Путін ще довго не сміятиметься: холод між Європою і Трампом зникає — The Telegraph

Холод між Європою та президентом США Дональдом Трампом, ймовірно, буде тимчасовим.

Америка знову повертається до «Дикого Заходу» — зухвалого, індивідуалістичного й безкомпромісного у прагматизмі.

Водночас Європа подвоює свої зусилля у напрямку технократичного підходу.

Про це пише геополітичний стратег, політолог, колумніст The Telegraph Марк Бролін.

Розбіжності між США та Європою можуть здаватися нездоланними.

Сьогодні не бракує прогнозів про неминучий розрив НАТО, який вигідний правителю РФ Володимиру Путіну.

Проте ця напруженість, швидше за все, носить тимчасовий характер.

Криза на користь.

З одного боку, нинішня криза в Альянсі може виявитися навіть корисною.

Протягом десятиліть відносини між США та Європою будувалися на застарілих механізмах післявоєнної безпеки, коли Європа значною мірою покладалася на американські гарантії.

Росія залишалася уявним ворогом, на загрозі якого тримався цей союз.

Але з розпадом СРСР стало зрозуміло, що наддержавний статус Москви був значною мірою блефом.

Попри це, європейські країни продовжували наголошувати на російській загрозі, частково, щоб зберігати підтримку США.

Американські військові та розвідка, своєю чергою, також зацікавлені у підтриманні цієї ідеї — адже їхня робота полягає у виявленні загроз.

Проте переосмислення ситуації вже давно назріло.

Росія, безумовно, становить небезпеку для України, Грузії та Молдови, однак у глобальному масштабі її вплив слабший, ніж будь-коли за останні століття.

Кремль разом зі своїм клієнтським режимом у Білорусі є залишками 19-го століття.

Путін та його оточення чудово розуміють, що їхня влада може значно послабитися, якщо Україна досягне успіху, а її економіка наздожене інші східноєвропейські країни, які вже вийшли з-під впливу Москви.

Тому, попри риторику Путіна про повний контроль над ситуацією, це переважно ілюзія.

У Європі є дві ядерні держави та щонайменше чотири країни з ВВП вищим за російський.

Отже, якщо США змусять Європу взяти на себе більше відповідальності, континент здатен самостійно протистояти загрозам з боку Москви.

Тим часом для США стратегічно доцільніше зосередитися на Китаї — своєму головному геополітичному супернику.

Недопущення конфлікту навколо Тайваню в інтересах не лише Америки, а й Європи.

Незважаючи на поточну кризу, США та ЄС залишаються глибоко економічно взаємозалежними.

Європа — один із найбільших торговельних партнерів Америки.

У військовому плані Вашингтон залишається надійним союзником, особливо в рамках НАТО.

Тому, навіть якщо Трамп наполягає на перерозподілі оборонного навантаження, він не може дозволити собі повністю відштовхнути європейських партнерів без шкоди для стратегічних інтересів США.

Ба більше, навіть якщо він спробує, Конгрес навряд чи дозволить зробити радикальні кроки, на кшталт виходу з НАТО, наголошує експерт.

Тим часом європейські країни дедалі більше інвестують у власну оборону, що лише підвищує їхню цінність для США.

Щодо економіки, позиція Трампа з питань мит і України часто суперечить позиції впливових республіканців.

Незважаючи на тимчасове замовчування цієї опозиції, вона, ймовірно, відновить свої позиції, особливо коли президентська популярність почне падати.

Крім того, ринкові сили можуть виявитися ще одним чинником, що стримує Трампа від загострення торгових воєн з Європою.

Будь-яке значне посилення протекціонізму завдасть шкоди американському бізнесу, що створить додатковий тиск на адміністрацію.

До того ж Трамп має певні раціональні зауваження щодо європейської торгової політики: ЄС зберігає протекціонізм у таких секторах, як автомобілебудування та сільське господарство.

Можливо, перегляд цих питань сприятиме пом’якшенню трансатлантичної напруженості.

Політична динаміка сприяє зближенню.

Політична динаміка з обох боків Атлантики також сприяє зближенню.

У Європі поступово відходить у минуле епоха меркелізму, а націонал-популістські рухи набирають обертів.

Тим часом у США влада Трампа вже досягла свого піку й може ослабнути після проміжних виборів 2026 року.

Як це часто буває, президенти, які перебувають на другому терміні, поступово втрачають політичний вплив.

Таким чином, культурна прірва між Європою та Америкою може скорочуватися.

«Очевидно, що у короткостроковій перспективі від нинішнього розколу будуть ті, хто програє — Україна серед них головна.

Протягом багатьох років по обидва боки Атлантики слід очікувати публічної гри в звинувачення щодо того, чому не було зроблено достатньо, щоб забезпечити перемогу в конфлікті.

З боку Європи було дебільством роззброїтися, збільшити свою залежність від російського природного газу та ігнорувати трьох президентів США, які відкрито говорили про необхідність стратегічного повороту США в Азії (Обама, Трамп і Байден).

Інше дебільство з боку нинішньої адміністрації США — ставитися до Росії як до супердержави і без потреби погоджуватися на великі російські територіальні надбання ще до початку мирних переговорів», — пише Бролін.

Проте коли пил осяде, ми можемо побачити, що трансатлантичний альянс виявиться не менш міцним, ніж у часи холодної війни.

Однак цього разу він ґрунтуватиметься не на догмах минулого, а на прагматичному розрахунку, переконує політолог.

Більше того, найближчими роками Європа, ймовірно, зможе протистояти Росії з більшою впевненістю.

Як Кремль пояснить своєму населенню, що життя в бідності та війні краще, ніж економічне процвітання Польщі, Чехії чи Естонії?.

«Вірте чи ні, контроль влади Путіна слабший, ніж багато хто зараз думає.

Хтось повинен сказати про це Білому дому», — наголосив експерт.

З моменту вступу на посаду у січні Трамп мав намір швидко закінчити війну в Україні, але цього не сталося.

Його нещодавні коментарі про Путіна відображають його дедалі більше розчарування у зв’язку з відсутністю прогресу в питанні про припинення вогню.

«Якщо РФ і я не зможемо укласти угоду про припинення кровопролиття в Україні, і якщо я вважаю, що це вина Росії… я збираюся встановити вторинні мита на нафту, на всю нафту, що надходить із РФ«, — заявив він.

Також очільник Білого дому говорив про запровадження санкцій проти країн, які купують російську нафту.