Починаючи з березня 2024 року ціна на газ на нерегульованому сегменті зросла більш як на 45%, з 11,2 грн/кубометр до 16,25 грн/кубометр у грудні 2024-го (без ПДВ). Саме на нерегульованому сегменті купують цей енергоносій українські підприємства, тому таке значне зростання цін на газ сильно вдарило по українській промисловості, а також додатково підштовхувало зростання інфляції в Україні.
На жаль, ні Міністерство енергетики, ні Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, досі не звернули уваги на сформовану ситуацію. Тому спробую проаналізувати її особисто, базуючись виключно на публічно доступних даних і моїх припущеннях.
Зараз ціна на нерегульованому сегменті ринку визначається в основному за результатами торгів газом на біржі. На рис. 1 відображено динаміку ціни на газ на біржі: спостерігається стабільне зростання ціни протягом усього року. Навіть у доларовому еквіваленті ціна підвищилася з 283 дол. за тисячу кубометрів у березні 2024 року до близько 385 дол. у грудні. Це майже 35% зростання у доларовому еквіваленті з урахуванням девальвації гривні з 38 до 42 грн за долар США.
З погляду базової економічної теорії, ціна на товар на вільному ринку формується на основі взаємодії попиту та пропозиції, і її суттєві коливання здебільшого пов’язані з відповідними змінами в попиті чи пропозиції (або в обох водночас).
Однак значних коливань попиту та пропозиції щодо газу не було. Згідно з офіційною інформацією, 2024 року видобуток газу зріс на 2,2% і досягнув 19,1 млрд кубометрів (див. рис. 2). Значного збільшення споживання газу 2024 року не зафіксовано (приблизно 1,8%), а з початку війни його промислове споживання суттєво впало. Тобто на нерегульованому ринку існує профіцит газу, який мав би привести до зниження цін для промисловості, але вони підвищуються.
Апелювати до зростання цін на ринках Європи не має сенсу, бо експорт газу з України заборонений з березня 2022 року і навряд чи буде дозволений до закінчення війни. Тому, коли експорту та імпорту немає, внутрішні ціни на газ не залежать від європейських цін.
Хтось може сказати: якщо ми будуємо вільний ринок газу, то, значить, ціна, яку учасники сформували на біржі, і відображає реальні ринкові ціни. В теорії це так, але в українських реаліях — ні.
По-перше, в Україні учасники воліють не використовувати біржових інструментів, що асоціюються у нас із повноцінною біржовою торгівлею газом, як це розуміють у розвиненому світі, — з анонімними торгами стандартизованими продуктами, єдиною книгою заявок усіх покупців і продавців, системою клірингу та забезпечення виконання угод. Практично 99% газу у нас на біржі торгується не на стандартизованому біржовому сегменті, а на односторонньому аукціоні, де неанонімні продавці або покупці газу виставляють свої нестандартизовані заявки на торги. Тому механізм торгівлі, який вибирають українські учасники ринку, складно назвати співставним із класичною біржовою торгівлею в ЄС. Вони, радше, використовують такий собі майданчик, який просто дає можливість замовникам організувати процедури закупівлі або продажу газу.
По-друге, НАК «Нафтогаз України» проводить закупівлі дуже значних обсягів газу у приватних видобувників через біржу, що дуже впливає на ціну на біржі. Згідно із заявами «Нафтогазу», за 11 місяців 2024 року компанія викупила у приватників через біржу майже 1 млрд кубометрів газу, що становило 50% від загального обсягу торгів на біржі. Вочевидь, компанія з такою часткою закупівель може значно впливати на ціну на ринку газу як у бік збільшення, так і в бік зменшення. Але 2024 року ціна на газ на торгах в основному зростала.
Як «Нафтогаз» формує свою політику закупівель і як визначає початкову ціну закупівлі газу, ніхто не знає. Втім, можу припустити, що має існувати якийсь внутрішній документ, за яким керівники НАКу самостійно визначають, з якими пропозиціями компанія виходить на біржу при закупівлі газу.
