«Близькі відвертаються від онкохворих». Дівчина, яка поборола рак, поділилася несподіваним досвідом

Онкологія, окрім фізичного впливу, також може завдати прихованого удару по оточенню людини. Близькі починають дистанціюватися, коли мали б об'єднуватися та допомагати. Про це розповіла Лідія Оскорко, авторка книги «#Читашо», яка поборола рак молочної залози, у розмові з «Главкомом». 

У листопаді 2022 року після висновку лікаря про онкологію Лідія почала вести власний щоденник задля того, щоб мати внутрішню опору, коли від неї відвернулися близькі люди, деякі друзі та батьки. 

«Почну з друзів і знайомих. По-перше, вони не знають, як з тобою і про що спілкуватися. Вони просто бояться тебе якось образити, бояться бути зайвими чи сказати, чи спитати щось не те. По-друге, людина не буде вкладатися емоційно, витрачати час туди, де вона не отримує фідбек. Тому деякі друзі зробили декілька кроків назад і просто спостерігали за моїм життям», – розповідає жінка.

Вона додає, що після того, як повідомила про онкологію своїм рідним, то вони майже не комунікували з нею близько двох тижнів. Спершу вона думала, що їм необхідний час для прийняття цієї новини. Проте, коли стало питання про лікування, то, на її думку, у них увімкнулися меркантильні міркування, бо не було розуміння, скільки коштуватиме лікування і чи буде воно успішним.

Проте вона додає: не відчуває злості чи образи на цих людей, бо вони зробили власний вибір. «Я цю ситуацію пережила. Ми просто пішли по життю різними шляхами. Загалом сепарація близьких від онкохворих – це дуже часта історія. Онкохворі дівчата мені розповідали, що від когось пішов чоловік, від когось відвернулись батьки, сестри, друзі і так далі», – сказала Лідія.

Також вона зазначила, що важливо знайти у собі внутрішню опору: мати плани, мрії та цілі. А після одужання реалізовувати їх. «Коли захворіла, потребувала підтримки, а її нема від людей, від яких я її найбільше очікувала, то я почала замислюватися, що зі мною не так. Може, я щось не так в житті роблю, як з цим жити далі?», – розказує Лідія.

До того ж вона під час лікування продовжувала працювати, не беручи лікарняний, тож її фізичне та емоційне навантаження було високим. Саме після цього вона зрозуміла, що варто звернутися до онкопсихолога, щоб впоратися зі своїм становищем психологічно. І їй це допомогло. «Коли проходиш останні процедури, то усвідомлюєш, що найскладніший етап закінчений, то дуже важко повертатися в оцю рутину. Ти стільки пройшов, а ти стільки відчув, ти стільки поборов, що, можливо, більшість людей, які тебе оточують, ніколи б в житті не могли це пережити ні емоційно, ні фізично, просто вигризти своє життя і можливість бути там, де ти зараз», – зазначає Лідія.

Вона відмічає важкість повернення у робочу рутину, щоб виконувати якісь задачі, які раніше були важливими. А ще важче, коли люди, які раніше відсторонилися, намагаються знову повернутися в коло спілкування – «просто у цьому поверненні немає сенсу». Вона додає, що після усіх усвідомлень протягом лікування, хотіла жити життя трохи по-іншому. Та зазначає, що рак їй дав більше, аніж забрав.

Також дослідження з Університету Південної Данії показало, що частки чорнила можуть накопичуватися в лімфатичних вузлах, що може підвищувати ризик раку шкіри та лімфоми (злоякісне захворювання лімфатичної системи).