Заслужена артистка України Тетяна Шеліга зіграла кілька десятків ролей у кіно та на театральній сцені. Особливо полюбилася глядачам за серіалами "Коли ми вдома" та "П’ять хвилин до метро". Проте акторка змушена констатувати: так складалося її життя, що тривалий час їй майже не доводилося працювати в українськомовних проєктах.
В інтерв’ю OBOZ.UA Тетяна Шеліга розповіла, як у 73 роки перейшла на українську мову, пересварилася через війну з близькими друзями, з якими товаришувала десятиліттями. Також згадала разом з нами свої улюблені роботи. А ще зізналася, як непросто пережила нещодавно важкі життєві випробування.
"Як усі кияни, я зустріла російське вторгнення в лютому 2022 року вдома, – згадує Тетяна Леонардівна. – Тільки виписалася з лікарні, а через два дні почалася велика війна. Мешкаю на лівому березі Дніпра, у квартирі на дев’ятому поверсі. Залишатись там було ризиковано, тому місяць провела в підвалі одного із сусідніх будинків. Спочатку нас там було людей сорок, а потім потрохи почали їхати на Польщу рятуватися. У кінці нас залишалося трохи більше десяти. З дощок чоловіки поробили ліжка, мені принесли розкладачку. Інколи вдавалося перебігти додому, щоб помитися та наварити якоїсь їжі. Але здебільшого весь час перебувала в тому підвалі. Трохи світла мали, чоловіки налаштували місце, де могли зарядити мобільні. Жили дружно, прибирали по черзі".
"Згодом повернулася додому, на свій дев’ятий поверх, – продовжує акторка. – Коли лунає тривога, залишаюся в квартирі, бо швидко спуститися вниз – це завдання в мої 75 років не з легких. Сиджу і молюся: влучать чи ні… Дякувати Богу, район у нас тихий. Лише кілька разів знаходили уламки від збитих ракет.
З початку повномасштабного вторгнення Тетяна Шеліга мала кілька зйомок у кінопроєктах: "Три рази кликали в серіали, за що вдячна, бо дуже люблю свою роботу. І хоча після двох важких операцій погано ходжу, з радістю відгукуюся на запрошення. Так, я часом не дуже добре себе почуваю, але не люблю про це розповідати".
Про те, що артистка має серйозні проблеми зі здоров’ям, стало відомо на початку 2022 року. Про це на своїй сторінці в Facebook написала акторка Ольга Сумська. Завдяки небайдужим українцям вдалося зібрати на лікування понад 100 тисяч гривень.
"Оля кинула клич у соцмережі, – згадує Тетяна Леонардівна. – Причому ми не були на той момент подругами, просто товаришували. Зустрічалися на зйомках, записах телепрограм. Переслала мої результати досліджень очільнику Інституту серця Борису Тодурову. Він закомандував: "Терміново везіть її до нас, бо відлік йде на години". Як виявилося потім, у мене була закрита сердечна аорта на 99%. Варто було невдало чхнути – і ми би з вами зараз не розмовляли. Операція пройшла успішно. Мені вся Україна допомагала зібрати кошти. Потім днями безперервно писала слова вдячності тим, кого ми могли ідентифікувати".
У тому ж таки 2022 році акторка перенесла ще одну операцію – вже на хребті, яку провів відомий нейрохірург Антон Шкіряк. І знову Ольга Сумська звернулася по допомогу для своєї колеги. Написала, що Тетяна Шеліга могла б і далі радувати прихильників новими ролями на сцені й на екрані, але купа хвороб не дають такої можливості. І українці знову відгукнулися.
Нині, за словами Тетяни Шеліги, їй доводиться витрачати на ліки щомісяця понад дев’ять тисяч гривень: "Вони призначені мені пожиттєво. У день приймаю 16 пігулок, а раніше було взагалі – 23. Яку маю пенсію? Вистачає на медпрепарати та оплату комунальних послуг. Кручусь як можу, дуже допомагають друзі".
