«Історична прем’єра»: чому за канцлера Мерца голосували двічі й чого очікувати Україні від нового уряду Німеччини

Від самого початку свого існування коаліція в Німеччині стикнулася з неабиякими проблемами.

Обрання лідера Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Фрідріха Мерца на посаду канцлера Німеччини стало не лише особистим випробуванням для політика, а й першим серйозним тестом на міцність нової коаліції ще до початку її повноцінної роботи.

Голосування в Бундестазі відбулося 6 травня і, здавалося, все йде за планом: 28 квітня нову коаліційну угоду між християнськими та соціал-демократами офіційно схвалила ХДС. А вже 29 квітня попри внутрішні дискусії й певні побоювання документ підтримала й Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) — переважною більшістю у 84,6% голосів.

Та перше голосування в Бундестазі пішло зовсім не за сценарієм: Мерц набрав лише 310 голосів за необхідного мінімуму в 316. Уперше в повоєнній історії Німеччини висунутий і узгоджений кандидат не зміг пройти з першої спроби. Попри успішне обрання Мерца канцлером у другому турі голосування того ж дня (325 голосів) символічне значення першої невдачі, безперечно, матиме тривалі політичні наслідки.

Цього дня головним питанням стало: хто саме зірвав перше голосування? Адже ХДС/ХСС і СДПН у сумі мають 328 мандатів — на 12 більше, ніж було необхідно. Але з’ясувати, хто саме не підтримав, практично неможливо: відповідно до Основного закону, голосування за канцлера відбувається таємно.

Останні місяці свідчили про зростання невдоволення в обох партіях — як особистістю Мерца, так і форматом коаліції. Також не можна виключати, що частина голосів на його підтримку надійшла з опозиційного табору: страх перед достроковими виборами та ймовірним посиленням позицій ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (АдН) міг змусити окремих депутатів діяти прагматично. Майбутнє останньої, втім, наразі під серйозним питанням: 2 травня Федеральне відомство з охорони Конституції Німеччини віднесло партію «Альтернатива для Німеччини» до правоекстремістських на федеральному рівні.

Однак мотиви так званих відступників спричинили неабияке обурення. В часи, коли країна потребує єдності перед внутрішніми та зовнішніми викликами, ставити під сумнів легітимність майбутнього уряду щонайменше безвідповідально. Ті, хто прагнув «поставити Мерца на місце» (а останнім часом його періодично критикували за зарозумілість і подекуди надмірну зосередженість на закордонних візитах замість внутрішньої політики), обрали для цього вкрай невдалий момент.

Втім, новообраному канцлеру, можна сказати, до цього не звикати. Політична кар’єра 69-річного Фрідріха Мерца буквально позначена такими етапами. Виходець із Західної Німеччини (Східний Зауерланд, земля Північний Рейн-Вестфалія), юрист і політолог за освітою, він розпочав професійний шлях як суддя, а згодом — адвокат. У 1989–1994 роках був депутатом Європейського парламенту від ХДС, а з 1994 до 2009 року — членом Бундестагу. Втім, його стрімкий злет наприкінці 1990-х завершився поразкою: після виборів 2002 року, програних соціал-демократам під проводом Герхарда Шредера, Мерца посуває з посади голови парламентської фракції ХДС/ХСС Ангела Меркель, яка зробила його своїм заступником. У тривалій політичній конкуренції з нею він зрештою поступається й 2009 року залишає політику на тривалий час. За цей період Мерц зробив успішну юридичну та лобістську кар’єру в бізнесі (серед іншого — в американській інвестиційній компанії), заробивши мільйони. Саме тому його нерідко називають «людиною великого бізнесу».

2018 року, після того як Меркель оголосила про намір піти з політики, Мерц вирішив скористатися шансом на повернення. Він позиціонував себе як «анти-Меркель»: консервативніший, економічно ліберальний і чітко правий політик. Але дві спроби здобути лідерство в партії — 2018 та 2021 року — завершилися поразками. Значною мірою цьому сприяла й сама ексканцлерка: їхнє суперництво стало своєрідною політичною притчею. Лише після остаточного відходу Меркель і поразки ХДС/ХСС на виборах 2021 року в січні 2022-го Мерц нарешті очолив партію. Його обрання тоді сприймалося як шанс повернути політичну ідентичність, втрачену в роки прагматичного центру. Однак згодом стало очевидно: новий лідер намагається балансувати між різними крилами партії, уникаючи чіткого програмного курсу.

Тому поразка в першому турі голосування стала для Мерца серйозним ударом. Але це не просто наслідок внутрішньопартійної недовіри — радше симптом глибших суперечностей, які назріли ще до виборів.