Для мене досі незрозуміло, який для «Нафтогазу» економічний сенс викуповувати такі значні обсяги газу у приватних компаній, зважаючи на те, що він сам надалі продає газ своїм клієнтам в основному за регульованими цінами відповідно до спеціальних обов’язків (ПСО). А там ціна значно нижча, ніж ціна зазначених закупівель. «Нафтогаз» продає газ населенню по 6,63 грн/кубометр без ПДВ (7,96 грн із ПДВ), для ТЕЦ і ТЕС — по 9,125 грн, облгазам на втрати газу — по 6,183 грн/кубометр тощо. Промисловим споживачам за нерегульованими цінами НАК зазвичай не продає через існуючу конкуренцію від тих самих приватних видобувників газу. Тож як «Нафтогаз України» отримує прибуток від закупівель 1 млрд кубометрів газу по 12–16,25 грн/кубометр, для мене велике питання. Хоча це питання мало б цікавити передусім незалежну наглядову раду компанії, яка мала б опікуватися питаннями її прибутковості та операційної ефективності.
Припускаю, що при забороні експорту газу та наявності його профіциту на нерегульованому сегменті держава вирішила неформально зобов’язати «Нафтогаз» викуповувати газ у приватних видобувників, щоб створити можливість приватним компаніям реалізовувати видобутий газ із достатнім прибутком, який дасть змогу цим компаніям не тільки продовжувати операційну діяльність, а й інвестувати в новий видобуток. І це дуже важливо — нарощувати власний видобуток, бо країна все ще споживає газу більше, ніж видобуває, тому ще є незначна потреба в імпорті (1–1,5 млрд кубометрів на рік), яка збільшуватиметься при відновленні економіки та зростанні обсягів газової генерації.
Втім, держава могла піти іншим шляхом для розв’язання проблеми наявності профіциту газу на нерегульованому сегменті — зменшувати частку сегмента регульованих цін на газ (постачання облгазам, енергетикам і теплокомуненерго). Звісно, ці кроки вважаються непопулярними. Тому й вирішили робити, як завжди, — у непрозорий спосіб підтримувати приватних видобувників через закупівлі газу «Нафтогазом».
Проте питання в тому, через який механізм і за якою ціною «Нафтогаз» мав би викупати цей газ. Теоретично існувало два шляхи.
Перший — викупати газ за експортним паритетом, але тоді додатково потрібно було б обкласти податками надприбутки видобувників, бо ціна в Європі 2024 року досягала 550 дол. за тисячу кубометрів.
Другий — добровільно викуповувати надлишки газу за ціною, яка гарантувала б необхідний прибуток видобувникам. Але якою має бути така ціна? Свого часу бізнес-плани основних видобувників газу в Україні розраховувалися за ціною продажу у 220–240 дол. за тисячу кубометрів, яка відображає реальний довгостроковий діапазон цін на газ. «Нафтогаз» міг би запропонувати навіть 280–290 дол., що включало б додаткову маржу у 15–20% за «ризик» до маржі, вже закладеної у бізнес-планах.
Однак пішли третім шляхом. «Нафтогаз» почав викуповувати газ у приватних компаній, але на державному рівні не визначили ціну такої закупівлі. А також запровадили додаткові пільги для видобувників, дозволивши їм не сплачувати ренти у місяць видобутку газу, а тільки під час його реалізації. Що почало стимулювати видобувників просто закачувати газ у ПСГ без сплати ренти і чекати кращих цін на нього або відкриття експорту. Це найкращий актив, в якому можна зберігати гроші і який не втрачає цінності. На кінець року в ПСГ було майже 1,6 млрд кубометрів газу приватних компаній. І паралельно «Нафтогаз» викуповував газ, який видобувники хотіли продати, якщо їм були потрібні живі гроші. При цьому ціна на біржі, де купував газ «Нафтогаз», постійно зростала і в грудні досягла вже 385 дол. за тисячу кубометрів. За моїми розрахунками, на закупівлю майже 1 млрд кубометрів газу у видобувних компаній державний «Нафтогаз» витратив майже 13,5 млрд грн (без ПДВ), які поповнили рахунки приватних компаній.
Якби держава пішла шляхом встановлення чіткої ціни закупівлі газу, скажімо, на рівні 280 дол. за тисячу кубометрів, то, за моїми розрахунками, «Нафтогаз» міг би зекономити близько 51 млн дол. (2,04 млрд грн) на закупівлі 2024 року цього мільярда кубометрів газу. І ці заощаджені кошти міг би спрямувати або на інвестиції у зростання власного видобутку, або на виплату дивідендів державі, або на імпорт у ПСГ для проходження зими додаткових 150 млн кубометрів газу.
