Політика міжнародної безпеки американських демократів провалилася після початку війни Ізраїлю та Ірану, констатує аналітик Дмитро Золотухін. Це наочний урок Україні, що не можна дивитися на світову політику інфантильно, треба вчитися захищати себе без зовнішньої допомоги.
ІНФАНТИЛІЗАЦІЯ ДОРОСЛИХ
На жаль, після початку наземної операції ЦАХАЛ в Лівані та загоряння більшої пожежі на Близькому Сході, яка вже тривалий час очікувалася, можна остаточно констатувати, що безпекова політика Демократичної партії США за останні 10 років повністю провалилася.
Звісно, безпекова політика України нічим кращою не є, але ми, поки що, залишаємося живими і функціонуючими проти великого ворога. А за прогнозами та логікою Вашингтону — нас би не мало бути. Тож ми зараз саме про Вашингтон.
У березні 2021 року директорка офісу національної розвідки США Авріл Хейнс оприлюднила звіт "Глобальні Тренди 2040", в якому було описано п'ять ключових сценаріїв.
Зараз світ розвивається по одному з песимістичних варіантів. А американський народ існує у набагато більш небезпечному оточуючому середовищі, аніж 10 років тому.
Це і є спадщина Джо Байдена, Джейка Саллівана та Білла Бернса — повністю провалені підходи до безпекової політики.
У своєму виступі з Річардом Муром на FT Weekend Білл Бернс висловлював великі сподівання на встановлення миру на Близькому Сході.
Річард ще "удружив" товаришу, публічно підкресливши, що Вільям особисто інвестував величезні сили у те, щоб домогтися такого результату.
А Бібі очікувано злив усі ці зусилля в унітаз, почавши наземну операцію проти "Хезболли".
Також вночі було завдано повітряний удар по Дамаску. Чи візьме Ізраїль на себе відповідальність за цей удар, поки не відомо. Ймовірно, ціллю був ще хтось з ватажків.
Нагадаємо, що Сирія та Ліван входили у число країн, які стали колискою Баасистської партії, яка стала генератором нестабільності на Близькому Сході завдяки фінансуванню з боку Радянського Союзу в останній чверті 20-го сторіччя.
Спадщина Генрі Кіссінджера, побудована на трансакційних відносинах з реальністю, яка вилилася у політику Саллівана-Бернса, підвела американський народ. Як і усіх партнерів США.
А, партнерство з Ізраїлем є набагато більшим і значущим аніж з Україною. Там за пусті слова "будемо підтримувати вас скільки треба" можна і в рило отримати…
Цікаво, що тепер будуть співати в американських кампусах замість "Фром зе ріва ту зе сі Палестина маст бі фрі"?
Камала Гарріс у будь-якому випадку сконцентрується на близькосхідному кейсі.
Український кейс відійде на другий план.
Перемагати Росію США не збираються і ніколи не збиралися, бо вони внутрішньо психологічно не готові нікого перемагати.
Як можна було всрати таку величну націю з такими лідерськими якостями за кілька десятиріч і "зійти на пси підіді" — складно уявити. Але нехай за те у них голова болить.
Для нас головне — одне.
Третя світова почалася.
І ми в цій історії точно не головний герой.
І наш "план перемоги" нікого, окрім нас, не цікавить.
Бо ніхто, окрім нас самих, не хоче, щоб ми перемогли.
Взагалі немає такої розмови, щоб хтось переміг, а хтось отримав поразку. Всі хочуть, щоб "ЦЕ" закінчилося.
І саме оце бажання, щоб все закінчилося, свідчить про тотальну інфантилізацію американської та західноєвропейської думки.
Від того, що ви заплющите очі — бабайка нікуди не подінеться.
Єдиним джерелом порятунку на території України залишається український народ.
Немає ніякого НАТО.
Немає ніякого ЄС.
Немає ніякого Рамштайну.
Тільки ми самі.
І якщо ми будемо дивитися на речі так само інфантильно, як Джейк Салліван і його друзі — ми помремо. Якщо станемо дорослими замість них — є шанс вижити.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо Іран ударив — що далі? Десять головних наслідків для України та світу