«Суспільне» розширює гіперлокальну мережу кореспондентів у громадах. Як це працює?

Стати частиною загальнонаціональних медіа, особливо в невеликих населених пунктах, досі було складно: для цього потрібно переїжджати у великі міста, проходити довготривале навчання, мати досвід. «Суспільне Мовлення» змінило цю ситуацію, створивши мережу гіперлокальних кореспондентів — журналістів, які працюють у своїх громадах і розповідають про них на всю країну.

2025 року проєкт виходить на фінальний етап: «Суспільне» планує відшукати ще понад 50 нових кореспондентів у 15 регіонах України. Це можливість для активних мешканців розповідати про своє місто, розвивати журналістські навички та долучитися до команди найбільшого незалежного мовника країни.

Як незалежна журналістика змінює життя громад і хто такі гіперлокальні кореспонденти «Суспільного» — розповідає Євгенія Гайфер, менеджерка «Суспільного», відповідальна за реалізацію проєкту.

Як усе починалося

2021 року «Суспільне Мовлення» визначило мету — стати медіа, яке максимально близьке до своєї авдиторії та висвітлює не тільки загальнонаціональні й обласні події, а й локальні, тобто на рівні громад. Попри розгалужену мережу регіональних філій, багато подій за межами обласних центрів досі залишалися поза увагою через віддаленість героїв та інфоприводів чи обмежені ресурси компанії. «Команда зрозуміла, що не може фізично мати кореспондентів у кожному місті чи селі. Але може побудувати систему, яка дасть змогу отримувати інформацію безпосередньо з громад», — розповідає Євгенія Гайфер.

Так з’явилася гіперлокальна мережа «Суспільного» — проєкт співпраці з активними мешканцями громад, громадськими активістами та представниками місцевих медіа. Вони пройшли безплатне навчання з універсальної журналістики, отримали роботу в місцевій редакції «Суспільного» й почали висвітлювати життя свого міста чи села на платформах медіа. 

Навчальна програма охоплювала всі ключові аспекти роботи в медіа, навіть для тих, хто раніше не мав журналістського досвіду. Вона складалася з дистанційних онлайн-тренінгів, менторської підтримки та практичного завдання. Основні теми:

• журналістські стандарти;
• сторителінг; 
• фактчекінг і верифікацію;
• знімання й монтаж. 

Програму створювали й викладали як внутрішні експерти «Суспільного» (наприклад, менеджерка проєктів Ірина Цибух), так і запрошені фахівці (зокрема журналіст і документаліст Азад Сафаров, тренер StopFake Олексій Набожняк, режисерка Анна Цигима тощо). Крім навчання учасників, вони супроводжували їх у створенні перших матеріалів.

На гіперлокальних кореспондентів подавалися люди з різним досвідом: від студентів і блогерів до викладачів, місцевих журналістів, чиновників і рятувальників. Вік учасників коливався від 18 до 60+ років. Мотивація також була різною: хтось давно мріяв працювати у великому медіа, але не мав змоги переїхати до обласного центру, інші хотіли здобути нові навички або отримати додаткову зайнятість. Головним критерієм для участі була не стільки медійна освіта, скільки мотивація навчатися й бажання висвітлювати життя своєї громади.

Відбір проходив у кілька етапів. Спочатку оголошення про набір поширювали через різні канали комунікації, здебільшого в соцмережах. Далі команда «Суспільного» оцінювала заявки кандидатів, зокрема їхню мотивацію й потенціал у журналістиці. Так мережа формувалася з людей із різним бекграундом, але спільним прагненням створювати якісний контент за журналістськими стандартами.

«Гіперлокальні журналісти “Суспільного” — це не просто люди, які приїжджають на один день, щоби зробити матеріал. Вони живуть у своїх громадах, знають, що хвилює їхніх сусідів, бачать проблеми, які часто залишаються поза увагою, помічають усі зміни та знають деталі. Зрештою, я впевнена, що немає незначних чи малих тем. Є лише ті, про які не говорять. Гіперлокальні кореспонденти будують нові комунікаційні мости як усередині громади, так і між ними, допомагаючи обмінюватися досвідом і рішеннями», — каже менеджерка «Суспільного», відповідальна за реалізацію проєкту.

