Спочатку пара афоризмів: «Патріотизм став одним із загальних місць у наших розмовах, і Джонсон несподівано промовив сильним і рішучим тоном афоризм, на який багато хто накинеться: «Патріотизм — останній притулок негідника». Але вважаю, що він не мав на увазі реальну та щедру любов до нашої країни, а мав на увазі той патріотизм, який так багато хто, в усі часи і в усіх країнах, робили прикриттям особистих інтересів». — Джеймс Босвелл, 1775 р. «Патріотизм вигадали феодали, щоб економити на грошовому утриманні своїх солдатів». — Авторство не встановлено.
Багато філософуючих аналітиків називають російсько-українську війну екзистенційною війною/конфліктом, апелюючи до того, що РФ вторглася в Україну з метою зміни соціального укладу на її території та повернення її в лоно тоталітарно-імперської «історичної Росії». Причому зовсім не обов'язково в якості «суб'єкта РФ». Путіна цілком влаштував би і відносно самостійний монарх/тиран України, аби лише «більмо демократії» не муляло очі російському правителю та його підданим на кордонах імперії.
Але поступово екзистенційність цієї війни знижується, оскільки київська влада протягом 2,5 років набула занадто багато рис, характерних для нинішніх правителів Росії. Взято під контроль інтернет, майже повністю монополізовані засоби масової інформації, «правоохоронці» виконують будь-які команди «5-6 ефективних менеджерів» щодо відбирання активів, при цьому не забувають і про себе, підʼїдаючи здобич дрібнішу. Корупція на всіх рівнях і безправ'я громадян накрили країну з небаченим раніше розмахом, подекуди перевершивши навіть «екзистенційного противника».
Мотив більшості добровольців, що стали на захист України в лютому 2022-го, поступово вивітрюється з дрейфом української влади у бік авторитаризму. Таким чином, війна практично втратила свій екзистенційний характер, перетворившись на банальну феодальну війну національних феодалів із сусідом за право самим «стригти своїх овець».
У цих умовах мотив воювати «за Свободу» потрібно чимось підміняти. Надто вже термін «Свобода» дисонує з фактично тим, що відбувається в країні. Довелося придворним пропагандистам діставати з запилених скринь старий добрий «патріотизм» як виправдання необхідності воювати за те, щоб українців грабували «українці», а не «чужорідні імперці».
У процес підміни мотиву війни були включені всі традиційні методи та інструменти. У зв'язку з «полеглими» в попередніх сплесках «патріотизму» комуністичними вождями, зараз під ніж пішли не тільки Пушкін і Толстой, але й киянин Булгаков, і символ розвалу Радянської імперії Віктор Цой, і побутова російська мова. Так недалеко залишилося і до «декомунізації» Миколи Гоголя та Тараса Шевченка, які писали свою прозу російською.
Причому цей «патріотичний шабаш» роздмухують не тільки і вже не стільки націоналісти-«традиціоналісти», але й спікери офіційної влади. Зі свіжого — «міністр освіти», який підтримав ініціативу «мовних патрулів» на перервах у школах. Підозріло вчасно сталося й вбивство «прапороносиці» дерусифікації Ірини Фаріон. Правда, ця подія нічого особливого і не сколихнула через невисоку популярність убитої серед абсолютної більшості українців. Особливу трагікомічну родзинку всій цій рухавиці додає етнічна приналежність самого головного «укронациста». З таким Верховним етніфікація війни налазить на голову з таким же скрипом, як і сова на глобус.
Але, незважаючи на очевидну штучність, такий радикальний дрейф української воєнної пропаганди у бік «етнітизації» війни — це просто подарунок пропаганді противника. Їхні липові тези про утиски російськомовних і російської культури в Україні на початку війни зараз наповнюються реальними фактами та підтвердженнями. Доктрина українського керівництва щодо етнітизації війни не тільки вбиває мотивацію громадян України брати участь у ній, але й позбавляє аргументів прихильників військової допомоги Україні на Заході. А це вже натуральна диверсія з далекосяжними наслідками, а не просто пустощі політиків ультра-націоналістичного спрямування.
Крім того, війна стала інструментом продовження повноважень чинної влади. Як на мене, зараз в Україні найслабша і непрофесійна влада за всі роки незалежності. Але вони таки не всі повні ідіоти і розуміють, що їхня влада закінчиться одразу після чергових виборів. Вважаю, якась частина бенефіціарів нинішньої влади сподівається, що поки дійде до виборів, їм вдасться взяти під контроль електоральні настрої методом подальшої концентрації ЗМІ під своїм контролем і тішать себе ілюзією продовження нинішнього або близького до нього існування і після виборів. Але більшість «ефективних менеджерів» таких ілюзій не має, тому українські анонімні багатії і стали одними з найбільших держателів криптовалюти у світі. А криптовалюта — одне з найнадійніших вкладень, якщо доведеться раптово кудись тікати і плутати за собою сліди.
Що об'єднує і тих, і інших — так це бажання відтягнути вибори якомога далі. І єдиним способом це зробити — продовжувати війну. Саме звідси і такі радикально завищені вимоги до умов припинення вогню. Риторика про кордони 91-го, НАТО, репарації, в'язниці для військових злочинців... Нагромадження тез у пунктах «плану Перемоги» взагалі лінь обговорювати. В цілому все звучить правильно, але недосяжно. Зате відмінно вписується в «прийняту на озброєння» командою Зеленського пропагандистську доктрину міжетнічної війни.
Все це виглядає як військово-дипломатичний позиційний глухий кут, коли неможливо знайти взаємоприйнятні умови припинення вогню через небажання однієї зі сторін в принципі цей процес зупиняти, при тому що у другої є можливість, перевівши війну в більш «млявий» формат, вести її практично вічно. При цьому демонструючи партнерам першої сторони відсутність її договороздатності.
Але в мене все-таки є серйозна підозра, що дійсно могутні сили, зацікавлені в припиненні найінтенсивнішої з часів WW2 війни, знайдуть вагомі аргументи і «5-6 ефективних менеджерів» просто іммігрують зі своєю криптою під дах якоїсь західної демократії, навіть не заскакуючи до пластичного хірурга. А доля нинішнього Верховного після виборів взагалі навряд чи когось буде турбувати, крім його рідних. Загалом, на мою думку, для зупинки бойових дій «могутнім силам» залишилося тільки уточнити, хто персонально представлятиме США в цьому клубі. Про мирний договір мова не йде, оскільки він передбачає взаємне визнання кордонів.
Ось, власне і все, що спало на думку після ознайомлення з несекретними пунктами «Плану Перемоги» Володимира Зеленського.
--------------------------------------------------------------
Рекомендуємо останнє інтерв'ю з Arty Green, яке він дав Юрію Романенку після демобілізації з ЗСУ