Саміт НАТО: ми не можемо вас захистити, але дамо зброю, аби ви зробили це самі. Інтерв’ю з Пристайком

Головні результати саміту НАТО для України: ми отримаємо комплекси ППО, а обіцяні союзниками рік тому винищувачі F-16 нарешті вже на шляху до України. Також заявлено про створення у складі Альянсу структур, покликаних координувати підтримку. По-перше, це "Сприяння НАТО у сфері безпеки та навчання для України" (NSATU), яка займатиметься трансформацією української армії та силових структур з метою їх подальшої інтеграції до Альянсу. По-друге, спільний Центр аналізу, навчання та освіти Україна-НАТО.

Країни Альянсу дали "зобов'язання щодо довгострокового сприяння безпеці для України". Буде вжито важливих кроків з "натовізації" допомоги для України. НАТО візьме на себе координацію постачання зброї та боєприпасів з групи "Рамштайн", що складається з 57 країн. Нове військове командування у Вісбадені (Німеччина) стане центром планування підготовки та оснащення українських військ. Окрім цього, у 2025 році союзники мають намір виділити щонайменше 40 млрд євро на оборонні потреби України.

Для "подальшого поглиблення інституційних відносин України з НАТО" ухвалено рішення призначити в Києві старшого цивільного представника, який виступатиме в якості координаційного центру з взаємодії України з НАТО.

З центрального питання про майбутнє членство України в НАТО формулювання мало чим відрізняються від минулорічної розпливчастої заяви під час Вільнюського саміту. НАТО підтверджує, що "може надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані". Також НАТО продовжить підтримувати Україну "на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включаючи членство в НАТО".

Тобто головний меседж - прийняття України сьогодні не стоїть на порядку денному, адже це може втягнути НАТО в конфлікт із ядерною Росією. Це не завадило президенту США Джо Байдену під час зустрічі з Зеленським озвучити уже традиційні слова підтримки Україні: "Сполучені Штати Америки й надалі будуть поруч з Україною. Росія не переможе". Утім, виникає риторичне питання – а чи переможе Україна?..

В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA колишній надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії, ексміністр закордонних справ України, ексголова місії України при НАТО Вадим Пристайко поділився своїми думками стосовно результатів саміту країн Північноатлантичного Альянсу для України.

– Надзвичайно важливий саміт НАТО завершено. На ваш погляд, Україна має бути задоволена його результатами?

– Я думаю, що наші високі минулорічні очікування зіграли поганий жарт. Насправді, це повільний, але прогрес в правильному для нас напрямку. Головне зараз, що ми отримуємо зброю і підтримку. Стосовно політичної складової, то треба зціпити зуби і продовжити працювати.

Так що формулювання у остаточному документі важливі. Вони знову дещо нас не влаштовують, але я вважаю, що практична складова на цьому саміті важить набагато більше, ніж, те, що написано в підсумковому документі. Тобто, якщо розділити все, що відбулося заради нас на саміті, то це все ж результат.

Якщо взяти те, що зазначено зараз в декларації, там приблизно те саме, що було у 2008 році після Бухарестського саміту. Що Україна буде членом Альянсу, а міністри закордонних справ країн-членів проаналізують її прогрес на основі річних національних планів. Це, насправді, і є План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

Чому такі не зовсім чіткі формулювання? А НАТО, вочевидь, можна і тут зрозуміти. Наприклад, якщо ми візьмемо та умовно завтра підпишемо якийсь документ з РФ, де буде прописано нейтралітет, а впевненості, що такого бути не може, немає. Що тоді робити Альянсу? Тому усі ці фактори і призвели до того, що ми маємо на сьогодні.

– Тобто, ви вважаєте, що те, що нам пообіцяли передати, виділити і організувати, це все-таки переважає досить розмиту та нечітку політичну складову стосовно членства України?

