Що задумав Трамп і чи варто панікувати українцям? Пояснює експосол України у США Валерій Чалий

Тиждень, що минає, супроводжує кулеметна черга новин зі США. Поки європейці приходять до тями після «холодного душу» з елементами відвертого хамства, який їм влаштувала нова американська адміністрація на Мюнхенській конференції, українців охопили панічні настрої. Президент США Дональд Трамп та його «молода команда» після зустрічі американської та російської делегацій в Ер-Ріяді розпочали справжнє цькування України та особисто Володимира Зеленського. 

Трамп фактично звинуватив нашого президента в тому, що саме він, а не Володимир Путін, розпалив війну, назвав Зеленського «диктатором» з рейтингом 4% через відсутність в Україні виборів, ще й додав, що не бачить Зеленського за столом перемовин з росіянами щодо подальшої долі України. Якщо у когось були сподівання, що Трамп швидко, як він обіцяв під час передвиборчої гонки, зупинить війну, то поки видається, що він збирається це зробити, просто прийнявши майже всі умови Москви. Усі  маніпулятивні тези миттєво підхопили і масштабували екстравагантні соратники Трампа – віцепрезидент Джей Ді Венс, Ілон Маск та інші.

Однією з публічних причин обурення американського президента стала відмова Зеленського підписувати угоду на передачу США прав на видобуток українських корисних копалин на кабальних умовах і без надання України будь-яких гарантій безпеки. Дуже дивною навіть для бізнес-логіки, якою звик керуватися Трамп, стала вимога повертати Штатам кошти за вже надану допомогу, яка була надана свого часу як безповоротна.

Утім, на противагу апокаліптичним висновкам у дусі «нас вже здали» є й більш помірковане трактування нинішнього цунамі з-за океану. Вона полягає у тому, що Трамп таким чином готує ґрунт для омріяної зустрічі з Путіним, якого намагається усадити за стіл перемовин у будь-який спосіб. А судити, наскільки «все пропало», треба буде з подальших дій американської адміністрації, а не за галасом, який вона зараз продукує. Тим більше, що у своїй кампанії проти Зеленського Трамп фактично лишився наодинці – ніхто з впливових західних лідерів до неї не долучився, і навіть у Москві спостерігають за такою активністю нового партнера з певним подивом та пересторогою. 

Колишній посол України в США Валерій Чалий належить якраз до числа тих, хто вважає, що нічого катастрофічного поки не відбувається, а Трамп лише зайвий раз демонструє свій вже підзабутий специфічний стиль ведення перемовин. В інтерв’ю «Главкому» дипломат Чалий розповідає про те, чого насправді хоче досягти хазяїн Білого Дому та які кроки має робити українська сторона, якщо не хоче втратити основного союзника.    

«Трамп зараз у чомусь повторює позицію Зеленського»

Поки команда Трампа проводить безпрецедентну інформатаку на українську владу і ледь не відмовляє Володимиру Зеленському у легітимності, спецпредставник американського президента Кіт Келлог, що днями приїжджав до України, назвав дискусії з Зеленським позитивними, а його самого «бойовим і сміливим лідером нації у стані війни». Якими меседжами через Келлога могли обмінятися Київ та Вашингтон? 

Основне завдання пана Келлога зараз можна назвати «човниковою дипломатією» – він має передавати сигнали, які потрібні Дональду Трампу, до Києва. Та відповідно передавати зворотну реакцію, а також переповідати загальну ситуацію у внутрішній українській політиці, ситуацію на фронті тощо. Принаймні, це його роль на сьогодні, бо невідомо, якою вона буде у майбутньому. 

Дуже сподіваюсь, що пан Келлог буде прийнятий Дональдом Трампом у Білому домі для передачі інформації безпосередньо від президента України. Зокрема, щодо нового варіанту угоди щодо корисних копалин, і, думаю, також була передана реакція стосовно тих контроверсійних заяв, які звучали з боку американських високопосадовців США. Сподіваюся, це було зроблено у належній формі – тобто не тільки інформація про рейтинги, на які вже відреагував той же Маск, а й нові креативні пропозиції, як відновити довіру між президентами України і США. Бо зараз це одне з головних питань.

Як можна розцінити той факт, що Зеленський та Келлог після зустрічі не вийшли на підсумковий брифінг, хоча на Банкову заздалегідь запрошували журналістів? 

«Човникова дипломатія» не передбачає швидкого озвучення процесу обміну позиціями. Як не дивно, в цьому випадку така непублічність в умовах серйозного тиску американської сторони піде на користь. 

Історія з корисними копалинами, які ще треба почати видобувати, більше важлива для Трампа як реальний бізнес-проєкт чи як символ якоїсь користі від України, який можна продемонструвати виборцям? 