За свою творчу кар’єру Тетяна Леонардівна зіграла пів сотні ролей на театральній сцені та знімальному майданчику. Однак найбільше запам’яталася глядачам за серіалом "Коли ми вдома", в якому пропрацювала п’ять сезонів. У парі зі Стасом Бокланом втілювали на екрані харизматичну сімейну пару пенсіонерів. Шеліга каже, що після закінчення зйомок їхні шляхи з Бокланом розійшлися. Та сміється, що деякі глядачі наскільки повірили їхнім героям, що щиро вважали, що актори – чоловік та дружина в реальному житті: "Казали мені: "Яка ви пара із Гришою! Передавайте привіт чоловікові". А я відповідала: "Передам неодмінно, але через три місяці, коли знову почнуться зйомки!".
З початком повномасштабного вторгнення деякі актори популярного серіалу знайшли тимчасовий прихисток від війни за кордоном. Виїхала Тетяна Зіновенко. Разом з чоловіком, теж популярним актором Анатолієм Зіновенком, акторка їздить містами Європи з виставами, в яких розповідає зі сцени про війну в Україні. Катерина Кістень нині перебуває у Швеції, де теж нагадує з допомогою мистецтва про українську трагедію, а Альона Алімова – в Ізраїлі.
– Тетяно Леонардівно, чи можна вас ще про один серіал запитати?
– Я навіть знаю, про який – "П'ять хвилин до метро" (сміється). Як тільки пішли серії, мене почали одразу впізнавати на вулиці. Поїхала на відпочинок у Грецію – навіть там підходили. А в Києві – то взагалі був жах. Але уявіть собі, різниця між цією роботою та "Коли ми вдома" – майже 10 років. Буває, актор зіграє у картині дуже добре, і його далі все крутять та крутять. У мене по-іншому. Після ролі Антонівки у "П'ять хвилин до метро" всі були певні, що я з екранів не зійду, але цього не сталося.
Коли я зустрічаюся з молодими людьми, які кажуть, що хочуть бути артистами, чесно попереджаю, що треба добре подумати, перш ніж туди йти. Ми зовсім не належимо собі. Хоча професія і вдячна. Ходити вулицею спокійно досі не можу – впізнаваність стовідсоткова. Тільки відчиняю дверцята таксі (користуюся, коли потрібно навідатися до лікарні або запросили на прем’єру вистави колеги), водій: "Боже, кого ж я буду зараз везти?" Одні згадують "Коли ми вдома", інші – "П’ять хвилин до метро", а є й такі, хто пам’ятає ще мюзикл "За двома зайцями", де я знімалася.
Що я думаю про Пугачову та Галкіна, які грали в цій роботі головні ролі? Що вони нормальні люди. Розуміють, що Росія – агресор, що РФ вбиває людей. Те, що відбулося днями в Полтаві, – це дуже страшно. А у Львові? Хіба нормальні люди можуть таке підтримувати?
Про спільну роботу з Пугачовою хочу сказати одне: вона з повагою ставилася абсолютно до всіх членів колективу. Казала: "Підказуйте мені, бо я співачка – не акторка". І Ніна Шаролапова, яка грала її маму, іноді робила якісь зауваження. І та слухала. Алла Борисівна приїхала знайомитися на знімальний майданчик з температурою вище 38 градусів. І того ж дня почала зніматися. Час від часу присідала на стільчик, перепочивала – і знову в кадр. А після поїхала ще на ділову зустріч. Я не знаю, чи змогла би так, а вона сказала, що чекають люди, не може відмовити.
Звісно, її побоювалися всі, починаючи з адміністраторів, закінчуючи продюсерами. Однак я лише кілька разів за всі знімальні дні бачила її незадоволеною, і всі претензії – це було у справі, не зіркові примхи. З нею було комфортно працювати, вона поводилась тихо, працювала нарівні з усіма. Після закінчення зйомок ми всі зібралися на фуршет – і вона теж прийшла, сиділа з нами".
Коли ми починали розмову з Тетяною Шелігою, поцікавилися, якою мовою їй комфортніше спілкуватися. "Російською я не розмовлятиму! Для мене не існує її більше, – категорично заявила акторка. – Хоча народилася в російськомовній родині, навчалася у школі, де викладали всі предмети російською, українська мова там була лише з п'ятого класу. Вступати поїхала до Москви, навчалася у школі-студії імені Немировича-Данченка при МХАТі. Служила у двох російських театрах – 23 роки у Севастополі, а потім – 15 років у Театрі імені Лесі Українки в Києві. Виходить, все життя працювала на російську культуру. До 73 років розмовляла їхньою мовою. Тепер – нізащо!"
