це інституційні реформи з усунення політичного впливу на прокуратуру й правоохоронців, а також створення дієвих та ефективних механізмів притягнення до відповідальності слідчих, прокурорів і суддів за незаконні дії. Це в довгій перспективі. В короткій — наприклад, звільнення заступника голови ОП Олега Татарова, який і є відповідальним за ручний вплив на правоохоронців і збільшення кількості справ, пов’язаних із тиском на бізнес.
Чому «поправки Лозового» треба остаточно скасувати?
Меседж міністра щодо необхідності повернути скасовану частину «поправок Лозового», ймовірно, мав на меті заговорити учасників зустрічі та відвернути увагу від іншої, справді важливої проблеми.
Йдеться про недоскасовану частину «поправок Лозового», що передбачає обов’язок безумовно закрити справу в разі спливу строку слідства після підозри. Ця норма перетворила кримінальний процес на звичайну формальність, коли ніхто не розбирається ні в суті доказів, ні в суті звинувачень.
Нагадаємо, що справу «Роттердам+» закривали, зокрема, й через те, що до строку розслідування штучно зарахували строк між її незаконним закриттям і подальшим відновленням.
У багатьох інших справах основним приводом для закриття є плутанина з тим, який суб’єкт має право продовжувати строки розслідування. Спершу строки у справах, відкритих до появи «поправок Лозового», та в об’єднаних провадженнях продовжував прокурор. Згодом з’явилася практика, що це нібито мав робити виключно слідчий суддя, хоча закон визначав зворотне правило. Найгіршим є те, що в усіх цих справах суди навіть не починали розбиратися в доказах можливої винуватості особи, а просто кожен суддя по-своєму визначав підхід до того, як рахувати строк.
По-хорошому, навіть якщо строк слідства дійсно було порушено, то чи має це бути автоматичною підставою для безумовного закриття справи? Адже якщо всі слідчі дії проведено з дотриманням порядку й у належний строк і жодних істотних порушень основоположних прав і свобод людини не було, то чому пропуск строку має спричиняти закриття всієї справи? Чи означає це, що все розслідування тоді має канути в небуття? Звісно, ні. Але нині, згідно з «правками Лозового», закон вимагає саме цього.
Тоді як суд мав би розібратися з кожним доказом по суті, і якщо якийсь із доказів справді здобуто поза строком, то його мали б визнати недопустимим. Але сьогодні легше знайти причину, чому пропущено один день слідства, й відпустити відомого контрабандиста чи закрити справу зі збитками на 20 млрд грн, не розбираючись у її суті.
Невже створення штучних підстав для закриття справ дійсно є дієвішим методом, ніж притягнення до відповідальності конкретних слідчих чи прокурорів, які умисно пропустили строк розслідування?