Пропозиція щодо розподілу продукції видобутку рідкісноземельних металів, корисних копалин йшла не з Вашингтону, а була частиною «формули перемоги» президента Зеленського. Вона була контроверсійно сприйнята в українському суспільстві, але політично підтримана.

Навіть опозиція у парламенті проти цього не виступала. У що ця пропозиція у результаті перетворилась, ми наразі не знаємо, бо не оприлюднено остаточного варіанту, який вже змінився багато разів.

Головне, щоб американська сторона зрозуміла, що український президент, який має підписувати цю угоду, буде підписувати договір від імені України. Плюс він ще потребуватиме ратифікації. Думаю, це доведено до американської сторони, і вони вже, за моєю інформацією, беруть це до уваги. 

Але Трамп не відмовиться від самої суті підходу. По-перше, це – пояснення американським платникам податків взаємовигідності подальшого постачання озброєнь для України або її підтримки в безпекових питаннях. По-друге, отримати максимум у цифрах та реальних ресурсах кавалерійським наскоком – це у стилі Трампа. І, по-третє, на мій погляд, це була спроба з його боку зрозуміти ті межі, в яких зараз може діяти у першу чергу президент України. Бо вже за цим стоїть ще складніша історія про ті умови, які Трамп планує запропонувати для України у разі успіху на російському напрямі.

І, попри негативні настрої суспільства взагалі щодо такої угоди, я б не став припиняти цей процес. Якщо його проводити відповідно до закону України про міжнародні договори, то можна уникнути здачі національних інтересів. Надзавдання для нас – зробити таку угоду, щоб вона не мала вигляд капітуляції України перед США у плані передачі інфраструктури, корисних копалин та всього іншого, але при цьому на довгий період залучала американців до роботи в Україні. І не тільки у вигляді інвестицій, а й взагалі їхньої присутності.

Цей нахрапистий стиль Трампа, який для багатьох чомусь став сюрпризом, це така гра і з нами, і з Росією? Україну дещо пришпорити, Путіна лишити задоволеним, аби схилити до перемовин…

Для мене це не було дивно – можливо, масштаб дещо інший, але, якщо порівнювати з 2017 роком, то є багато схожого. Зараз завдання Дональда Трампа – посадити за стіл перемовин начальника Росії для досягнення припинення вогню. Не для сталого справедливого миру, а саме для ceasefire. Тому він робить все, навіть те, що нам здається помилковим, – зокрема, намагається багато позицій російської сторони прийняти заздалегідь, аби тільки посадити її за цей стіл. Ніцше казав: «Дипломатія полягає в тому, щоб гладити собаку доти, доки намордник не буде готовий». І це один з варіантів тактики для досягнення цієї мети. 

Трамп зараз у чомусь повторює позицію Володимира Зеленського, яку той ще до великої війни висловлював, коли казав, що зустрінеться з Путіним у Нормандії і все вирішить. Мовляв, зацікавлені у війні інші, а він все при зустрічі владнає. Росіяни дуже вправні у такому підході, і Трамп може потрапити у цю пастку.

Або ж переграє Путіна, якщо той буде жадібний і впертий. Одне я точно розумію: не всі заяви зараз будуть мати довгострокові продовження, а деякі позиції можуть бути змінені аж до протилежних. Тому, у першу чергу, нам треба зараз добитися доступу головного американського вуха – аби українські позиції та наративи були передані без змін. 

До речі, у цьому ключі є певні успіхи зараз. Я б відзначив у правильному напрямі зустріч голови УГКЦ Святослава у Білому домі з очільницею «Офісу віри» адміністрації Трампа. Це не офіційна дипломатія, але дуже важливі виходи до вуха американського президента через його дуже близьке оточення. І це набагато ефективніше, ніж діяти традиційними шляхами. 

Усім цим, до слова, можна було займатися між датою виборів та днем інавгурації. На жаль, той час ми упустили. В основному, були офіційні візити – голів Офісу президента, парламентської фракції «слуг народу», але це не принесло результату. 

«Якщо ООН у частині безпеки розвалиться, ніхто сльозу пускати не буде»

Чи не здається вам, що команда Трампа дещо нервує? Стільки було гучних обіцянок – Канада, Гренландія, Панама, а поки ніде нема не те що проривів, а навіть натяків на них, окрім хіба що одностороннього перейменування заток. І зараз всю свою фрустрацію вони виплескують на український напрямок.

Дійсно, із брифінгу щодо першого місяця президентства Трампа і зі звіту радника з національної безпеки, і з питань журналістів було помітно, що обговорювалася фактично одна тема – російсько-українська війна. Йшлося про зустріч в Ер-Ріяді і про те, чи можливо допускати такий тиск на Україну, яка стоїть на заваді російській агресії. Фактично навколо цього все крутиться. З одного боку, зараз це досить великі ризики для нас. З іншого боку, те, що Дональд Трамп тримає в фокусі уваги Європу, Україну і російсько-українську війну – це великий позитив, який ми ще можемо недооцінювати.

