«США погані, а Зеленський — маріонетка Заходу». Як російська пропаганда впливає на медіа Туреччини
«США погані, а Зеленський — маріонетка Заходу». Як російська пропаганда впливає на медіа Туреччини

«США погані, а Зеленський — маріонетка Заходу». Як російська пропаганда впливає на медіа Туреччини

Пояснюємо, чим особливий турецький інформаційний простір, як турецькі медіа висвітлюють війну Росії проти України та до чого тут євразійство.

На початку лютого медіа повідомили про візит президента Росії Володимира Путіна до Туреччини, який мав відбутися 12 лютого. Про це сказав 4 лютого в ефірі телеканалу A Haber міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан. Він розповів, що зустріч буде присвячено «новому способу дозволити транспортувати українське зерно Чорним морем», оскільки влітку 2023 року Росія вийшла з Чорноморської зернової ініціативи, яка була погоджена за посередництва ООН і Туреччини в липні 2022 року. Однак візит було скасовано.

Туреччина є одним із ключових гравців у Чорноморському регіоні та на Близькому Сході. Зовнішню політику Туреччини можна описати як «багатовекторну»: Туреччина отримує колективну безпеку як учасниця НАТО з 1952 року, при цьому активно торгує з Росією, надає допомогу Україні та прагне стати регіональним лідером у Чорноморському регіоні та на Близькому Сході.  

Туреччина прагне бути посередницею в російсько-українській війні, зберігаючи при цьому стратегічні відносини з Москвою та надаючи підтримку Києву. Разом із тим, російська пропаганда активно працює в Туреччині. Внаслідок цього російські наративи щодо України та Криму поширюються в турецьких медіа.

Ситуація в інформаційному просторі, як і суспільстві Туреччини, далека від чорно-білої. Тому варто детальніше розглянути медійний ландшафт цієї держави та як саме Росія впливає на турецьку аудиторію.

Старша дослідниця Атлантичної Ради та центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету, кандидатка політичних наук Євгенія Габер розповіла «Детектору медіа» про особливості турецького інформаційного простору.

«Медіасередовище Туреччини більшою мірою контрольоване державою. Є державні мовники, наприклад, анатолійська новинна агенція Anadolu Agency. З телевізійних каналів це TRT (турецьке радіо і телебачення). Є провладні видання, які поширюють ті наративи, які у внутрішньому дискурсі відповідають офіційній політиці влади — таких більшість. Наприклад, англомовне видання Daily Sabah, його турецька версія Sabah, газети Hürriyet, Akşam тощо, більшість телевізійних каналів — CNN Türk, A Haber,  медійна платформа HaberTürk та інші», — розповіла Євгенія Габер. 

  • Читайте також:Викриття: Що писали анонімні телеграм-канали про українське питання в контексті президентських виборів у Туреччині

Регулює медіа у Туреччині державне агентство Вища рада радіо і телебачення (RTÜK). Найбільш впливовою медіагрупою, яка наближена до турецької влади, є Demirören. Згідно з рейтингом Репортерів без кордонів, у питаннях свободи медіа Туреччина посідає 165-те місце зі 180. Поряд із державними медіа є й незалежні, хоча, на думку Євгенії Габер, яка вивчає турецьку політику, часто і там, і там можна зустріти антизахідні й антиамериканські наративи.

«Серед відносно незалежних медіа можна назвати онлайн-платформи Mediascope, T24, низку ютуб-каналів і окремих сайтів політичних оглядачів-блогерів. Є також відверто опозиційні медіа, але і їх важко назвати об’єктивними — тому що це огульна критика влади, а не виважена подача інформації. Наприклад, газета Cumhuriyet (“Республіка”) або Sözcü, які вважаються рупорами Республіканської Народної партії (кемалістів). Крім критики уряду, там також часто можна зустріти проросійські наративи, що відображають захоплення “великою” російською культурою, історією, в цих медіа наголошують на важливості зв’язків з Москвою. Це традиційні для кемалістів ліві погляди, що сягають корінням у давню співпрацю молодої Турецької Республіки з Радянським Союзом, зв’язки Ататюрка з радянськими генералами, колективне захоплення “толстоєвським” і російською інтелігенцією, що для академічних кіл тривалий час була символом прогресу в науці й техніці.  Є також інші опозиційні медіа, націоналістичного спрямування (Milliyet) та набагато більш радикальні, популістські, ультраправі або консервативні, ісламістські видання (Yeni Şafak, Karar). Ці медіа теж є опозицією до влади, але з державними медіа їх поєднують ті самі антиамериканські й антизахідні наративи».

