Сила в об'єднанні: що має змінити Європа, щоб гарантувати власну безпеку

Ворожий режим президента США Дональда Трампа нарешті змусив Європу прокинутися.

Поки американські офіційні особи ставлять під сумнів трансатлантичний альянс, майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно переконав законодавців переглянути так зване "боргове гальмо", щоб збільшити витрати на оборону.

Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн запропонувала створити фонд у розмірі 800 млрд євро для посилення жорсткої сили ЄС.

А прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер пообіцяв підняти оборонні витрати до 2,5% ВВП до 2027 року, з амбіцією досягти 3% до 2030-го.

Усі ці ініціативи давно назріли.

Як зазначив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск на початку березня, це абсурдно, що "500 мільйонів європейців просять 300 мільйонів американців захистити їх від 140 мільйонів росіян".

Туск мав на увазі, що оборонний потенціал Європи величезний – набагато більший, ніж у Росії, і навіть більший, ніж у США, які гарантували безпеку континенту після Другої світової війни.

І Туск має рацію: країни ЄС разом із Великою Британією та Норвегією налічують понад 500 мільйонів людей.

А якщо додати Туреччину, Україну та Канаду, ця цифра наближається до 700 мільйонів.

Ці країни мають приблизно 3 мільйони активних військових і ще 1-1,5 мільйона резервістів.

Тобто математично Європа не має причин боятися навіть у разі виходу США з НАТО або умовного висування Вашингтоном вимог щодо економічних поступок у відповідь на військову підтримку.

Цей сценарій не є фантастичним.

Польща має серйозно поставитися до грубих висловлювань Ілона Маска на адресу свого міністра закордонних справ.

Примітно, що інші країни з аналогічним податком – але без кордонів із Росією, Білоруссю чи Україною – таких погроз не отримували.

Сьогодні ніхто не може гарантувати, що Трамп дотримуватиметься 5-ї статті Північноатлантичного договору, згідно з якою напад на одного члена НАТО є нападом на всіх.

Чи станеться так, що лідер якоїсь європейської чи натовської країни, зазнавши атаки з боку Росії, буде публічно принижений і заляканий Трампом та віцепрезидентом Джей Ді Венсом в Овальному кабінеті, як це трапилося з Володимиром Зеленським?.

На щастя, європейські політики усвідомлюють необхідність дій.

Ідея президента Франції Емманюеля Макрона поширити французьку ядерну парасольку на всі європейські країни НАТО є гарним початком, як і дискусії щодо створення європейської оборонної промисловості, якої фактично не існує у багатьох країнах ЄС.

Основна проблема полягає у відсутності реальної єдності ринку в Європі.

Уявіть, що я керую невеликою компанією в Польщі.

Щоб працювати в іншій країні ЄС, мені доведеться пройти безліч бюрократичних процедур – реєстрацію, відкриття банківського рахунку, вивчення місцевих регламентів (трудового кодексу, норм безпеки, екологічних стандартів, захисту персональних даних тощо).

Це робить вихід на іноземний ринок економічно недоцільним.

На практиці невелика компанія з однієї країни ЄС не може працювати в іншій країні.

ЄС сам визнає цю проблему, тому створив спеціальний корпоративний статус – європейська компанія.

Така компанія може працювати за єдиними правилами в усіх країнах ЄС, але має бути великою, з капіталом не менше 120 тисяч євро (131 тисяча доларів).

Гіганти можуть вільно вести бізнес від Мадейри до Братислави, але для більшості підприємств єдиний ринок досі залишається недосяжною мрією.

У США винищувач F-35 і танк Abrams виробляють численні компанії та субпідрядники в різних штатах.

У Європі ж політики окремих країн захищають цілі галузі, адже їхнє переобрання залежить від національної економіки, а не від економіки ЄС загалом.

Саме тому Польща закуповує танки в Південній Кореї, а не у Німеччині, Великій Британії чи Франції.

Підпорядкування інтересів Європи національним інтересам її держав-членів сьогодні особливо помітне в ядерній промисловості.

Польща хоче будувати атомну станцію за американськими технологіями, Угорщина – за російськими, а Німеччина взагалі відмовилася від атомної енергетики.

На папері ж ЄС – світовий лідер у цій галузі, другий за виробництвом атомної енергії після США, далеко попереду Китаю.

Європа має потенціал стати глобальною силою.

Але поки уряди країн ЄС відповідають лише перед власними виборцями, цього не станеться.

Європа продовжуватиме обговорювати потребу у спільному виробництві боєприпасів або координації досліджень, але штучний інтелект все одно буде розроблятися окремо у Франції, Великій Британії, Польщі чи Німеччині.

Європейські країни мають мільйони військових та оборонний бюджет, що перевищує китайський.

Але без реального об’єднання це залишатиметься "паперовим тигром".

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.