Редиска чи редька: як правильно, чим відрізняються

Багато хто плутає редиску та редьку, і це не дивно, адже з точки зору біології вони дуже близькі.

Редиска є одним з видів редьки городньої, яка належить до родини капустяних.

По суті, редька городня та редиска — це одна й та ж сама рослина, але сорти редиски є однорічними.

Обидві ці рослини мають схожі ознаки: рожеві, білі або фіолетові квіти, потовщений корінь, що формує коренеплід, видовжені стручки з довгим носиком на кінці та яйцевидно-кулясте насіння.

У чому ж різниця між редискою та редькою.

Насамперед, вони відрізняються розміром.

Редиска зазвичай невелика, її діаметр становить 3-5 см, тоді як редька значно більша.

По-друге, смак редиски більш ніжний, хоча й має характерну гіркоту та пікантність.

На відміну від редьки, яка може бути чорною, білою або зеленою, редиска буває рожево-червоною, білою, бузковою, коричневою і навіть жовтою (останній сорт вирощують у Чехії).

Найсмачнішою вважається рожево-червона редиска з білим кінчиком, головне, щоб плід був твердим, інакше він буде пухким та сухим всередині.

Цінність редиски полягає в її ранньому дозріванні.

Це один з перших весняних овочів, що є джерелом вітамінів та корисних речовин після зими.

Проте, її харчова цінність зберігається недовго: приблизно через 10-12 днів після формування коренеплоду рослина випускає квіткову стрілку, м’якоть стає грубшою, жорсткішою та волокнистою.

У такому стані її використовують для отримання насіння.

Повний цикл від посіву до збору насіння становить близько 120 днів.

Форма та колір коренеплодів редиски дуже різноманітні: від кулястих до видовжених циліндричних, з білим, червоним, фіолетовим або жовтим забарвленням.

Середній діаметр коренеплоду становить 2-3,5 см, іноді більше.

Насіння ж усіх сортів редиски схоже — коричневе, неправильної округлої форми.

При ранньому посіві всі сорти редиски та більшість сортів редьки зацвітають влітку того ж року та можуть перехресно запилюватися між собою.

Вирощування редиски.

Для вирощування обох культур потрібен пухкий, добре зволожений та багатий на поживні речовини ґрунт.

Редиску висівають рано навесні та в кінці літа, кілька разів з інтервалом у тиждень, на відстані 3-4 см між рослинами.

Урожай збирають через 34-40 днів після посіву.

Літні сорти редьки сіють рано навесні та в середині літа, з міжряддям 20 см та проріджують на відстані 5-6 см.

Зимові сорти редьки з круглими коренеплодами сіють на початку літа.

Урожай літніх сортів збирають поступово, а зимових — з настанням холодів.

Вегетаційний період редиски короткий — 25-45 днів.

Її часто використовують як попередник для інших овочів або як рослину-компаньйон для відлякування шкідників.

Походження редиски.

Редиска з’явилася в Європі у XVI столітті, але її точне походження невідоме.

Вважається, що вона походить з Південно-Східної Азії, де були знайдені її дикі форми.

Згодом її культивували в Індії, Китаї та Середній Азії.

Перша згадка про редиску датується III століттям до нашої ери.

Грецькі та римські землероби вже знали багато її сортів.

Редиска була однією з перших європейських культур, завезених до Америки.

Батьківщиною редьки вважається Середземномор’я, і сьогодні її вирощують по всьому світу, переважно в помірному кліматі.

Її коренеплоди вживали в їжу ще в Стародавньому Єгипті, а з насіння отримували олію.

В Україні редька була важливим продуктом під час Великого Посту.

Цікаво, що найбільшу у світі редьку вирощують в Японії, на острові Сакура-Дзіма, її вага може сягати до 27 кг.

А найдовшу редьку вирощують поблизу міста Моріґучі, її довжина може сягати 2 метрів, а вага — до 30 кг.

Найважчими вважаються коренеплоди кулястої форми.