  • Читайте також:Туреччина: медіа під тиском влади та корпорацій

У жовтні 2022 року парламент Туреччини затвердив закон про дезінформацію. 29 стаття закону встановлює арешт у в’язниці до 3 років за поширення неправдивої інформації «про внутрішню та зовнішню безпеку» та «створення страху та порушення громадського порядку». Закон критикували як у самій Туреччині, так і за кордоном.

«У всьому винен Захід»

Євразійство як філософська течія консервативного спрямування набула поширення серед ідеологів «русского міра» та поєднує російських пропагандистів із турецькими політиками.Олександр Дугін, якого вважають одним з ідеологів Кремля, ще з 1990-х років у своїх публікаціях і виступах називав Україну головною загрозою для Росії. В турецькому суспільно-політичному вимірі ідеї євразійства почали поширюватися у 1990-х роках. Це була спроба дистанціюватися від Заходу та зосередити увагу зовнішньої політики на Росії, країнах Центральної Азії, Китаї. Звідси прагнення мати більш незалежну міжнародну політику й антизахідна риторика.

Завершення холодної війни наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років показало  турецьким політикам, що безпекова загроза з боку Москви минула й можна співпрацювати з Росією, отримуючи там воєнні технології, на додачу до перебування в складі НАТО. Частина військових вирішила поширити авторитарне бачення внутрішньої політики на зовнішню, просуваючи ідеї необхідності боротьби з «американською гегемонією у світі» та співпраці з Росією задля балансування західного впливу. Зрештою антизахідні ідеї стали одними з основних систем поглядів як турецької влади, так і опозиції, що й отримало віддзеркалення в медіа. 

На думку Євгенії Габер, саме євразійство є одним з основних джерел антизахідних настроїв у Туреччині. І саме в розрізі негативного ставлення до США та Заходу знаходять місце проросійські тези в турецькому інформаційному просторі. Наприклад, лідер партії Vatan Догу Перинчек (колишній комуніст) є другом родини Дугіних. Коли в серпні 2022 року загинула донька Дугіна Дар’я, то Перинчек написав твіт зі словами скорботи на знак російсько-турецької дружби. Його син, Мехмет Перінчек, також не приховував багаторічної дружби та співпраці з Дугіною.

«Багато антиукраїнських чи проросійських наративів поширюються в Туреччині на ґрунті антиамериканізму й антизахідних настроїв. Найбільш антиукраїнським сегментом є мовники євразійців — насамперед, газета Aydınlık політичної партії Vatan Догу Перінчека, а також онлайн-портал Oda TV, що є одним із найбільш відвідуваних у Туреччині (тільки на ютубі має 256 тисяч підписників). Створений у 2007 році як незалежне джерело новин і політичної аналітики, він зараз фактично перетворився на ретранслятора найбільш токсичних тверджень російської пропаганди — від матеріалів  про “неонацистів” в Україні до прямих ефірів з тимчасово окупованих територій України та прямих ввімкнень із Червоної площі у Москві», — прокоментувала Євгенія Габер.

Згідно з дослідженням InstituDE про євразійство в Туреччині та їхні медіа про війну в Україні, основними виданнями турецьких євразійців, крім вищезгаданих Aydınlık і OdaTV є ще Veryansin TV.

Описуючи трагедію в Бучі, видання OdaTV у матеріалі за 8 квітня 2022 року писало наступне: «Ми забуваємо, чому почалася війна  і чому гинули бідні! Ми забуваємо, що США обдурили Україну, даючи обіцянки! Вони завжди змушують нас забувати справжні факти!»

Туреччина не доєдналася до блокування основних пропагандистських каналів Росії, як це зробив Європейський Союз у березні 2022 року. Тому такі ресурси як Sputnik Türkiye продовжують працювати в Туреччині.

«У Туреччині досі активно присутні російські медіа RT та Sputnik, — каже Габер. — Їх важко назвати впливовими, але вони часто є першоджерелом фейків та інформаційних вкидів у турецький інфопростір, що потім швидко підхоплюються іншими медіа та підживлюють  антизахідні, антиукраїнські та проросійські настрої. До того ж вони дуже активні у соцмережах, насамперед у Х (твіттері)».

Відтак російська пропаганда тривалий час розповідала турецькій аудиторії свою альтернативну версію історії України. В дослідженні Центру досліджень економіки та зовнішньої політики Edam показано екосистему російського інформаційного впливу в Туреччині. Sputnik Türkiye було створено одним із перших каналів іномовлення після заміни всіх попередніх російськомовних пропагандистських ресурсів у листопаді 2014 року. В аналізі Edam також указано сайт TurkRus як ще одне медіа, що поширює російську пропаганду в Туреччині.

«Захід завадив Україні підписати мир з Росією в Стамбулі»

Євгенія Габер виокремлює три основні наративи російської пропаганди в Туреччині. Перший полягає в тому, що це нібито Захід воює з Росією руками українців. І саме Захід нібито винен у тому, що не було підписано мир на переговорах у Стамбулі у березні 2022 року.

«Сполучені Штати Америки нібито використовують Україну як проксі для боротьби з Росією. Від звичайних людей у Туреччині часто можна почути співчуття Україні, російська агресія як така не виправдовується. Зазвичай далі йде продовження про те, що Росія має на це свої причини, тому що захищається від Заходу, або намагається проводити незалежну від Заходу політику, боротися з американським домінуванням тощо — все одно врешті-решт приходимо до того, що винний Захід. Тоді як Україна воює за свою державність і незалежність, але це сприймається турецькими медіа не як визвольна, екзистенційна боротьба українського народу, а як те, що українськими руками Захід намагається послабити Росію. Начебто нас використовують західні партнери як гарматне м’ясо, а ми, “наївні”, їм віримо», — прокоментувала Євгенія Габер.

Згідно з соцопитуваннями, США, на думку опитаних, є найбільшою загрозою для національної безпеки Туреччини: у 2011 році цей показник був 43%, у 2017 році — вже 72%, у 2021 році знизився до 54%. У вересні 2022 року 42,7% опитаних респондентів називали США головною загрозою для Туреччини. І хоча показники знижуються, турецькі медіа продовжують формувати образ США як головного ворога їхньої держави.

Аналітичний центр Європейська рада з міжнародних відносин до річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2023 року підготував дослідження про громадську думку щодо України у світі. За цими даними, 55% опитаних у Туреччині вважали Росію необхідним партнером, із яким потрібно розвивати стратегічне партнерство.

Прагнення Туреччини бути посередником у російсько-українській війні проявляється в організації тристоронніх переговорів у Стамбулі в березні 2022 року та підписанні за участі ООН Чорноморської зернової ініціативи в липні 2022 року. Рівновіддалена позиція Анкари щодо Києва та Москви мала б бути гарантією виконання домовленостей, які Росія порушила. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває, а Зернову ініціативу не було продовжено після третього терміну, який завершився 17 липня 2023 року через позицію Кремля. 

  • Читайте також:Захід нас ошукав, Україна зірвала мирні переговори, а президент Туреччини — ненадійний партнер: що писали пропагандисти про двосторонню зустріч Путіна й Ердогана

Проросійські медіа поширюють тези, що «Україна хотіла би сісти за стіл переговорів з Росією, але їй не дозволяє це зробити Захід. Тут згадуються Стамбульські домовленості, які розглядаються як досягнення турецької дипломатії. Вже майже підписали мир, всі були б щасливі, але тут нібито втрутився Борис Джонсон, який приїхав і не дозволив Україні підписати мир», — сказала Євгенія Габер. «Детектор медіа» вже писав про російські маніпуляції відносно Бориса Джонсона та Стамбульських домовленостей.

Друге й третє твердження стосуються начебто несамостійної ролі України у світовій політиці та нібито відсутності української позиції щодо війн в Іраку й Афганістані, а також  «політика подвійних стандартів» щодо Палестини.

«Друга теза — про те, що Україна не має суб’єктності в міжнародних відносинах. Україна часто не розглядається як держава з давньою історією та традиціями державотворення. У кривому дзеркалі російської пропаганди в турецькому інфопросторі Україна — це “продовження Росії”, “братній Росії народ”, “буферна зона”, “жертва великих геополітичних гравців”, “територія, на якій ведеться протистояння Росії та НАТО”, “пішак у великій геополітичній грі”, “маріонетка в руках Заходу”, “виконавець вказівок ЦРУ і Пентагону” — хто завгодно, тільки не незалежна держава з власним правом обирати своє майбутнє і всенародно, легітимно обраним президентом. Володимир Зеленський також часто стає мішенню — він зображується російською пропагандою в Туреччині як “недосвідчений, неспроможний керувати країною” “клоун”, “наркоман” і “лялька в руках західних ляльководів”. Усе це досі присутнє в інфопросторі, наприкінці другого року повномасштабного вторгнення.

Третя тенденція — whataboutism. Україні закидається, що ми не підтримали народ Іраку, Сирії, Палестини. Що ми не підтримали людей, які свого часу боролися з геноцидом, із західним колоніалізмом, а тепер ми хочемо такої уваги до себе. Принагідно часто згадується і “лицемірна політика європейців”, які “радо приймають українських біженців, але при тому закривають кордони для сирійських та інших шукачів притулку  Близького Сходу та Африки”».

  • Читайте також: Як російська пропаганда застосовує тактику «whataboutism»

На думку Євгенії Габер, серед турецького суспільства поширені конспірологічні теорії, які теж впливають на сприйняття України як нібито несамостійного актора міжнародних відносин.

«Необхідно спростовувати те, що роками насаджувалося турецькому суспільству в розрізі розуміння світової політики. І дуже багато конспірологічних теорій — від змови Ізраїля з вірменами й курдами до планів ЦРУ та Пентагону поділити весь Близький Схід, включно з Туреччиною. Всі ці страхи, які існують у сприйнятті пересічного турка, якраз підживлюють антизахідні настрої, які спрацьовують проти України. Україна розглядається як пішак у великій геополітичній грі великих держав», — говорить Євгенія Габер.

Поширення тверджень російської пропаганди в турецькому інформаційному просторі відбувається в мережі X (колишній твіттер). Євгенія Габер, публікуючи в себе твіти про українських військових, які пережили тортури російського полону, отримала коментарі з маніпуляціями щодо України та війн на Близькому Сході.

«Нещодавно я написала твіт  про знущання з українських військовополонених, зокрема про те, в яких жахливих умовах вони утримуються. Більшість коментарів — на кшталт “чому ти мовчала, коли США знущалися з іракців у Гуантанамо?”. Або коментарі, що Україна нібито підтримує джихадистів у Сирії, що українці воюють на боці Ізраїлю в Палестині. Попри те, що Україні не вистачає сил себе захистити, російськими ботами й тролями поширюється інформація, що Київ нібито відправляє тисячі солдатів воювати за американців чи їхніх проксі у регіональних конфліктах. Я пишу твіт із жахливими фото дітей, які в Україні гинуть під російськими ракетами — а коментарі наступні: а що ти робила, коли в Сирії вбивали сирійських дітей? Причому в Сирії, де Росія і Туреччина по різні сторони барикад, винні все одно США», — розповіла Євгенія Габер.

«Звісно, коментарі в Х — це часто боти й тролі, які не є репрезентативними для всього турецького суспільства. Але є і реальні акаунти реальних людей — політологів, істориків, професорів університетів, журналістів, політиків — у яких 300, 500 тисяч підписників і які так само завзято поширюють фейки та маніпуляції, вигідні Кремлю».

Серед них, наприклад, — журналістка турецького Sputnik Сейду Каран (394 тисячі підписників у X) та історик Наїм Бабуроглу (260 тисяч).

Напад ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року та подальша війна в Секторі Газа негативно вплинули на сприйняття України в Туреччині.

«На думку великої кількості турецьких громадян (причому різних політичних поглядів) Ізраїль чинить геноцид у Палестині. Відтак Україну звинувачують у подвійних стандартах. У тому, що українці хочуть співчуття і допомоги для себе, але при цьому заплющують очі на вбивства цивільних у Палестині чи безпосередньо підтримують Ізраїль, який “знищує палестинський народ”».

