Європа може відправити в Україну 40 тисяч військових – FT

Хоча західні війська таки присутні в Україні, на разі це можна порівняти з «тапочками», оскільки масового розгортання, або ж «чобіт»,  не відбулось, однак все ще може змінитись, пише Financial Times.

Видання зазначає, що інтерес до цієї теми, яку вперше рік тому підняв президент Франції Еммануель Макрон, відродило повернення Дональда Трампа в Білий дім. Рік тому ідею відкидали як нездійсненну та надто ризиковану, але відтоді українська армія зазнала труднощів, а перспектива членства в НАТО зменшилася. Водночас Трамп неодноразово заявляв, що хоче припинення вогню «якнайшвидше» , і Київ натякнув на готовність до угоди, якщо союзники нададуть надійні гарантії безпеки.

Це і спонукало до системних розмов про те, щозахідні війська, зокрема європейські сили, можуть допомогти підтримувати припинення вогню, про що  Трамп сподівається домовитись із Москвою. Так, днями Володимир Зеленський заявив, що якщо Європа серйозно налаштована надати ефективний засіб стримування, їй знадобиться «мінімум» 200 тисяч військових.

Видання заявляє, що президент України перебільшує, оскільки 200 тисяч – це набагато більше, ніж та кількість військ, які брали участь у висадці в день D під час Другої світової війни.

«Українські чиновники вважають, що від 40 000 до 50 000 іноземних військовослужбовців, які діятимуть як сили безпеки вздовж 1000-кілометрової лінії фронту, можуть бути цілком реальними», - зазначає FT із посиланням на осіб, які беруть участь у переговорах між Києвом і його західними партнерами.

Водночас у самій Європі чекають, що прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер і генеральний секретар НАТО Марк Рютте обговорять це питання на «неформальній зустрічі» 3 лютого.

Поки що лише країни Балтії сигналізували про підтримку цієї ідеї, якщо це буде місія за участі інших союзників. Польща виключила надсилання військ і наполягає на тому, що війська в Україні не повинні бути прикордонними державами НАТО з Росією.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц виступав різко проти розміщення німецьких військ в Україні. Але навіть його політичний опонент та можливий наступник на посту канцлера Фрідріх Мерц хоч і висловив підтримку Україні, але прямо не підтримав ідею розгортання військ.

Еммануель Макрон, висуваючи свою ідею введенні іноземних військ в Україну, зазначав, що європейські війська могли б взяти на себе ключову допоміжну роль, як от  захист критичної інфраструктури, навчання українських сил, ремонт зброї або патрулювання кордону з Білоруссю. Це б дозволило українським резервам зосередитися на фронтових операціях, де на практиці зараз розгорнуто менше половини армії.

Однак переобрання Трампа змінило вектор дискусії. Тепер основна увага зосереджена на тому, як європейські війська можуть бути використані як миротворчі сили, а також допомагатимуть українській армії.

Місія може мати три цілі:

• запевнити Україну в тому, що вона має підтримку Заходу;
• стримати Росію від повторного нападу;
• і показати США, що Європа прагне гарантувати безпеку України.

Автор матеріалу також зазначає, що для європейських держав, які відчувають нестачу в готівці, розгортання військ також може бути реальнішою альтернативою надання Україні військової допомоги.

Як може виглядати розгортання?

Колишній старший чиновник НАТО Каміль Гранд, який зараз є членом Європейської ради з міжнародних відносин, вважає, що ці сили мали б бути «досить міцними, щоб не бути легкою мішенню, яку Росія могла б негайно випробувати, і достатньо великими, щоб вони не вимагали негайного підсилення і не розглядалися як кулуарне зобов’язання НАТО».

За його оцінкою, такі сили можуть налічувати  40 000 військових і, ймовірно, будуть сформовані в рамках спеціальної коаліції на чолі з Великою Британією, Францією та Нідерландами, а також підрозділами з країн Балтії та Північної Європи.

Водночас роль НАТО буде навмисно зведена до мінімуму, щоб обмежити ризик ескалації з Росією. Незважаючи на це, Гранд припустив, що за так званим «форматом Берлін плюс» ЄС може використовувати можливості НАТО для стратегічного планування для миротворчих операцій, як у Боснії та Герцеговині. Це також дозволяє участь Великобританії.

Однак це не буде традиційна миротворча операція, як «Блакитні шоломи» ООН, які стежать за припиненням вогню, але не мають права застосовувати смертоносну силу і повинні залишатися нейтральними. Водночас вважається, що й на передовій ці сили не будуть задіяні. Таким чином, вони утворять «сили стабілізації» або «сили стримування», а не повністю нейтральні «миротворчі» сили.

Однією з моделей подібного втручання  видання називає Південну Корею, де присутні війська США, хоча у протистоянні беруть участь лише  південнокорейські сили. Інша —  «операція з підтримки миру» під керівництвом НАТО в Косово.

Тим не менше автор матеріалу припускає, що на практиці до введення іноземних військ в Україну може так і не дійти, оскільки сама ідея базується на можливості гідного мирного врегулювання з Росією, яке дозволить Україні зберегти суверенітет, контролювати свою територію, зберегти свою армію та залишатися демократичною країною, з якою Захід із задоволенням співпрацює.

«Росія може ніколи на це не погодитися. Москва також може розірвати будь-яку угоду, яку вона підписує, як це було під час вторгнення в Україну в 2022 році, порушуючи Мінські угоди, які вона підписала після анексії Криму в 2014 і 2015 роках», - зазначає Джон Пол Ретбоун.

Європейські союзники у свою чергу зазначають, що  їхня кінцева мета — побудувати «сильнішу Україну», яка зможе «продовжувати накладати великі витрати на Росію, зупиняти просування російських військ і... . . підтримувати це стільки, скільки буде необхідно, з точки зору матеріальних засобів, робочої сили та фінансів».

Тим не менше Європа може відмовитися від відправки військ у «гарячу війну», побоюючись ескалації конфлікту з Росією. І навіть якщо європейські лідери вирішать відправити війська, їхні парламенти та виборці можуть не погодитися з такою думкою. США у свою чергу також можуть відмовитися надати матеріально-технічну підтримку для такої операції.

Проте ризики введення військ можуть бліднути порівняно з ризиками бездіяльності, резюмує автор.