Минулого тижня киян лихоманило через намір столичної влади передати Житній ринок приватному орендарю. Раптове оголошення аукціону з критично коротким терміном у 5 днів породило купу чуток: пам’ятку Києва хочуть знести, збудувати замість неї торговельно-розважальний центр або елітний житловий комплекс. Хвиля критики понеслася на адресу депутатів Київради: знову дозволяють паплюжити історичний Поділ. Ціна питання – майже 2,5 мільйона гривень на місяць.
Через резонанс “партію” швидко переграли. Аукціон, що мав завершитися 25 березня, скасували, натомість оголосили новий - терміном у 25 днів: до 14 квітня. Так чи інакше, доля Житнього залишається невизначеною. Своїми думками щодо цього з Коротко про поділилися експерти.
Аукціон став для всіх несподіванкою
Одним з перших забив тривогу відомий ресторатор та шеф-кухар Євген Клопотенко. На сумний стан Житнього ринку він звернув увагу в травні минулого року і затявся повернути в нього повноцінне життя. Влітку тут влаштували велику толоку з прибирання та впорядкування території, провели кілька кулінарних заходів. На кінець цієї весни Клопотенко готував презентацію проєкту відродження торгового майданчика на Верхньому Валу і активно шукав інвесторів з 2,5 млн грн.
- У Євгена дійсно були цікаві плани, оголошення аукціону стало для всіх несподіванкою, - каже експерт ресторанного бізнесу Ольга Насонова. – Я нічого не можу стверджувати, але, судячи з чуток, конкурс був задуманий під конкретний проєкт, де вже все було готово. Бо зробити весь обсяг необхідних для аукціону документів за п’ять днів просто технічно неможливо.
Кияни сполошилися, бо добре пам’ятають, як згинув Сінний ринок на Воровського (нинішня Бульварно-Кудрявська вулиця. – Ред.). Коли у 2005 році його почали огороджувати парканом, також ніби йшлося про реконструкцію. Людям обіцяли, що принаймні щось від базару залишиться, але – знесли все дочиста і збудували закритий житловий комплекс.
- Я живу в центрі Києва – на Володимирській. На Житній їжджу щосуботи, не люблю купляти м’ясо та птицю у супермаркетах, та й ціни у господарів бувають нижчими, - ділиться з нами киянка Наталя. - Спершу гуляю по Подолу, десь смакую каву, а потім іду на закупи. Звісно, ринок не той, що був років з десять тому, але тут завжди товчуться покупці, є багато кіосків, де можна купити ковбаску, сир, хліб, всілякі кулінарні дрібниці за цінами точно нижчими, ніж у ТРЦ. Буде дуже сумно, якщо замість цього корисного для простих людей простору влаштують будівництво житлового комплексу для багатіїв.
Заходи на Житньому, на думку шеф-кухаря Євгена Клопотенка, привернуть до будівлі увагу і врятують її. Фото facebook.com/yevhen.klopotenko
“Робота є неефективною та небезпечною”
Місцину, де розташований Житній ринок, у народі називають намоленою. Велике торжище по обидва береги річки Глибочиці тут сформувалося ще з часів Київської Русі. У ХІІ столітті аграрії та ремісники на зароблені продажами кошти збудували декілька храмів, зокрема Києво-Подільский Успенський собор, більш відомий як церква Богородиці Пирогощі.
- Оце своє місце на Верхньому Валу ринок зайняв після великої пожежі 1811 року, коли довелося переплановувати і відбудовувати Поділ, - каже історик, києвознавець Михайло Кальницький. – Звісно, тоді це була відкрита площа, але понад як за двісті років територіально нічого не змінювалось. Коли рили котлован під критий ринок, було багато цікавих археологічних знахідок. Місто мусить мати і зберігати свої традиції торгу.
В такому вигляді, як знаємо зараз, ринок відкрився у 1980 році. Коли в 70-х розроблявся проєкт, почалася мода на неомодерністські конструкції з ввігнутим дахом, який тримається на вантових системах. Тоді конструкція вважалася унікальною, а сам ринок, розрахований на 1350 торгових місць, був оголошений найбільшим у Європі. У підвальному приміщенні розташовувалися склади та великі холодильні камери, для зелені та городини працювали спеціальні зрошувальні установки, до кожного торгового місця була підведена гаряча та холодна вода.
Однак... час бере своє. З дня відкриття ринок жодного разу не знав капітального ремонту. Згідно з повідомленням Департаменту промисловості та розвитку підприємництва КМДА, “на сьогодні робота ринку є неефективною та небезпечною для учасників торговельного процесу через неналежний технічний стан будівлі”.
Ринок знаходиться у комунальній власності, однак грошей, щоб на нього витрачатися, у міста немає, тому вирішили шукати інвестора, щоб самим заробляти.
Будівля ринку давно стала родзинкою туристичного Подолу. Фото: facebook.com/kiev.klab
Відштовхує недобрих до нього людей
Цікаво, що історію Житнього ринку хотіли перервати ще за комуністів. На початку 70-х тут планували збудувати восьмиповерховий готель, але – пронесло. Стару забудову Подолу оголосили заповідною зоною, тому й ринок залишили ринком.
Про капремонт чи реконструкцію Житнього почали говорити років з десять тому. У 2017-му з’явилися перші проєкти і навіть розгорівся скандал: в мережі поширилася інформація, що знамените панно “Із варяг у греки” українського монументаліста Анатолія Домнича, яке прикрашає фасад Житнього, замінять рослинним орнаментом, бо серед міст на чеканці є російсько-радянський Леніград.