– Так, тому що, чесно кажучи, ми сильно перегріли наші очікування минулого року. Тобто, щоб не розчаровуватись, краще не зачаровуватися. Ми вирішили, що членство у нас фактично в кишені. Ми подивилися на приклад Швеції і Фінляндії і побачили в цьому прикладі себе. Почали говорити, що нам взагалі не треба ПДЧ, як в Швеції і Фінляндії. Мовляв, нам взагалі треба безпекові гарантії, маючи на увазі ті, які отримували ці країни фактично на місяць, на два, поки вони фізично вступали в Альянс і ще не могли розраховувати на статтю №5 Альянсу.

Коли ми зіткнулися з реальністю, що ми не зовсім Фінляндія і Швеція, то чомусь образилися на всіх і до цього часу у нас десь, знаєте, в повітрі присутнє питання: Байден, чому ми не в НАТО? Хоча для мене цілком очевидно, що наша задача №1 прямо на сьогодні – допомога від Альянсу.

Небезпека з нашого боку, що ми вважаємо, що вступимо в НАТО, не роблячи кроків. Ми знаємо перелік питань, які не дозволяють нам зробити це сьогодні. Є формальні, є неформальні, є політичні. Давайте щонайменше розпочнемо виконувати всі формальні питання.

Реформуємось, поборемо корупцію, збройні сили приведемо до стандартів Альянсу. Проведемо інформаційну кампанію, а ми, як діти образилися, не тільки зараз, а ще починаючи з 2008 року, на те, що нас не беруть.

– Формулювання у підсумковій декларації "ми ще раз підтверджуємо, що ми зможемо надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані" та "майбутнє України – в НАТО і ми продовжимо підтримувати її на безповоротному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включаючи членство в НАТО", не здаються вам надто обережними за розпливчастими. Як і заяви західних лідерів, що вступ можливий коли Україна виграє війну. А що значить виграє війну на західний манер?

– Я згоден з вами, що формулювання не найкращі, але й ми його читаємо по-своєму. Мовляв, якщо так, тоді ми ніколи не станемо членами Альянсу. Це наша точка зору. Вони ж мають на увазі, що, чесно кажучи, ви не є членами родини. Задача Альянсу – захищати своїх. Наша парасолька, вона не є, знаєте, діючою наперед. Будете членами родини – будемо вас захищати. Зараз ми готові допомагати, але не можемо захищати. І оцей момент, що нам вже ніхто не винен, ніхто не несе обов'язок по відношенню до України, він досить емоційно непростий.

При цьому нам дають 40 мільярдів на рік, Patriot, про які ми не мріяли. Нам дають F-16. Росіяни взагалі вважали, що ми залишимось з вами з пустими кишенями наступного року, але ж ні. Більше того, натівський відповідальний чиновник на постійній основі сидітиме в Києві. Він буде кожного дня спілкуватися з українським керівництвом, визначати, що нам терміново треба, куди і як. Це значно пожвавить співпрацю та постачання всього необхідного.

Оце постійне відчуття, що нам всі винні, і давайте-давайте, воно, як на мене, не дозволяє зрозуміти дослідно, що кажуть наші партнери.

– Що робити в такому випадку, коли нам знову показали не те щоб на двері, але скажімо так, на килимок при вході.

– Я пам'ятаю, що у 2008 році, я якраз працював в департаменті НАТО МЗС України. Наша задача була унікальна, ми хотіли вступити в Альянс.

МЗС тоді очолював Володимир Огризко. Після саміту у Бухаресті ми приїхали розчаровані, президент Ющенко приїхав розчарований. Але замість того, щоб плакати і звинувачують Альянс, що нам не дали ПДЧ, було ухвалено рішення, що ми візьмемо і зробимо своє власне ПДЧ на основі стандартів НАТО. Будемо його поступово виконувати щороку.

У НАТО тоді казали, що ні-ні, ви не маєте права, ми ж вам не дали нічого. Ми відповідали, що ми свої задачі придумали. От вони роками не визнавали, а потім кажуть так: ну покажіть, що у вас там за річна програма, ми хочемо подивитися. І таким чином ми виконували 14 річних національних програм. Тобто фактично таких самих, якби ми виконували їх в рамках ПДЧ. Тобто, треба прибрати емоції і працювати далі, просто реформуючись, прагнути до стандартів НАТО.

