Заморозка имени Трампа: как лидер США может приостановить войну в Украине

Війна між Росією та Україною триває без змін, і жодна зі сторін не може досягти своїх заявлених цілей виключно військовим шляхом.

Водночас зростає дипломатична активність.

Україна погодилася на 30-денне перемир’я, головним чином для покращення відносин з адміністрацією президента США, які загострилися після конфронтації 28 лютого між президентами Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським у Білому домі.

Росія відхилила цю пропозицію, запропонувавши (але не реалізувавши) заборону на удари по енергетичній інфраструктурі.

Обидві сторони також висловили готовність до перемир’я у Чорному морі, однак Росія пов’язала це з послабленням санкцій, що робить перспективи такого кроку невизначеними.

Часткові заходи можуть стати кроком до більш значущої угоди, але також можуть не привести до всеосяжного мирного договору.

Навіть без активних бойових дій у Чорному морі Росія може продовжувати війну.

Головним питанням залишається політика США.

Адміністрація Трампа використовує поєднання тиску та заохочень, щоб змусити сторони припинити бойові дії, однак цей підхід виглядає зміщеним у бік поступок Росії, водночас чинячи сильний тиск на Україну.

Безперечно, деякі поступки Москві можливі.

Наприклад, відновлення контактів на високому рівні, часткове послаблення санкцій за певних умов або збереження для Росії її довгострокових цілей щодо України.

Однак неприпустимо приймати російські претензії на Крим, Донецьк, Луганськ, Херсон і Запоріжжя, засновані на незаконних "референдумах".

Одна справа, коли спецпредставник Трампа у Кремлі, забудовник, який став новачком у дипломатії, Стів Віткофф, характеризує позицію Росії, і зовсім інша – коли він її приймає як власну.

У ширшому контексті немає жодних підстав вводити питання остаточного статусу на цьому етапі.

Наразі метою має бути безстрокова угода про припинення вогню, а не постійний мирний договір.

У цьому випадку надмірні амбіції, ймовірно, стануть ворогом можливого.

Щоб досягти припинення бойових дій, угода має бути якомога простішою та зрозумілішою.

Лише два елементи є необхідними для дієвого режиму припинення вогню: повне припинення всіх бойових дій і розмежування військ, бажано за участю миротворчого контингенту між ними.

Усі інші питання, зокрема розподіл територій і населення, слід залишити для фінальних переговорів.

Поки що обидві сторони повинні мати право на озброєння або укладення домовленостей про безпеку з третіми країнами.

Не слід здійснювати жодних кроків, які могли б зашкодити режиму припинення вогню.

Росії можна дозволити залишати північнокорейські війська на своїй території, а Україна могла б запросити війська з європейських країн.

Головне, щоб США продовжували надавати Україні військову та розвідувальну підтримку.

Це єдиний спосіб переконати президента Росії Владіміра Путіна, що затягування конфлікту йому невигідне.

Також це критично важливо для здатності України стримувати нову агресію з боку Росії навіть у разі укладення угоди про припинення вогню.

Але ця підтримка не обов’язково має бути необмеженою: за останні три роки обсяг американської допомоги Україні складав приблизно 40 млрд доларів на рік, що, ймовірно, буде достатнім у найближчій перспективі.

Мета полягає в тому, щоб надати Україні все необхідне для стримування та захисту від російської агресії, а не для звільнення всіх її територій.

Стверджувати, як це зробив Віткофф, що немає підстав для занепокоєння щодо нової російської агресії, – це несерйозно.

Адже нинішня війна – це вже друге російське вторгення в Україну після 2014 року, коли Росія незаконно анексувала Крим.

Враховуючи наміри Путіна, головне значення мають не заяви, а військові спроможності.

Ключовий момент може настати влітку, коли вичерпається затверджений Конгресом запас зброї для України.

Адміністрації Трампа доведеться вирішити (якщо вона ще цього не зробила), як пов’язати безпекові відносини з Україною з американською дипломатією.

Коли ми намагаємося зрозуміти, що адміністрація обере, варто згадати угоду, яку перша адміністрація Трампа уклала з "Талібаном" у лютому 2020 року.

Ця угода була укладена за спиною афганських партнерів США шляхом прямих переговорів із талібами, що зрештою призвело до стрімкого захоплення ними Афганістану через півтора року.

Лишається сподіватися, що ціна, яку заплатив президент Джо Байден – як у США, так і на міжнародній арені – за виконання угоди Трампа, змусить самого Трампа двічі подумати перед тим, як приректи Україну на подібну долю.

Трамп також має пам’ятати, що відмова від підтримки України не принесе миру.

Зеленський, який зараз має більшу популярність вдома, ніж будь-коли (значною мірою завдяки скандальній зустрічі в Овальному кабінеті), ймовірно, відмовиться від угоди про припинення вогню чи мирного договору, якщо вони порушуватимуть ключові інтереси України.

Україна може продовжувати боротьбу в тій чи іншій формі ще багато років, використовуючи як власне виробництво озброєнь, так і імпорт зброї з Європи та Азії.

До того ж, не маючи обмежень, пов’язаних з американською допомогою, вона могла б діяти агресивніше у виборі цілей на території Росії.

Водночас Росія, найімовірніше, розглядала б відхід США від України як можливість для посилення або навіть ескалації військових дій.

Тож припинення військової допомоги Україні з боку США, замість миру, може призвести до загострення бойових дій.

Ставки високі, й не лише для України.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.