- Немає там нічого радянського, це суто візантійський стиль, - розповідав тоді в інтерв’ю Коротко про архітектор Житнього ринку Валентин Штолько. - Зараз багато роздмухують навколо радянського... До речі, у 80-ті роки все було навпаки: при відкритті ринку влада заборонила скульптуру української жінки, що стояла біля центрального входу.
Питання з квітами замість “варяг” закрили швидко – міська влада присяглася, що нічого такого не планувала і не плануватиме. Про капремонт, який обіцяли коштом міського бюджету, преса трохи поговорила-пописала, і на тому все затихло.
Натомість пішли чутки, що на місці ринку хочуть зробити супермаркет і паркінг або збудувати стилізований під старовину готель.
У квітні 2022 року КМДА знайшла на ринок орендаря - компанію «Танджерін», яка пов’язана з Tarantino Family. Власник останньої – німець Флоріан Болен в інтерв’ю “The Village Україна” обіцяв зробити ринок “раєм на цілий день”, але нічого не зробив і гроші не платив.
В січні цього року договір оренди розірвали через суд.
- Мені здається, що тут є трохи містики – місце ніби відштовхує недобрих до нього людей, - каже Ольга Насонова.
Ресторанний експерт сподівається, що команді Євгена Клопотенка все-таки вдасться здійснити свої плани – створити на Житньому сучасний фудхол.
- Таке є у багатьох містах Європи. На першому поверсі продається фермерська продукція, на верхніх - розташовуються кафе, ресторани, крамнички. Старий Поділ традиційно є місцем, куди люди приходять відпочивати. Особливо під час війни, коли Хрещатик та урядовий квартал стали сприйматися як центри прийняття рішень. Поділ має свою архітектуру і традиції, їх не можна руйнувати.
Так Житній виглядає зсередини. Фото: facebook.com/yevhen.klopotenko
Занадто жорсткі вимоги
"Руки геть від Житнього!" Під таким гаслом соцмережами ширяться дописи та коментарі. Якщо вірити столичній владі, то і вона від ринку не хоче відмовлятися. На сесії Київради 21 березня Віталій Кличко пообіцяв, що Житній ринок безперечно залишається у комунальній власності, цільове призначення не зазнає змін.
Добре бути оптимістом, але доводиться ставати реалістом. Вимоги до майбутнього орендаря вельми жорсткі: провести власним коштом капітальний ремонт або реконструкцію всього критого ринку, включаючи модернізацію електро- та водомереж, при цьому сплачувати всі комунальні платежі та належні податки. Депутатка Київради Євгенія Кулеба назвала такі вимоги “космічними”.
- Пакет умов такий масштабний, що врятувати ринок зможе лише людина, для якої прибуток не буде головним показником. Або його можуть врятувати кияни, які будуть перші роки допомагати орендарю не збанкрутіти - купувати усе на Житньому, - написала вона у фейсбуці.
Отже... знову про долю Сінного? Активісти готують запобіжні заходи.
Наприкінці минулого року Київський міський центр Українського товариства охорони пам'яток історії та культури склав перелік будівель радянської доби, яким хоче надати охоронний статус. Є в ньому і Житній ринок.
- Ми визначили його як пам’ятку історії і наукової думки, - каже голова центру архітектор Анатолій Фролов. – Коли список затвердять, про реконструкцію не може бути мови, тільки про ремонт чи реставрацію. Для цього належить використовувати автентичні матеріали, а технології, які були у 70-х роках минулого століття, зараз не використовуються. Для орендаря роботи будуть дуже дорогі, а тому невигідні. Для порівняння візьмемо сучасний “Мерседес” і випущений у 1911 році. Ретроавтомобіль можна відреставрувати, він буде їздити, але це для колекції. Експлуатувати його з робочою метою в сучасних умовах нереально.
Елемент панно на фасаді ринку: там не тільки Ленінград, а й Новгород є. Фото: facebook.com/kiev.klab
Повинні вирішувати кияни
Втім, і без охоронного статусу, коли йтиметься про реконструкцію, роботи, на переконання архітектора, будуть дорогими. Будівля, ніде правди діти, застаріла. Вантові системи добре забезпечують потрапляння зовнішнього світла, але погано тримають тепло. Пройтися ринком не проблема, а от посидіти в холодному кафе чи ресторані навряд чи захочеться. Доведеться вкладатися або в утеплення будівлі спеціальною плівкою, або витрачати великі кошти на опалення. Не кажучи вже про те, що перед ремонтом потрібна експертиза вантового перекриття, стан якого може бути аварійним.
- У будь-якому разі після ремонту людина, яка вкладатиме в це гроші, муситиме підвищувати вартість оренди місць для продавців, а отже, помітно зростуть ціни на продукцію, - констатує Анатолій Фролов.
Архітектор навіть припускає зміну цільового призначення будівлі на Верхньому Валу, але переконаний:
- Це повинні вирішувати не депутати Київради за зачиненими дверима, а самі кияни. Депутати можуть запропонувати варіанти. Наприклад, зробити басейн, збудувати будинки або залишити ринок. Якщо люди проголосують за ринок, то треба думати, як його зберегти, а не намагатися перекласти всі проблеми на приватну особу.
До речі, за умовами аукціону, капремонт чи реконструкцію ринку орендатор має провести максимально швидко - за пів року. У 2018-му, коли початок робіт планували на 2020-й, на це відводили два роки.