Перші результати роботи кореспондентів

У пілотній хвилі проєкту розбудови мережі за підтримки Королівства Нідерландів у рамках Програми МАТРА команда «Суспільного» поїхала у громади Чернігівщини, Сумщини та Харківщини. Зі 176 поданих заявок, 90 людей пройшли навчання, з яких працевлаштували 6. Відібрані гіперлокальні кореспонденти в цих регіонах почали роботу в січні 2022 року — напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Саме це допомогло «Суспільному» в перші тижні великої війни отримувати інформацію із громад, які потрапили під тимчасову окупацію, фіксувати воєнні злочини росіян, ділитися історіями спротиву українців. 

Наприклад, гіперлокальна кореспондентка «Суспільне Чернігів» у Прилуках Надія Мартишко зняла документальний фільм «#Лютий#Опір#Прилуки» на айфон без оператора, де розповіла про війну через долі конкретних людей. Або Олександр Соломко, юрист за освітою й гіперлокальний кореспондент «Суспільне Суми» в Ямполі, висвітлював події у прикордонних громадах, документуючи воєнні злочини та розповідаючи про долі постраждалих від агресії. Олександр працює там досі. 

Успіх першої хвилі дав команді розуміння — варто продовжувати. Тож уже 2023 року проєкт охопив п’ять нових регіонів — Рівненщину, Одещину, Полтавщину, Дніпропетровщину й Черкащину. Для жителів громад це стало шансом заявити про себе, а для «Суспільного» — заповнити «білі плями» на інформаційній мапі.

Поїздки громадами цих областей, пошук і навчання майбутніх гіперлокальних кореспондентів у другій хвилі відбулися за підтримки «U-LEAD з Європою». «Ми працювали з локальними журналістами й активістами, навчали їх, як працювати за стандартами “Суспільного”», — згадує Євгенія Гайфер.

Так «Суспільне» отримало 250 нових заявок на участь від жителів громад, з яких 66 були відібрані на навчання, а 15 успішно його пройшли та стали гіперлокальними кореспондентами.

Команда зробила висновки після першої хвилі й дещо змінила і сам процес відбору, і підхід до навчання. «Якщо спочатку ми намагалися відібрати на навчання якомога більше людей, то згодом зрозуміли, що велика кількість учасників — це дещо складно. Тренери мали менше можливостей приділити достатньо уваги кожному, розібрати його конкретні запитання, попрацювати над помилками. Тому на другій хвилі ми свідомо обмежили кількість відібраних учасників, щоби створити для них персоналізованіші умови навчання», — зазначила Євгенія Гайфер.

На другій хвилі тренери змогли працювати більш точково, більше спілкуватися з кожним учасником, давати розгорнутий зворотний зв’язок. 

Також команда змінила підходи до комунікаційних турів у громади. «Ми анонсували зустрічі й оголошували про них швидше, щоб якомога більше людей могли дізнатися про них і долучитися. Також ми більше залучили до проведення турів не лише центральну команду, а й колег із регіональних філій», — розповідає менеджерка «Суспільного».

Ще одна важлива зміна — команда почала більше працювати з історіями людей. «Від самого початку нам було важливо не просто розповідати про можливості, а й чути жителів, їхні проблеми, досвід, бачення розвитку громади. Саме тому на другій хвилі ми запровадили формат “вільного мікрофона”, де кожен охочий міг висловитися. І це виявилося дуже цінним. Люди не просто слухали нас, а й самі ділилися своїми історіями про виклики, з якими стикається їхня громада, про зміни, які вони вже втілюють, про те, чого їм не вистачає. Це створювало ефект залученості й давало нам ще краще розуміння реальної ситуації на місцях», — сказала Євгенія Гайфер.

Загалом у першій половині 2024 року 20 гіперлокальних кореспондентів «Суспільного» підготували про громади п’яти регіонів 204 відео на місцеві YouTube-канали й 734 матеріали на сайт «Суспільне Новини» загальною кількістю переглядів у понад 1,2 млн. 

