Меморандум про копалини підписано. За ким останнє слово в «мінеральній угоді»?
Меморандум про копалини підписано. За ким останнє слово в «мінеральній угоді»?

Меморандум про копалини підписано. За ким останнє слово в «мінеральній угоді»?

17 квітня стало відомо, що Україна та Сполучені Штати Америки підписали меморандум про намір укласти угоду щодо рідкісноземельних металів.

Міністерка економіки Юлія Свириденко повідомила: «Важливо, що ми підтверджуємо нашими домовленостями прагнення Американського народу інвестувати разом з Українським народом у вільну, суверенну та безпечну Україну».

Звучить обнадійливо, хоча з текстом самої угоди широкий український загал не ознайомлений. 

2017 року Ашраф Гані, тодішній президент Афганістану підписав із тодішнім президентом США Дональдом Трампом угоду щодо видобутку рідкісноземельних металів. Ашраф Гані сподівався, що цей документ стане гарантією економічної стабільності і допоможе Афганістану ефективніше боротися з «Талібаном».

Однак сталося не так, як гадалося. 15 серпня 2021 року Кабул захопили таліби. Американські війська хутко залишили авіабазу Баграм. Тонни військової техніки опинились в руках талібів, які взялися переслідувати й страчувати всіх, хто співпрацював із Заходом.

Згодом Дональд Трамп почав погрожувати припинити фінансову допомогу Афганістанові, якщо таліби не повернуть США дороговартісне озброєння. Однак далі погроз не пішло...

Тепер американський президент пропонує аналогічну угоду Україні – про видобуток рідкісноземельних металів. Ті ж обіцянки, ті ж запевнення про «взаємовигідне партнерство». Повіримо? Приклад Афганістану вже довів, що «рідкісноземельні угоди» не захищають від війни, не зупиняють агресора і не гарантують безпеки.

Ба більше. В історії можна знайти чимало прикладів, які показують, як поводяться у критичній ситуації недавні союзники-партнери. Досить згадати В'єтнам, Афганістан, Сирію...

І тут варто зробити уточнення. Партнер – це насамперед рівноправний спільник у творенні чогось вкрай потрібного одне одному. Приміром, два боксери на рингу, що виступають в однаковій ваговій категорії, є партнерами. Але про яке партнерство боксерів можна вести мову, коли один – важковаговик, а інший – «муха». Партнерами вони можуть бути лише за шахівницею або ж спільно вирішуючи якусь приватну справу.

У торгівлі партнерами можуть бути підприємства різної «вагової» категорії – літакобудівники і творці новітніх комп’ютерних технологій. Без надійного програмного забезпечення жоден сучасний літак не злетить.

Бізнесмени різних країн ведуть торговельні перемовини і залагоджують свої партнерські справи без втручання державних чиновників.

Стратегічними партнерами є гієна, антилопа, лев. Вони підтримують рівновагу в природі. 1859 року в Австралію з Англії привезли 16 кролів. Відтоді війна з ними не припиняється ні на мить – маленькі вухаті створіння безперестанно знищують трав’яний покров. Запитання: чи є маленький кролик стратегічним партнером для кенгуру, качконоса чи вівці (10 кролів з’їдають стільки ж трави, скільки одна вівця)?

Але ми не про це. Ми про «рідкісноземельний меморандум» і наступну угоду про надра. Добре, що США згодилися пов'язати її з Будапештським меморандумом. Але треба підстрахуватися. Економічна пастка в угоді може бути захована. Тож без отримання жорстких гарантій безпеки, зафіксованих у документі, підписувати його немає сенсу.

Угода має бути багатостороння. Не лише США повинні володіти ексклюзивним правом на розробку українських надр і отримання зиску від експлуатації корисних копалин. Ця «мінеральна угода» не повинна перетворитись на брутальний гешефт. У документі чітко має бути зафіксоване суверенне право українців контролю за власними природними ресурсами.

Для того, щоб ЄС не втратив інтересу до України в угоді має бути зазначено, що серед інвесторів, крім американців, обов’язковою умовою є присутність європейців з їхніми технологіями. Логічно стане вимога створення наглядової ради з представників України, США і ЄС.