Те, як офіційний Київ прокомунікував нашу позицію щодо війни Ізраїлю та ХАМАСу, негативно вплинуло на сприйняття України на Близькому Сході, в Туреччині та на Глобальному Півдні загалом. Якби була більш зважена позиція з акцентом на те, що ми засуджуємо терористичний напад ХАМАСу, але при тому закликаємо до стриманості, коли йдеться про жертви серед цивільного населення з обох сторін, з дотриманням норм міжнародного гуманітарного права (як це зробив, наприклад, Азербайджан) думаю, що реакція в Туреччині була б іншою», — говорить Євгенія Габер.

Крим як «червоні лінії Кремля»

Після російської окупації Криму Туреччина надає підтримку кримськотатарському народу, який зазнає репресій від росіян. Хоча до Туреччини виїхала частина киримли після 2014 року, в турецьких медіа мало пишуть про порушення прав людини в Криму з боку окупаційної влади Москви.

«Російська пропаганда розповідала турецькій аудиторії, що “Крим Україні подарував Хрущов”, що “на Крим у Росії особливі права”. Є побоювання, що спроба України звільнити Крим спричинить ядерну катастрофу та призведе до жорсткої ескалації в Чорноморському регіоні, що це буде провокувати Росію.

З одного боку, є повна підтримка Туреччини кримським татарам, а з іншого — це не та тема, про яку активно пишуть у турецьких медіа. В інформаційному просторі Туреччини зовнішня політика завжди подається крізь призму сьогодення і внутрішньої політики. Відтак Росія зазвичай не згадується в негативному контексті взагалі. Про це пишуть самі ж турки, які часто цим обурені. Подача інформації в новинах максимально нейтральна, в пасивному стані: “прилетіла ракета на Київ”, “стався напад на турецький корабель у Чорному морі” (коли його атакувала Росія), “відбуваються порушення прав людини в Криму”. Заявити, що це саме Росія обстрілює житлові квартали українських міст, чинить геноцид українського народу або репресує кримських татар у Криму — про таке в ефірах центральних каналів важко почути. Зазвичай це дуже стримана, нейтральна позиція щодо російсько-української війни», — прокоментувала Євгенія Габер.

На думку Євгенії Габер, для України важливо поширювати контент турецькою мовою у мережі X (твіттер), яка є найбільш популярною платформою для поширення російської пропаганди. Вона вважає, що необхідно подавати інформацію в доступній формі, яка була б цікава турецькому глядачу та читачу з урахуванням спільної культури, історії та суспільно-політичних подій, які були би близькі та резонували зі світосприйняттям пересічних турків.

«Контент турецькою мовою — це ключове. Також важливо усвідомлювати не лише те, що ми хочемо сказати, а і те, як це буде сприйнято аудиторією — крізь призму всіх тих наративів, про які ми говорили вище. На жаль, в Україні не вистачає експертизи щодо цільової аудиторії в Туреччині серед журналістів, аналітиків, блогерів, які могли б правильно подавати інформацію. Є декілька кримськотатарських журналістів, турецьких блогерів, які дуже сильно допомагають. Вони можуть правильно подати українську історію, нинішні процеси в Україні так, щоб це було зрозуміло і переконливо для турків. Але цього недостатньо. Нам критично не вистачає інформації турецькою мовою про Україну.

Треба шукати точки виходу на турецьку культуру. Починати з того, як Україна з Османською імперією співіснувала (десь воювала, десь мирно) протягом століть, що у нас є свій двосторонній трек у незалежності від Москви. Говорити про спільні риси в українській та турецькій культурі. З іншого боку, нагадувати про російсько-османські війни XVII–XIX століть та імперські плани Російської імперії на східні частини Османської імперії, контроль над протоками. Бо це все дуже швидко забувається і російська пропаганда зараз згадує лише про дружбу і стратегічне партнерство».

Титулка та інфографіка Наталії Лобач

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Долучитись
Теги за темою
Україна Росія США Володимир Зеленський Крим російська агресія Туреччина анексія Криму
Джерело матеріала
loader
loader