Хочеться думати, що ситуація з цими закупівлями газу є лише результатом непродуманої та неефективної комерційної стратегії НАКу. Хоча я бачу і великі корупційні ризики, бо такі щедрі закупівлі складно пояснити. Йдеться мінімум про 50 млн дол. додаткових витрат державного «Нафтогазу» та, відповідно, аналогічну суму додаткового прибутку приватних видобувників.
Що робити?
Якщо уряд не хоче зараз зменшувати частку сегмента регульованих цін на газ, то на першому етапі потрібно формально визначити граничну ціну на закупівлю газу «Нафтогазом», яка забезпечувала б достатній рівень прибутку для видобувних компаній, але це точно не 385 дол. за тисячу кубометрів, як зараз.
Однак потім потрібно не вигадувати нашого українського велосипеда, а впроваджувати стандартні західні підходи. Наприклад, нарешті почати переходити на реальні біржові торги газом і чітко визначити, як «Нафтогаз» бере участь у таких торгах.
Ще років п’ять тому з депутатами обговорювалася пропозиція внести зміни до Закону «Про ринок природного газу» та зобов’язати всі видобувні компанії продавати 10% свого щоденного видобутку на короткостроковому ринку на добу наперед у вигляді стандартизованих продуктів (1000 кубометрів). Ці торги мали б відбуватися щоденно в режимі анонімних торгів з єдиною книгою заявок, де мали б право взяти участь усі покупці та продавці газу, допущені до торгів біржою, яка гарантувала б розрахунки між усіма учасниками. Наявність великих обсягів газу та великої кількості учасників і дала б можливість визначити реальну ринкову ціну на газ.
Щоб гарантувати наявність попиту, аби ціна не провалилася дуже низько, «Нафтогаз» деякий час мав би виступати маркетмейкером. Тобто гарантувати викуп усіх запропонованих обсягів, яких не купили б інші покупці. Фактично «Нафтогаз» і так це зараз робить, викуповуючи по 1 млрд кубометрів газу щорічно. При цьому ціна викупу «Нафтогазу» мала б визначатися на базі рішення уряду. Скажімо, 280 дол. Це була б гарантована ціна, за якою будь-який видобувник міг би добровільно реалізувати свій газ та яка забезпечувала б адекватний рівень прибутку. Зважаючи на рівень видобутку приватними компаніями в обсязі 3,4 млрд кубометрів, зазначені 10% становлять 340 млн кубометрів, або одну третину від тих обсягів, які «Нафтогаз» щороку закуповує.
Крім того, потрібно повернути приватним видобувникам обов’язок сплачувати ренту до державного бюджету у місяць видобутку газу, а не у місяць продажу газу, як це було зроблено після початку війни. Такий підхід стимулює видобувників не продавати газу, а тримати його у сховищах і чекати цікавіших цінових пропозицій. Зараз приватні компанії зберігають у сховищах близько 1,6 млрд кубометрів газу. Мабуть, сподіваються експортувати його до ЄС, коли відкриється така можливість. Це позбавляє бюджет мільярдів гривень рентних платежів, ПДВ і податків на прибуток.
Підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що до зростання ціни на газ для промисловості на 45% призвели непродумане державне регулювання та сумнівна і неефективна комерційна стратегія «Нафтогазу». В результаті цього промисловість переплатила за газ мільярди гривень, що позначилося і на прибутковості компаній, а також на цінах на їхню продукцію. «Нафтогаз» також міг переплатити до 50 млн дол., або 2 млрд грн, за той мільярд кубометрів газу, який викупив у приватних видобувників.
Тому фактично єдиними вигодонабувачами від існуючої ситуації стали лише приватні видобувні компанії. Прізвища їхніх власників ви можете самі знайти в Інтернеті. Маю надію, що додатково отримані ними мільярди гривень було спрямовано на розвиток видобутку газу в Україні, бо, на жаль, третій рік поспіль спостерігається постійне його зменшення приватниками (з 5 млрд кубометрів 2021 року до 3,4 млрд 2024-го; зменшення на 33%). Водночас видобуток у державної компанії «Укргазвидобування», яка працює в аналогічних складних умовах війни, зріс за 2024 рік на 6%. Причому УГВ увесь свій газ продає за значно нижчими регульованими цінами відповідно до ПСО, а не по 16 грн за кубометр, як зараз приватні видобувні компанії.