Франція та Британія замість США?

Сумніви європейців щодо стримування російської агресії виникли ще до приходу нинішньої адміністрації США. Вторгнення в Україну та залежність від ядерного відлякування знову вивели ядерну зброю на перший план.

Це сталось вперше з часів Холодної війни. Навіть після російського вторгнення США продовжували надавати пріоритет Індо-Тихоокеанському регіону. Вони поставили під сумнів достатність свого ядерного арсеналу, поки відповідні запаси Китаю лише зростали, а способи доставки весь час удосконалювалися.

Двопартійна комісія Конгресу США дійшла висновку: китайський і російський арсенали слід сприймати як спільну проблему «двох ядерних рівнів». Північна Корея зазначена як додатковий фактор дестабілізації.

У цьому контексті європейські лідери розглядають альтернативи для стримування у Європі. Президент Франції Еммануель Макрон знову підтвердив, що французький ядерний стримувальний фактор має «європейський вимір».

Тарифна війна Трампа на тлі потенційного протистояння з Китаєм.

Президент Польщі Анджей Дуда зацікавлений у розширенні французької «ядерної парасольки» на європейських союзників. Але він зазначив, що його країна може захотіти власний стримувальний фактор.

Новий лідер Німеччини Фрідріх Мерц підкреслив необхідність співпраці з французьким і британським потенціалами. Та чи буде достатньо ядерної зброї Франції та Британії, щоб стримувати Кремль?

Росія має приблизно стільки ж ядерних боєголовок, скільки й США. Її арсенал охоплює майже 1700 розгорнутих стратегічних ракет і 1000–2000 тактичних. Іще 2500 озброєнь не розгорнуто.

Це значно перевищує запаси Франції та Великої Британії. Ті мають 290 і 225 одиниць відповідно, тобто 515 разом.

Обидві європейські держави мають достатньо сил, щоб завдати неприйнятної шкоди Москві та Санкт-Петербургу. Їхня зброя розміщена на ядерних підводних човнах із балістичними ракетами. Субмарини постійно перебувають в океані далеко від суші, що значно підвищує шанси для виживання їхніх екіпажів після першого удару.

Цю зброю вважають надійним стримувальним фактором для екзистенційних загроз Франції чи Великої Британії.

На відміну від США, ці держави не можуть розглядати свою безпеку окремо одна від одної, чи від Європи загалом. Тим часом Штатам потрібен великий і гнучкий арсенал із тактичною ядерною зброєю та значна конвенційна присутність у Європі. Так можна показати своїм європейським союзникам, що вони дійсно захищатимуть Європу, використовуючи ядерну зброю як останній засіб.

Примітка перекладача. «Можна», але якщо захочуть показати.

Усі визнають, наскільки важливо переконати Росію в серйозності намірів НАТО. Ще 1961 року під час зустрічі в Парижі тодішній французький лідер, генерал Шарль де Голль, висловив сумніви тодішньому президентові США Джону Кеннеді стосовно серйозності США в обороні Європи. Особливо він акцентував увагу на невизначеній (на той час) політиці щодо майбутньої безпеки Берліна.

Де Голль запитав Кеннеді: «Чи обміняєте ви Нью-Йорк на Париж?». Мовляв, якщо він сам не впевнений, то чи повірить цьому СРСР? Отже, справа не лише в кількості боєголовок. Ідеться про загальну оборонну позицію.

Проблема не в екзистенційному стримуванні, а в сценаріях, коли Франції та Велика Британія не перебувають під прямою загрозою. Жодна з них не має можливості ескалації з тактичними озброєннями, коли на кону стоять не життєво важливі інтереси. Хоча Франція здатна завдати попереджувального удару ядерною ракетою, запущеною з літака Rafale.

Тим часом Росія має 1000–2000 «тактичних» ядерних боєголовок. Вони, попри оманливу назву, все ще здатні зруйнувати ціле місто.

У разі конфлікту у Європі ці озброєння могли б спричинити варіанти між бездіяльністю та катастрофічною ескалацією. Замість вторгнення Росія може випробувати єдність НАТО. Наприклад, натиснути на одну з країн Балтії, розкидаючи ядерні погрози, щоб стримати союзників від втручання.

У такій ситуації Франції та Великій Британії було б важко погрожувати застосуванням стратегічної зброї у відповідь. Ще й робити це переконливо.

Рішення для Європи може полягати в передових конвенційних озброєннях для стримування російської агресії. Цей шлях — здатність підвищувати витрати на ранніх етапах конфлікту через так звану стратегію відмови. Це точні удари великої дальності, авіація п’ятого покоління — наприклад, американський F-35 і французькі, німецькі та британські альтернативи. Також це про інтегровані системи ППО та ПРО.

Рій дронів? Це до першого РЕБа, чи як?

Варто врахувати низьку ефективність російської протиповітряної та протиракетної оборони під час боїв в Україні. Це дає змогу атакувати російські військові підрозділи, що наступають на території НАТО, їхні підкріплення та логістику, одночасно перешкоджаючи Росії вдарити своїми ракетами.

Європа вже інвестує в крилаті ракети. І вона розробляє власний підхід до ударів великої дальності та протиракетної оборони.

Завдяки точності й польотам на низькій висоті ці озброєння також могли б загрожувати стратегічним цілям глибоко в Росії. І тому це потенційно життєздатна та менш дестабілізувальна альтернатива розширенню ядерних арсеналів Франції та Британії. Чи поява третьої ядерної держави у Європі.

Однак із політичної точки зору потрібне більше, ніж просто техніка. Європейські держави мають знайти інституційний форум для координації стримування. Доведеться або переконати Францію повернутися до ядерної планової групи НАТО, або створити іншу раду для європейського стримування з Францією, Британією та іншими ключовими державами — ті ж Німеччина та Польща.

Є матеріальні та політичні рішення для проблем європейського стримування, якщо США будуть змушені зайнятись подіями в Азії. Реальним обмеженням, з яким тепер стикаються Франція, Британія та решта Європи — як побудувати і апаратне забезпечення, і механізми конвенційного та ядерного стримування у Європі. Все це за дуже короткий час. Або взагалі без нього.