Судячи з перемовин у Парижі за участю України, США, Франції, Британії і Німеччини, пріоритети Дональда Трампа змістились. Не на користь України. Державний секретар США Марко Рубіо заявив, що Сполучені Штати можуть припинити спроби досягти мирної угоди між Росією й Україною.

Інакше кажучи, Америка «вмиває руки». Шантаж європейців? Можливо. Але так чи інакше постає закономірне питання: чи можна мати справу з США? Відповідь не оптимістична: будь-яке довгострокове планування з нинішньою адміністрацією Білого дому позбавлене сенсу.

Існуючий формат переговорів з США про «мінеральні ресурси» потребує інтернаціоналізації. Не можна залишити Україну без економічної складової. Надто великий ризик для її суверенітету криється в затвердженні механізму щодо розподілу прибутків. У документах має бути зафіксовано, що відповідальність за успішну реалізацію домовленостей передусім лежить на нинішній адміністрації Дональда Трампа.

Ab ovo. Україна володіє значними запасами рідкоземельних металів, зокрема титану, берилію, цирконію та літію. Вони критично важливі для електроніки, оборонної промисловості та енергетики.

Однак їхній видобуток вимагає значних інвестицій та використання сучасних технологій. Саме тому Україна потребує залучення надійних інвесторів з технологіями, необхідними для успішної конкуренції на глобальному ринку.

Наступного тижня, ймовірно, відбудеться підписання угоди про рідкісноземельні метали. Чи все врахувала українська сторона?

Адже скандальних історій, пов’язаних з підготовкою цього багатостраждального документа було предостатньо.

Перш ніж залучати інвестора до розробки українських родовищ, очевидно, треба провести ревізію корисних копалин та повернути багатющі надра у власність України. Річ у тім, що упродовж трьох десятиліть дозволи на експлуатацію комерційно привабливих родовищ були практично безоплатно роздані «поважаним» людям.

Питання про їх повернення законному власникові – українському народові – неодноразово порушувались, однак упереваж звершувались традиційними відписками, які губились у владних кабінетах. Тож перш ніж остаточно зважитись на укладання вкрай важливої угоди, треба пригадати повчальні історичні прецеденти.

Підрахувати та розділити нематеріальні активи у матеріальній формі неможливо. Потрібна фахова оцінка запасів природних ресурсів України за міжнародними стандартами JORC (Australasian Joint Ore Reserves Committee – Австралазійський об’єднаний комітет із рудних запасів).

І перш ніж майбутні трильйони гривень опиняться в державній скарбниці, треба вкласти мільярди в розробку і виробництво. І тут партнерство із Заходом неминуче. Разом з тим слід захистити власні інтереси й інтереси нащадків. І це головне. А надто в умовах війни.

Україна має найбільші в Європі поклади титану та володіє п’ятою частиною світових запасів титанових руд. Це вкрай важлива сировина для виробництва аерокосмічної продукції, медичних препаратів, фарб. Через вступ у зону вільної торгівлі з ЄС Україна дістає унікальну можливість постачати титанову продукцію для високотехнологічних виробництв світу.

У найближчі п’ять років на розвиток титанової галузі в Україні знадобиться, за оцінками економістів, близько двох з половиною мільярдів доларів. А це не що інше, як своєрідний локомотив економіки України. 

Інформація до роздумів 1

Дражливій титановій темі була присвячена моя стаття «Про титанових «бульфроґів» і державний Think Tank», оприлюднений ще 14 березня 2015 року на шпальтах «Української правди». Зацитую кілька фрагментів з написаного: «Виробництво титану високого рівня переробки – це надзвичайно привабливий сектор ринку з надвисокою доданою вартістю. Але. Всі українські керманичі належали/належать до класичної транснаціональної групи, відомої широкому загалові як номенклатура. Впереваж пересічний номенклатурник діє як жаба, що сидить на березі річки і полює на комах. Жаба не виявляє жодної ініціативи, сидить нерухомо і хапає лише ту комаху, котра потрапляє в її поле зору, в зону досяжності її хапального руху. Це можна перевірити шляхом простенького експерименту: наближаючи до жаб’ячого рота соломинку, її жаба неодмінно схопить, і не відпустить навіть якщо жабу піднімете в повітря – повна аналогія з номенклатурниками, які також вкрай неохоче залишають те, що хапнули…».