"Багато років ми з колегами їздили Україною гастролями з антрепризною виставою "Нареченого викликали, дівчатка?", – продовжує акторка. – А кілька років тому переклали її українською. Тамарі Яценко та Дмитру Лалєнкову все далося просто, бо вони роками працювали в кіно мовою, а нам з Євгеном Паперним – важче. Але впоралися! Поклала поряд словник – і вчила. Зараз я і в повсякденному житті спілкуюся лише українською. Не боюся помилятися. Коли на якійсь творчий зустрічі не можу правильно перекласти слово, мені підказують із глядацької зали. Навіть якщо збираємося з друзями десь у ресторанчику і хтось переходить на російську, відповідаю українською".
Тетяна Шеліга – затята мандрівниця: "Свого часу побувала в Єгипті, Таїланді, кілька разів у Польщі, Італії, Франції, Греції, Іспанії, Ізраїлі, Німеччини, Австрії. Любила мандрувати одна. Причому почала активно їздити, коли пішли гонорари завдяки кіно – з 56 років. А яка наша Україна прекрасна, особливо люблю західну частину – Ужгород, Мукачево, Берегове – просто в захваті від тієї природи та кращих людей не знаю. Зараз із поїздками складно, бо довго ходити немає сил, а приїхати, щоб просто посидіти, – це не моє. Коли раніше відкривала для себе нове місто, насамперед цікавилася, які там є музеї та пам’ятні місця – і ходила-ходила пішки".
"Знаєте, я дуже непросто звикала до думки, що подорожі для мене – це тепер більше мрії, – каже акторка. – Але завжди колись приходить момент, коли доводиться від чогось відмовлятися. Це життя. І якщо Бог мене вже не один раз витягнув з безодні (а після операції на серці були непрості моменти – мене знову клали в лікарню), то як можу нарікати на долю? Тримаюся, активно займаюся здоров’ям. За пів року скинула 13 кілограмів, мені значно легше стало ходити".
Тетяна Леонардівна каже, що має багато друзів. "Щоправда, ще після Майдану втратила кілька сімей кримчан. Звісно, переживала. Бо навіть коли вже не працювала в Криму, продовжувала ще років десять туди їздити, бо залишалася квартира. І вони – в гості до мене. Водила по Києву – Софія, Лавра, Андріївський узвіз, по ресторанах – на борщ та вареники. Дуже їм все подобалося.
А коли почалася велика війна, ні одна людина не запитала: "Як ти? Де ти? Чи в Києві, чи цілий будинок?" От вам дружба по тридцять років. Так само, до речі, і москвичі – мої однокурсники, з якими дружила десятки років. Вони і зараз думають, що весь жах, який коїться з нами, це постановні картинки. І повторюють одне: "П'яний Хрущов подарував Україні Крим". Про те, що він не мав ніякого стосунку до цього, його підпису немає ні на одному документі, слухати не хочуть. І що Україна рятувала ті території – теж.
І татари в них – зрадники. "Ти ж не забуваєш, що до нас повертаються татари?" – казали мені. "Вони не до вас повертаються, а до себе додому. Це ви у них живете", – відповідала. Джанкой, Бахчисарай, Керч, Чуфут-Кале, Судак, Саки – нічого в назвах не коле? Те саме зі Степаном Бандерою. Ворог – і ніяк інакше. А дехто навіть думає, що досі живий. І цікавляться, скільки грошей дадуть, якщо їм вдасться його спіймати. Всі докази, що це не так, марні…
Звісно, я дуже переживала, що моя життєва дорога розходиться з людьми, яких вважала своїм найближчим колом. Але потім десь прочитала мудру думку про те, що якщо друзі розлучаються, то місія їхньої дружби виконана. І далі немає сенсу – адже вони тільки гальмують одне одного. Але, чесно кажучи, ця тема мені продовжує боліти".
Також читайте на OBOZ.UA, куди зникла і як живе найсексуальніша блондинка 90-х – співачка Астрая.
А ще на OBOZ.UA історія про те, як живе найуспішніша колись дитина-кінозірка Анастасія Зюркалова: переїзд до Канади та робота офіціанткою.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки.