Після атак ворога по українській інфраструктурі газовидобутку та складного проходження зими 2024/25 створення запасів газу на наступну зиму може стати для України справжнім викликом.
Звісно, необхідність імпортувати газ для створення його запасу на зиму не є чимось новим та екстраординарним. Україна з часів незалежності завжди споживала газу більше, ніж видобувала, а різницю імпортувала. До 2015 року Україна імпортувала газ із РФ, а після — виключно з європейських газових ринків.
Наприклад, в останній довоєнний 2021 рік споживання становило 28,7 млрд кубометрів газу, а власний видобуток — лише 19,8 млрд.
Єдиною причиною, чому споживання газу в 2022–2023 роках майже покривалося власним видобутком, було не значне зростання видобутку, а, навпаки, значне зменшення споживання через війну та втрату територій (особливо густозаселених регіонів Східної та Південно-Східної України), а також суттєве падіння виробництва. В результаті цього споживання газу 2022 року знизилося десь на третину, до 19,5 млрд кубометрів, що майже повністю покривалося власним видобутком — 18,5 млрд.
Попри те, що державні і приватні видобувники докладають зусиль, аби збільшити власний видобуток навіть в умовах воєнного часу, торік загальний видобуток газу збільшився лише на 2,2% і ще навіть не повернувся на рівень 2021 року (19,12 млрд кубометрів проти 19,80 млрд). Водночас 2024-го, за моїми оцінками, споживання підвищилося на 10%, до 21,80 млрд кубометрів, в основному за рахунок часткового відновлення промисловості та зростання обсягів виробництва електрики з газу.
Враховуючи результати ворожих атак по видобувних потужностях, оцінюю, що 2025 року загальний видобуток зменшиться до 18,16 млрд кубометрів, при цьому споживання зросте до 22,9 млрд, що створить дефіцит балансу газу у розмірі 4,73 млрд кубометрів (див. рис. 1). Його треба буде компенсувати імпортом, бо зробити це за рахунок перехідних залишків у підземних сховищах газу (ПСГ) неможливо: на початок сезону закачування у ПСГ буде лише близько 0,67 млрд кубометрів газу.
Крім того, зважаючи на те, що споживання взимку значно зростає, для проходження зимового сезону потрібно створити запас активного газу на рівні мінімум 8,2 млрд кубометрів, — це відповідає рівню запасів минулого року. А бажано 9 млрд кубометрів, щоб мати хоч якийсь резервний обсяг газу. Для цього, враховуючи власний видобуток, потребу в імпорті газу я оцінюю на рівні 5,5–6,3 млрд кубометрів. Останні оцінки НАК «Нафтогаз України» щодо обсягу необхідного імпорту становили 4,6 млрд кубометрів. На імпорт зазначених обсягів потрібно буде 2,5–3 млрд дол. США.
Де взяти гроші на імпорт газу
Фінансування імпорту — це питання, яке щороку героїчно вирішують «Нафтогаз» та уряд. Хоча його взагалі не мало б існувати, якби ціни на газ у країні були ринковими, бо тоді це була б проблема лише тимчасових кредитних ліній на зимовий період. Але в Україні ціна на газ завжди була політичним питанням, тому ринку газу зараз майже не існує, а переважна частина споживачів отримують газ від «Нафтогазу» за регульованими цінами, які значно нижчі від імпортного паритету: населення купує газ за ціною 7,96 грн/кубометр; ТЕС, ТЕЦ, газотурбінні та газопоршневі установки — 14–18 грн, для облгазів на виробничо-технологічні витрати — 7,42 грн/кубометр. При цьому вартість імпортного газу перевищує 20 грн за кубометр.
Діюча модель ще якось могла працювати, коли потреби в імпорті були мінімальні, але зараз за такої значної потреби в імпорті дорожчого газу з Європи «Нафтогазу» буде вкрай складно покрити різницю між цінами без додаткового зовнішнього фінансування. Саме покладання спецобов’язків на «Укрнафту» продавати весь видобутий газ «Нафтогазу» по 12 грн за кубометр стало очікуваним кроком з часткового розв’язання проблем фінансування НАК. Але не думаю, що цього буде достатньо, бо це лише 1,17 млрд кубометрів на рік.
Історично майже завжди через популістське небажання влади збільшувати ціни на газ для українських споживачів «Нафтогаз» фінансувався з бюджету України: схема з випуском ОВДП і поповнення його статутного капіталу. Але такий підхід не тільки робив НАК хронічно збитковою, а й був значним тягарем для бюджету країни. І фактично це означало субсидіювання дешевого газу для всіх споживачів, навіть для тих, хто має можливість сплачувати ринкову ціну. Таке цінове викривлення не тільки призвело до того, що фінансування з бюджету «Нафтогазу» становило 5% ВВП України (114 млрд грн 2014 року), а й створювало можливості для маніпуляцій із «дешевим» газом.
Тільки 2015 року, після тиску з боку Міжнародного валютного фонду, Україна зробила реальні кроки із впровадження ринкового ціноутворення на газ. У квітні 2015-го при уряді Яценюка та за активної позиції «Нафтогазу» ціни на газ зробили ринковими, для чого збільшили їх майже в 4,5 разу разом з одночасним впровадженням системи адресних житлових субсидій для захисту вразливих верств населення. Це дало очікуваний результат: «Нафтогаз» перетворився з «чорної діри» на донора бюджету України. 2016 року виплати групи до держбюджету становили 74 млрд грн, або близько 10% доходів бюджету, а 2017-го група «Нафтогаз» сплатила до державної скарбниці 110 млрд грн, забезпечивши близько 15% доходів бюджету України.