Найгірше, що могло б бути, – це втрата інтересу адміністрації США до європейських питань та війни в Європі. Це є абсолютно можливим сценарієм, який не можна допускати. 

Лідери Франції та Британії вже їдуть розмовляти з Трампом після шоку у Мюнхені.

І це, у тому числі, наша можливість передавати потрібну аргументацію стосовно широкого кола питань. Наступного тижня відбудеться засідання ООН, де буде розглядатися резолюція до третіх роковин повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І буде великою проблемою, якщо цю резолюцію не підтримають Сполучені Штати. На сьогодні країни так званого Глобального Півдня вже почали змінювати свої позиції. Для нас це серйозний виклик, бо поки жодної зміни офіційної позиції США, попри всі заяви, не відбулося ні щодо постачання озброєнь, ні щодо застосування санкцій, ні у визначенні Росією агресором.

І, на жаль, Україна проходить цей тест без діючого представника в ООН. У нас зараз таке вікно порожнечі. Думаю, від нашої країни може бути присутня заступниця міністра закордонних справ України Мар'яна Беца. Це добре, але, наприклад, від Польщі планує поїхати сам голова МЗС Радик Сикорський. У цих складних умовах українська дипломатія має зіграти дуже грамотно і виважено.

Інформація про те, що США хочуть прибрати з резолюції згадку про Росію як країну-агресора, цілком вписується у русло нинішньої політики Білого дому? (Вже у суботу Штати висунули свій вихолощений від звинувачень у бік Росії проєкт резолюції з абстрактними формулюваннями на кшталт «російсько-український конфлікт» – «Главком»).

Я вважаю, що і стосовно заяви G7, і стосовно української резолюції, яку США завжди просували разом з нами, такі кроки робляться в контексті зустрічі Трампа з очільником Росії. На мій погляд, за таких умов у нас була можливість взагалі зняти цю резолюцію з розгляду. Україна цим не скористалася. Побачимо за результатом, але поки що процес йде дуже загрозливо. Особливо на фоні внесення в Конгресі сенатором від Юти Майком Лі проєкту щодо повного виходу США з ООН. 

Це була самодіяльність сенатора чи також частина гри Трампа?

Це не самодіяльність. Цей сенатор є членом «Руху чаювання», і у нього давно сформувалася більш радикальна позиція у республіканському середовищі. І те, що з ним разом цю пропозицію подають ще 17 співавторів, свідчить про те, що це не якась особиста ініціатива. Це – сигнал, що американці будуть платити тільки там, де вони мають впливову позицію. Якщо ООН ламає на користь Росії і Китаю навіть застосування статуту, то в американській адміністрації виникає питання – навіщо щось платити у таку організацію?

Відверто кажучи, якщо ООН у частині безпеки просто розвалиться, ніхто сльозу пускати не буде, тому що ця організація вже зруйнована Росією у цій частині. Є якісь важливі напрями, які стосуються гуманітарних питань у світі, але в безпековому плані ООН після Другої світової показала свою повну неспроможність та імпотентність в ключових питаннях. Але на розпуск ООН не підуть Китай з Росією, які можуть використати цю ситуацію для підпорядкування собі такої структури без США. Тому побачимо, як будуть розвиватися події, поки такі проєкти – це тільки початковий крок. 

«У Штатах багато хто шокований не стільки темпом Трампа, а його підходом до Росії»

Зараз какофонія галасливої команди американського президента заглушила всі інші голоси у США, хоча вони все ж іноді пробиваються. Чого варта хоча б обкладинка однієї з улюблених газет Трампа New York Post, яка нагадала йому, хто є справжнім диктатором. На кого може розраховувати Україна серед наших друзів в Штатах?

Зараз багато хто дійсно шокований не стільки темпом Трампа, а у першу чергу самим підходом до Росії. Для цих людей це є абсолютно неприйнятно, і вони прекрасно знають та розуміють, що це – шлях у нікуди. Республіканці зараз кажуть, що дайте простір Трампу для його підходу до угод. Тож дехто зайняв вичікувальну позицію, але це триватиме максимум два-три місяці. Далі вже такого вичікувального підходу не буде – особливо ближче до проміжних виборів, які відбудуться менш ніж за два роки, а, по суті, розпочнуться вже влітку цього року.