«Вважаю, що кожна почута й розказана історія про життя громади та її людей уже є успішною за замовчуванням. Наприклад, в Умані після матеріалу щодо рейду з візочками почали облаштовувати пандуси. У Золотоноші наша кореспондентка першою розповіла про вишиті гільзи — унікальний “хендмейд”, завдяки якому збирали кошти на ЗСУ. У селі на Полтавщині, після виходу сюжету про відсутність опалення в Будинку культури впродовж 10 років, запланували провести ремонт цього року. Або коли тамтешній фермер вивозив рештки тварин зі своєї скотобійні в місцевий ліс і через сморід страждали мешканці щонайменше шести сіл, а після розголосу й розслідування цю справу скерували до суду, який виніс обвинувачувальний акт стосовно директора цієї скотобійні. І таких історій насправді дуже багато. Вони виходять на “Суспільному” щодня з різних куточків України», — каже Євгенія Гайфер. 

Масштабування мережі на всю країну

2025 року участь у третій і фінальній хвилі проєкту візьмуть участь 15 регіонів: у 12 сітку кореспондентів розбудують із нуля, а у трьох — на Чернігівщині, Сумщині та Харківщині — підсилять.

Реєстрація на навчання мультимедійної журналістики й пошук додаткових кореспондентів у громадах для «Суспільне Чернігів», «Суспільне Суми» та «Суспільне Харків» стартували 27 лютого і триватимуть до 28 квітня 2025 року.

З травня до вересня 2025 року команда мовника (за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку Sida) зустрінеться з активними мешканцями 82 громад України. Мета — знайти 50+ журналістів, які розповідатимуть про своє місто на платформах «Суспільного». Команда планує відкриті офлайн-зустрічі у громадах Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопільщини, Закарпаття, Житомирщини, Волині, Буковини, Вінниччини, Хмельниччини, Кіровоградщини, Миколаївщини та Запоріжжя. Перелік громад, де «Суспільне» невдовзі шукатиме кореспондентів, опублікований за покликанням. 

Про старт пошуку кореспондентів і реєстрацію на навчання в кожному регіоні оголосять окремо. Зараз команда готується до поїздок у громади перших трьох регіонів, де заплановані зустрічі. 

«Це не просто відбір кандидатів, це відкрите спілкування із громадами. Наш підхід унікальний тим, що ми не просто оголошуємо набір, а ми приїжджаємо на місце особисто, знайомимося, спілкуємося з людьми, пояснюємо їм суть і цінності проєкту», — каже Євгенія Гайфер.

У кожній області кількість зустрічей у громадах залежить від того, скільки кореспондентів шукає місцева команда. Наприклад, якщо на Львівщині потрібно п’ять журналістів, то зустрічі відбудуться в 10 громадах, щоби знайти найбільш мотивованих людей тощо. 

Також усі кандидати пройдуть онлайн-курс від «Суспільного» на платформі онлайн-освіти Prometheus, який навчає основ журналістики, роботи з медіа, мультимедійними інструментами. Це одна з головних відмінностей від попередніх хвиль проєкту, яка дасть змогу значно збільшити кількість учасників і зробити навчання ефективнішим, вважають у компанії. Тренери курсу підкажуть, де шукати цікаві історії, як правильно будувати репортажі, працювати з відео, фото, монтажем.

Для найактивніших учасників навчання стане можливістю отримати роботу в загальнонаціональному медіа без потреби переїздити. 

«Ми розуміємо, що проводити онлайн-тренінги впродовж шести місяців, буде складно з огляду на масштаби проєкту, — каже Євгенія Гайфер і додає: — Цей курс буде максимально повним і деталізованим, з фокусом не тільки на базових темах. Наприклад, ми додали тему безпеки, особливо важливу для прифронтових регіонів. Її викладачем стане В’ячеслав Мавричев, шеф-редактор “Суспільне Харків” та східного хабу “Суспільного”, який поділиться своїм безпосереднім досвідом».

Іншим оновленням у навчанні стане модуль про використання штучного інтелекту в журналістиці, який команда «Суспільного» розробила разом із партнерами — журналістами й експертами шведського радіо SR MDO.

Практичні завдання, які надсилатимуть учасники курсу, оцінюватимуть регіональні редактори «Суспільного». Усі, хто успішно пройде навчання, отримають сертифікат про завершення курсу з універсальної журналістики.