Не треба скиглити. Головне, що у нас є для захисту танки, літаки, солдати, тренування, гроші і все інше. Далі час покаже.

– Просто така натівська напівпозиція впливає не тільки ж на наш настрій, але й на Росію. Здається, Путін це зрозуміє як слабкість Заходу та страх перед РФ. і тому ми маємо заяви колишнього президента РФ Медведєва стосовно таких формулювань. Мовляв, "висновок очевидний. Ми повинні зробити все, щоб "незворотній шлях України" до НАТО завершився або зникненням України або зникненням НАТО. А краще й того, й іншого". Відомий факт, те що не може заявити російський диктатор Путін, у інфополе вкидає Медведєв, так що подальші дії Росії зрозумілі, вона збирається "остаточно вирішувати українське питання".

– Знаєте, СРСР все життя говорив: "слабкий Альянс, ми їх переможемо". Потім створюють теж свій НАТО, який називають ОДКБ. А потім виявляється, що в Вірменія нещодавно фактично вийшла. А взагалі перша країна, яка підписала договір з ОДКБ, була Грузія, на яку ж те саме ОДКБ потім напало. Тобто, незважаючи на те, що є певна невизначеність, певна слабкість формулювань, НАТО – це найкраще, що існує.

Повертаючись до формулювань, то НАТО виходить з іншого. Що Путін і війну то розпочав якраз з нами, з Молдовою, з Грузією, щоб створити ці незрозумілі сепаратистські об'єднання, щоб не дати нам нікуди дітися. І не тільки в НАТО, а й просто на Захід, в ЄС. І зараз ситуація є такою, якою є.

Та все ж я вважаю, можна було більш зрозуміло сформулювати пункти у підсумковій декларації. А би була більша присутність невизначеності стосовно України.

– А ви вважаєте, що НАТО все ще зберігає стратегічну невизначеність?

– Мені здається, що давши Україні всі ці механізми, сказавши, що Україна все рівно буде в НАТО, Альянс відповів на це запитання Путіна. Путін вірить, що шляхом шантажу він зможе переконати Альянс не брати Україну. Але НАТО йому говорить, що його це питання не стосується.

Це означає, що воюєш ти з ними, не воюєш, не має сенсу ніякого, ми все рівно будемо вирішувати питання членства України самостійно. І це насправді позбавляє його важливого аргументу, адже він своїм каже, що ми зараз повоюємо і НАТО не наблизиться до наших кордонів. А Україна і НАТО кажуть: нічого подібного, ми воюємо, ми страждаємо, ми втрачаємо людей, але геополітично ти ніколи не дізнаєшся, що ми врешті зробимо.

Але водночас мені здається, що і Росія теж доволі вдало зберігає оцю політичну і стратегічну невизначеність, кожен день погрожуючи ядерною зброєю.

– У вас є впевненість, що після війни, коли гіпотетично, ми підписуємо мирний договір з Росією,  нас приймуть в НАТО?

– Повертаємося до того, про що вже говорили – треба буде читати мирний договір. Якщо буде написано, що Україна залишається нейтральною державою, то про яке НАТО ми можемо взагалі говорити? НАТО теж скаже, що, слава Богу, зняли питання. Тобто це буде вигідно всім, крім майбутнього українського народу.

– Зважаючи на позицію Росії, представники якої заявляють, що позаблоковість – одна з головних умов навіть не мирного договору, а просто припинення вогню, досягти цього буде вкрай важко, а значить – багаторічна війна на виснаження, де Україна має не так багато шансів.

– Ніхто не знає, який запас міцності у РФ. Радянський Союз у середині 80-х років, здавалося, ще мав сили боротися, але потім за лічені роки все розвалилося. Тому все можливо і у випадку з нинішньою Росією.