Поміркуймо. Лише 2024 року Державна служба геології та надр України надала 478 спеціальних дозволів на користування надрами – 378 спецдозволів на користування надрами були надані без проведення аукціонів (у т.ч. за правилом т.з. малого надрокористування), а 100 – за результатами електронних аукціонів. А скільки всього таких дозволів було видано за три десятиліття? Майбутні партнери, потенційні інвестори знають про це?

У жовтні 2024 року Кабмін ухвалив рішення щодо приватизації одного з найбільших виробників титанової сировини у світі Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК). У результаті Фонд державного майна України 100% пакета акцій продав на приватизаційному аукціоні за 3,93 млрд гривень азербайджанському підприємцю Насібу Гасанову, єдиному учасникові аукціону.

Оборудка більш ніж підозріла. На думку експерта з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, після приватизації Об’єднаної гірничо-хімічної компанії «сформується новий ланцюжок постачання української титанової сировини для ворога, тобто для провідного холдингу російського ВПК «Ростех», який виробляє усю ту смертоносну машинерію, яка летить на українські міста, промислову інфраструктуру і позиції Сил оборони України». Нагадаймо: у російських ракетах лопатки двигуна зроблені з титанової руди, добутої в Україні. Як можна своєму ворогові давати таку зброю?

Основними виробниками титанового концентрату на планеті є Австралія, США, Норвегія та Україна. «Золоті» українські титанові піски потрібні всьому світові. Тож Україна могла б перетворитись на державу, спроможну впливати на глобальні світові процеси. Зокрема на зміцнення воєнного потенціалу Заходу.

З іншого боку, володіння таким рідкісним природним ресурсом посилило б політичну та економічну підтримку України західними державами. Таке враження, що українські спецслужбісти повірили запевненням прем’єр-міністра Шмигаля як безальтернативним: «Приватизація державних підприємств – це важливий елемент розвитку нашої економіки та збільшення інвестицій. Це також прозорість та зменшення корупційних ризиків, що є системною політикою». 

Інформація до роздумів 2

Розвідані упродовж 2017-2018 років родовища літієвих руд (їх запаси засекречені СБУ) без конкурсів й аукціонів були передані приватним структурам.Так, дозвіл на видобування літію в Полохівському родовищі Держгеонадра у 2017 році отримали компанії ТОВ «Укрлітійвидобування», а на початку 2018-го дозвіл на видобування літію в Шевченкіському родовищі отримала фірма «Петро-Консалтінг».

У Житомирській області та на окупованому Приазов’ї геологами розвідані родовища берилію. Ліцензію на розробку житомирського родовища отримала компанія BGV – власника АТБ Геннадія Буткевича. 

У липні 2021 року бенефіціарним власником ТОВ «Укрлітійвидобування», що володіє спецдозволом на розробку найбагатшого в Україні літієвого родовища в Кіровоградській області, став Сергій Табалов. 

За даними ексголови ДП Українська геологічна компанія, колишнього головного геолога «Укрлітійвидобування» Богдана Слободяна, Полохівське родовище – найбільше родовище літію в Європі. За його словами, воно найкраще вивчене та підготовлене до експлуатації.

Однак Печерський районний суд Києва на вимогу Офісу генпрокурора нещодавно арештував 51 земельну ділянку цього єдиного в Україні ліцензійованого літієвого родовища, яке досліджувало згадуване «Укрлітійвидобування» за міжнародним стандартом JORC.

Можна припустити, що правоохоронці так хвацько взялися пантрувати за українськими надрами через обговорення угоди про мінерали між Україною та США…

За ким буде останнє слово в цих перемовинах?

Джерело матеріала
loader
loader