Та, на жаль, ці ринкові здобутки з часом потьмяніли. Через внутрішні та зовнішні фактори державне регулювання на ринку газу значно посилилося. А вже 2021 року «Нафтогаз» знову гарячково шукав кошти на закупівлю газу на зиму 2021/22. Тоді компанії потрібно було терміново знайти кошти для імпорту 900 млн кубометрів, бо грошей у неї вже не було. Про це «Нафтогаз» у вересні 2021-го повідомив КМУ своїм листом, в якому інформував про потребу у коштах у розмірі 123 млрд грн, у тому числі на закупівлю імпортного газу — 44,5 млрд. Тоді уряд вирішив надати «Нафтогазу» кошти за рахунок прибутків «Оператора газотранспортної системи України» за 2020–2022 роки шляхом укладання угоди між ним і дочірньою структурою «Нафтогазу», згідно з якою ОГТСУ мав перерахувати 47,9 млрд грн. Після відповідного урядового розпорядження №1187-р та наказу Міненерго №230 ОГТСУ перерахував кошти структурам «Нафтогазу», про що міністр Герман Галущенко 6 жовтня 2021 року прозвітував на засіданні уряду. Цим рішенням уряд фактично профінансував НАК на суму 47,9 млрд грн за рахунок нерозподіленого прибутку ОГТСУ за 2020–2021 роки, який теоретично мав би надійти до бюджету України як дивіденди, тому можна сказати, що це було майже фінансування «Нафтогазу» з бюджету.
Із початком війни через значне падіння споживання газу Україна майже не імпортувала його в 2022–2024 роках. 2022-го частина імпорту фінансувалася за рахунок пільгового кредиту у 350 млн дол. від Канади та інших донорів, а також кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку. Крім того, активно відбиралися перехідні запаси газу з ПСГ. Якщо до 2022 року зазвичай Україна виходила з опалювального сезону із залишками газу в обсязі 3,5–4,5 млрд кубометрів (без урахування 4,6 млрд кубометрів активного газу, який виконує функцію буферного), то цього року залишиться приблизно 0,67 млрд кубометрів, тобто обмеженість імпорту у минулі роки було компенсовано відбором майже всього доступного газу з ПСГ. Цього року таке вже не пройде, бо перехідних запасів у ПСГ лише 0,67 млрд кубометрів і без імпорту не обійтися (див. рис. 2).
Для оплати імпорту газу на зиму потрібно 2,5–3 млрд дол. Частину «Нафтогаз» планує профінансувати за рахунок донорів, але навряд чи вони прокриють усю необхідну суму. Поки оголошено про плани залучити лише 0,4 млрд дол. від донорів. Решту треба шукати.
Шлях перший — стандартний. За рахунок бюджету. Але тут можуть бути складнощі з МВФ, який дуже ретельно дивиться за бюджетними видатками України. Навряд чи Фонд дозволить таке значне фінансування «Нафтогазу» з бюджету без одночасного приведення цін до ринкових. Уряд може спробувати знову знайти кошти у державних підприємств, як було зроблено 2021 року з ОГТСУ, або у державних банків, але наразі мені невідомі державні компанії з наявними значними вільними коштами. Думаю, що і залучити зовнішні кредити від західних банків і міжнародних фінансових організацій буде неможливо без пояснення окупності закупівлі газу (збільшення цін для споживачів), а розміщення бондів наразі нереальне.
Шлях другий — ринковий. Повернутися на шлях дерегуляції ринку газу та привести ціни на газ і тарифи на послуги ГТС і газорозподільних мереж до ринкових рівнів, як було зроблено 2015 року. Досвід у країни вже є і механізм субсидій нормально працює. Такий шлях дав би можливість залучити зовнішнє фінансування та західних трейдерів.
Що вибере влада, складно прогнозувати, особливо зважаючи на постійні чутки про можливі вибори в Україні після припинення бойових дій. Але я особисто не очікую, що влада піде на повернення ринкового ціноутворення. Також можливі якісь несистемні рішення. Наприклад, впровадження зобов’язання для великих споживачів газу купувати виключно імпортний продукт тощо.
Однак час працює проти нас. Максимальна гарантована потужність імпорту газу в Україну становить приблизно 50 млн кубометрів на добу, або 1,5 млрд кубометрів на місяць. Тобто, щоб імпортувати 4,6 млрд кубометрів газу (як планує «Нафтогаз»), потрібно три місяці, а щоб закачати 6 млрд — чотири місяці імпорту на максимальній потужності за всіма напрямками (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія / «Трансбалканський газопровід»). Але не факт, що всі необхідні обсяги можна буде купити протягом зазначених трьох-чотирьох місяців, щоб організувати імпорт на максимальних обсягах. Тому потрібно мінімум п’ять місяців, а це означає, що імпорт у значних обсягах треба починати вже у травні, щоб до 1 листопада закачати необхідні обсяги газу.