Як стати гіперлокальним кореспондентом «Суспільного»

Для участі у проєкті потенційні майбутні гіперлокальні кореспонденти мають мати 18+ років, загальну середню освіту або щонайменше профтехосвіту, проживати на території громади, в якій вони хочуть працювати. 

Гіперлокальних кореспондентів «Суспільного» забезпечують технікою для роботи. Медійна освіта не обов’язкова, але цінним під час відбору є досвід роботи журналістом у місцевих медіа. Наприклад, Вадим Новак, кореспондент «Суспільне Рівне» в Сарнах, — випускник Національного університету «Острозька академія» за спеціальністю «політологія», який до «Суспільного» три роки працював журналістом у місцевих друкованих й онлайн-виданнях. Або ж Людмила Трум, кореспондентка «Суспільне Черкаси» в Умані, за освітою логопед-дефектолог, але має досвід роботи на місцевому телеканалі.

«Важливо, щоб людина була зацікавлена журналістикою, хотіла навчатися, — каже Євгенія Гайфер. — Загалом проєкт дає шанс навіть тим, хто без досвіду в журналістиці, але має достатньо велике бажання навчатися, бути активним учасником життя громади й займатися висвітленням важливих подій у своїй місцевості». 

Такі відгуки про роботу й навчання учасників попередніх хвиль проєкту розбудови мережі: 

• Андрій Міхєєв став гіперлокальним кореспондентом «Суспільне Суми» 15 лютого 2022 року, за 9 днів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Андрій — колишній пожежник, раніше відповідав у ДСНС за зв’язки із громадськістю та медіа.

«Я зацікавився проєктом для нових знань, особистого та професійного розвитку. У навчанні мені сподобалися програма тренінгу й викладачі. Була атмосфера колективної творчості, яка мені дуже імпонувала. Тренери спонукали самостійно шукати розв’язання задач, а не чекати вказівок», — каже Андрій Міхеєв. 

• Віта Кавун — гіперлокальна кореспондентка «Суспільне Черкаси» в Золотоноші. Вивчала журналістику в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, має досвід роботи в районній газеті Золотоніщини. Про участь у проєкті розбудови гіперлокальної мережі згадує: зацікавила можливість пройти навчання й відкрити для себе нове. Приєдналася до команди «Суспільного» за результатами другої хвилі проєкту 2023 року.

«Золотоніський район — це майже 140 000 жителів. Тут розвиваються різноманітні галузі, зокрема агропромисловий комплекс. Хочеться розповідати більше про успіхи окремих людей і цілих колективів, — каже Віта Кавун. — Які цінності “Суспільного” близькі? Мабуть, найголовніше — це працювати для людей, тобто для українського суспільства, дотримуючись журналістських стандартів. Незалежність, об’єктивність — такі цінності теж приваблюють». 

Як медійниками отримувати більше історій із громад? 

Щоб показувати життя громад таким, яке воно є — з його викликами, успіхами та проблемами — важливо ретельно оцінити місцеву проблематику, висвітлення якої не вистачає, і власні можливості.

«Якщо є місця, де постійно з’являються цікаві, актуальні теми, але відсутність ресурсів для регулярних поїздок робить їх висвітлення складним, варто подумати про створення системи кореспондентів або інформаторів на місцях», — радить Євгенія Гайфер. 

Один із варіантів — це працювати з місцевими інформаторами, які на добровільних засадах надаватимуть інформацію й підказки щодо тем для матеріалів і героїв. Зазвичай це активні жителі, представники місцевих громадських організацій або просто люди, зацікавлені висвітленням проблем і досвіду їхньої громади.

«Вони можуть бути вмотивовані через бажання представити їхню громаду в медіа, тож готові допомогти з підготовкою матеріалів».
Євгенія Гайфер

Також можна налаштувати партнерства з місцевими журналістами або фрилансерами, які постійно створюватимуть контент про свою громаду. А якщо є ресурси, можна організовувати комунікаційні тури або онлайн-зустрічі із громадами для збору інформації та обговорення актуальних тем, радить Євгенія Гайфер. 

«Також важливо шукати підтримку серед донорів для таких ініціатив, подібні можливості з’являються досить часто», — підсумовує менеджерка.