Очевидно весь нинішній темп з боку Трампа буде поступово переходити в підготовку до утримання позицій переваги в Сенаті і у Палаті представників, а демократи сподіваються повернути Палату представників під свій вплив. До речі, багато конгресменів до своєї політичної кар’єри вийшли з середовища розвідки або з військових. Ми побачимо зараз спроби зачистки у Пентагоні генералів від попереднього періоду Байдена, але після цього військово-промислове лобі та військові почнуть брати реванш. Тому, окрім релігійного напряму, ми можемо також розраховувати на лобістів ВПК.

Наскільки це потужне лобі зараз обурено планами адміністрації скоротити бюджет Пентагону на 40% за п’ять років? 

Військово-промисловий комплекс США заробив на підйомі минулого року $318 млрд. Зокрема, й через те, що американську зброю показали у дії у реальній великій війні проти Росії. Patriot продемонстрував, як він збиває розхвалені путінські балістичні «вундерваффе» – тобто Путін фактично заявами про унікальну російську зброю розкрутив американську зброю та стимулював успіх американського ВПК. Хоча системи, що надаються Україні, вже не першої свіжості, але вони все одно виявили свою ефективність на фоні інших.

Тому американський ВПК буде відбиватися від усіх спроб обмежити продаж зброї. Безоплатне постачання зброї від США для України навряд чи триватиме далі після того, як завершаться попередні зобов’язання, а от по лінії закупівель, думаю, у Трампа не буде інтересу закривати можливість продажу американської зброї. Кошти на неї Україна може взяти в Європі, але слово президента Трампа все одно буде вирішальним.

Система в Америці побудована так, що навіть якщо ти маєш програму прямої закупівлі (а ми її здобули свого часу), остаточне добро на збройні поставки дає Білий Дім. Тож нам сваритися з Трампом та його найближчим оточенням абсолютно не варто.

Коли ми побачимо сигнали, що вся ця гра у перемовини та політична метушня дають якийсь результат? ГУР, наприклад, заявив, що, за його даними, у Росії готуються оголосити про «перемогу над Україною» вже до третіх роковин з початку повномасштабної війни – 24 лютого. І навпаки – за якими ознаками стане зрозуміло, що перемовини щодо України провалилися? 

Ще раз нагадаю: основна ціль Дональда Трампа – припинити вогонь, тобто посадити за стіл перемовин російського очільника. Це йому треба зробити швидко – до кінця місяця. Якщо до цього моменту зустрічі Путін-Трамп не відбудеться, то вже до кінця лютого буде зрозуміло, що ця спроба провалилася.

Результати перемовин в Ер-Ріяді команду Трампа, м'яко кажучи, дуже напружили. Побажання Росії просто неможливо імплементувати, і американці вже зрозуміли, що рівень «хотєлок» Кремля свідчить про небажання Путіна іти на якусь зупинку вогню. 

Звісно, зустріч може відбутися навіть за ситуації, коли умови Путіна, які він поставив, не виконані. Але тоді будемо дивитись після цього, які вимоги поставлять перед Україною і Європою. Так, деякі європейці кажуть, що Європі дали місяць, щоб підтримати Трампа (фінський депутат Європарламенту Міка Аалтола повідомив, що США дали Європі три тижні на погодження умов капітуляції України – «Главком»). Інакше він загрожує вийти з НАТО і вивести значну частину американських військ з Європи.

На мій погляд, такі заяви зараз є дивними та дуже передчасними. Тому що навпаки – навіть публічно Трамп говорить, що він не буде цього робити. До того ж є запобіжники, які не дозволяють йому прийняти таке рішення (навіть початкове) одноосібно. 

Зараз у Росії ейфорія щодо перших дій Трампа на посаді, у Москві навіть спантеличені тим завзяттям, з яким він пішов війною на вчорашніх ключових союзників Штатів. Очевидно, що з таким же успіхом в якийсь момент у немилість в експресивного Трампа може потрапити і його новий найкращий друг Путін, бо об’єктивних протиріч у сторін вистачає. Коли у їхніх відносинах може завершитися цей несподіваний цукерково-букетний період?

Якщо сприймати цей період з холодною головою, то треба дивитися не на заяви, а на зміни реальних дій США. Поки на сьогодні відомо публічно, що країни погодились повернути до попередніх рівнів склад посольств після висилки свого часу розвідки під прикриттям, яка традиційно працює з двох сторін. І, до речі, висилка дипломатів не відбувалася у рамках санкцій, тобто санкції таким чином не знімаються. Це такий само жест, як ті ж самі звільнення чи помилування тих, хто сидить у тюрмах. Нам неприємно, що це виведення з ізоляції воєнних злочинців Путіна, але це двосторонні відносини США, і ми не можемо їм цього заборонити.

А щодо того, що Штати десь змінили санкційну політику чи зупинили постачання озброєнь – наразі ще такого нічого на сьогодні немає.

Павло Вуєць, «Главком»