Набутий величезний досвід: 28-річний лікар швидкої допомоги із Сум про початок війни та виживання

28-річний лікар Сумської центральної міської станції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф розповів про перші дні повномасштабного вторгнення, про те, як медики адаптувалися до викликів воєнного часу.

Перший день війни

23 лютого 2022 року в Дмитра Сухового була денна зміна. А наступного ранку, о 5 годині, йому зателефонував дядько з Харкова і сказав: “Почалося”. Сумщина того дня однією з перших прийняла удар росіян, їхня важка техніка їздила обласним центром, а в героя нашої історії була запланована нічна зміна.

Дмитро згадує, що 24 лютого їхня бригада виїхала до трирічної дитини, яка облилася окропом. Першу допомогу надали за протоколом, а далі малюка потрібно було транспортувати в обласну дитячу лікарню на іншому кінці міста.

Медикам довелося їхати через ворожий блокпост. На щастя, їх пропустили, а дитину привезли до лікувального закладу.

Порятунок побратима

Другий випадок, що найбільше запам’ятався, стався влітку 2022 року. На той час медики вже напрацювали потрібні алгоритми роботи в реаліях воєнного часу. Але в області та сусідніх регіонах активізувалися бойові дії – виклики на серйозні поранення і травми почастішали. Здебільшого це були військові.

Одного разу захисники привезли з Краснопілля побратима, кремезного чоловіка, який був весь посічений осколками, мав серйозні травми, стікав кров’ю, кричав. Дмитру з колегами довелося дуже оперативно накладати турнікети, стабілізувати стан пацієнта.

– Я подумав, що врятувати його, напевно, не вдасться, настільки страшними були переломи. Він кричав, що краще б його вбили, ніж жити з ампутацією. Але ми вже вміли працювати з пацієнтами в різних станах. Заспокоїли, довезли до лікарні. Пізніше він проходив реабілітацію в Рівному, – розповів медик.

На роботі жили сім’ями

Попри важкі умови праці, Дмитро не думав їхати з міста, як і більшість його колег. За кілька тижнів усі трохи звикли – змінили графік роботи на добовий, організували підвезення працівників, облаштували в укритті ліжка та кухню, диспетчерський пункт, волонтери допомогли з харчуванням.

На роботі жили сім’ями, там же працювали. Лікарка каже, що це був страшний час, але все ж таки згадує його з теплотою, бо всі були дуже дружніми, хвилювалися одне за одного і підтримували в усьому.

Набули величезного досвіду

Місто трималося – разом із ним трималися і медики. За два роки повномасштабного вторгнення команда набула величезного досвіду – зараз уже виїжджають у найвіддаленіші куточки області.

Механізм зрозумілий і вивірений до дрібниць, кожен знає свою роботу: працюють, вчаться, вносять корективи, якщо потрібно. Дуже мотивує керівництво і команда – всі згуртовуються і прислухаються один до одного.

Досі, зізнається Дмитро Суховий, їх усіх тримає разом надія на перемогу. Після неї лікар мріє побачити море десь у Ялті чи неподалік, куди раніше часто їздив разом із батьками.