The New York Times опублікувала текст проєкту мирної угоди, розробленої навесні 2022 року українською та російською делегаціями

Під час перемовин у Стамбулі у квітні 2022 року росія мала стати гарантом безпеки України, разом з іншими західними партнерами — США, Францією, Великою Британією тощо. При цьому вона б отримала право вето на будь-яку спробу союзників відреагувати на напад. Ще одна пропозиція рф — обмеження ЗСУ до 250 тис. і повне відведення українських підрозділів у місця дислокації. Відведення російської армії відбулося б після консультацій.

Повний текст 16-сторінкового проєкту угоди про завершення війни опублікувало видання The New York Times.

Публікація містить три документи: проєкт договору від 15 квітня, який передали путіну, комюніке від 28—30 березня і переклад проєкту угоди від 17 березня, який Київ передав західним партнерам. Перша сторінка договору від 15 квітня і додаток з переліком військової техніки до нього збігаються з документом, який у червні 2023 року показував путін.

У проєкті угоди від 17 березня є дуже багато коректив і коментарів, що свідчить про серйозні розбіжності сторін у баченні, яким має бути договір. Київ хотів, аби москва погодилась на надання Україні гарантій безпеки від союзників, також договір передбачав застосування всіх норм до тієї території України, що визнана міжнародною спільнотою, тобто з Кримом включно.

А от росія прагла зняття накладених з 2014 року українських санкцій та хотіла зобовʼязати Київ закликати інші країни відмовитися від своїх санкцій. москва наполягала й на тому, щоб Київ визнав Крим і Севастополь російськими. Проєкт угоди навіть передбачав обмеження чисельності українських військ і кількості військової техніки. Київ був готовий до цих обмежень, але домагався перегляду запропонованих москвою цифр у бік збільшення.

Після зустрічі у Стамбулі в березні 2022 року Україна підготувала комюніке за угодою, яку потенційно мали укласти. Документ передбачав, що статус Криму визначать протягом 10—15 років після угоди, а про статус іншої окупованої території Володимир Зеленський і путін домовляться на особистій зустрічі. Також росія хотіла включити білорусь до списку потенційних країн-гарантів.

15 квітня того ж року проєкт угоди передали путіну, у ній було значно менше коментарів від сторін. Сторони домовилися, що Україна оголосить про свій нейтральний статус, але це не стане на заваді її вступу до ЄС. Також сторони погодилися, що "Україна приймає російську окупацію Криму, але не визнає російського суверенітету над ним".

У сторін залишалися розбіжності щодо скасування санкцій та статусу російської мови. Київ відмовлявся обговорювати ці питання, посилаючись на те, що вони не фігурували у складеному раніше комюніке. Крім того, сторони не змогли узгодити кількість різних озброєнь і чисельність української армії (москва хотіла обмежити її 85 тисячами солдатів у ЗСУ та 15 тисячами солдатів у Нацгвардії, а Україна хотіла, щоб в армії було 250 тисяч військових). Також росія хотіла обмежити дальність українських знарядь 40 кілометрів, а Україна — до 280.

Найбільшою проблемою став пункт про захист України в разі майбутнього нападу, пише NYT. У ньому йшлося, що на допомогу Україні мають прийти країни-гаранти: Велика Британія, Китай, росія, США та Франція. Після стамбульських переговорів Москва почала наполягати на тому, що така допомога має бути попередньо узгоджена всіма гарантами. Це, як пише газета, означало, що росія може знову вторгнутися, а потім накласти вето на будь-яку допомогу Україні.

Після цього, за словами члена української переговорної групи, Київ втратив інтерес до переговорів.

За словами джерел газети, у переговори був активно залучений путін, він давав рекомендації через Романа Абрамовича і дзвонив до свого радника Володимира Мединського.

У листопаді 2023 року лідер української переговорної групи Давид Арахамія заявляв, що Україна відмовилася підписувати договір, зокрема й тому, що Київ вважав документ хитрощами, які дозволять москві відновити свою армію і повторно напасти на Україну.