По-перше, його жорстка риторика щодо міграції, а також відкрита підтримка посилення правил прийому біженців — позиція, подібна до тієї, яку обстоює АдН, — спричинили напругу не лише серед соціал-демократів, а й усередині самої ХДС/ХСС. Коли наприкінці січня Мерц вніс до Бундестагу законодавчі пропозиції щодо обмеження міграції, які апріорі підтримала б АдН (що й сталося), це викликало хвилю потужної критики з боку майже всіх інших партій. У німецькому політичному середовищі є неписане правило — жодної співпраці з АдН, що описується метафорою «вогняної стіни» (нім. Brandmauer). Навіть непряма підтримка з боку ультраправих вважається порушенням демократичного консенсусу. І хоча ініціативи Мерца було відхилено, а сам він неодноразово заявляв про неможливість співпраці з радикалами, неприємний осад, як-то кажуть, залишився.

По-друге, фактичне порушення передвиборчої обіцянки й рекордно швидке ухвалення кардинальних змін до Основного Закону щодо послаблення обмежень так званого боргового гальма — запобіжника зростання державної заборгованості. Хоча цей крок був справді нагально необхідний, він викликав хвилю обурення навіть у власних лавах.

І не останню роль у труднощах старту нового уряду відіграли неоднозначні заяви Фрідріха Мерца після підписання коаліційної угоди — зокрема спроби переглянути вже погоджені положення. Йдеться насамперед про намагання поставити під сумнів зафіксований у домовленостях розмір мінімальної заробітної плати — питання, що має принципове значення для соціал-демократів.

Водночас у день голосування за канцлера всі лідери коаліційних партій чітко дали зрозуміти: жодних спроб розхитати угоду або шукати «відступників» не буде. Уряд має зосередитися на вирішенні актуальних викликів.

Власне до складу нового кабінету, крім канцлера Фрідріха Мерца, увійшли 17 міністрів: СДПН очолила сім міністерств, ХДС отримав шість, а також посаду керівника федеральної канцелярії, а Християнсько-соціальний союз (ХСС) представлений у трьох міністерствах.

Серед представників СДПН віце-канцлером і міністром фінансів, як і очікувалося, став лідер партії Ларс Клінгбайль. Міністром оборони залишився Борис Пісторіус — один із найрейтинговіших політиків країни. Колишня голова Бундестагу Бербель Бас очолила міністерство праці та соціальної політики. Загалом нове керівництво СДПН, за винятком міністра оборони, продемонструвало дистанціювання від уряду попереднього канцлера. У формуванні команди зроблено ставку не лише на досвідчених управлінців, а й на оновлення поколінь та включення нових облич.

На особливу увагу заслуговує кадрове рішення щодо міністерства закордонних справ: уперше за понад пів століття його очолив представник ХДС. Традиційно ця посада відходила молодшому партнеру по коаліції, тоді як християнські демократи ніколи такими не були. Міністерство очолив Йоганн Вадепуль — зовнішньополітичний радник Мерца, відомий своїми трансатлантичними поглядами. Для України це, безперечно, позитивний сигнал: Вадепуль послідовно виступав за посилення військової підтримки Києва, включно з постачанням важкого озброєння.

Попри сформований кабінет більшість політичних оглядачів закликає не покладати завищених очікувань на новий уряд. Основне досягнення наразі — своєчасне формування дієздатної виконавчої влади. Наступне завдання канцлера — чітко визначити стратегічний напрям розвитку країни. Простору для помилок практично не залишилося. Незважаючи на перемогу в другому турі, авторитету Мерца завдано значного удару, а легітимність певним чином підірвано ще до початку повноцінної роботи. Це створює ризики не лише у внутрішньополітичній площині, а й у зовнішньополітичній царині.

Мерц починає свій мандат в умовах суттєво зміненого геополітичного контексту. Фактично Німеччина наразі позбавлена звичної опори в особі Сполучених Штатів. Перший тур голосування, в якому Мерц зазнав поразки, позначився й на міжнародному рівні, зокрема істотно похитнувши його позиції в очах американського керівництва. Тож одним із пріоритетів нового уряду є поновлення конструктивного діалогу з основними європейськими партнерами — Францією та Польщею, відносини з якими за попереднього уряду залишалися напруженими. Показово, що вже 7 травня новообраний канцлер здійснив перші візити саме до Парижа й Варшави. Головний меседж — подолати «мовчання європейської політики», повернути довіру та зміцнити європейську єдність.

Якщо Мерц не зуміє сформулювати об’єднавчий курс для суспільства — не через риторику страху, а через модернізаційні орієнтири — його уряд ризикує стати технічним тимчасовим інструментом у перехідному періоді. В кращому разі — кризовим менеджером. У гіршому — передвісником глибшого політичного зсуву, внаслідок якого помірковані сили втратять здатність артикулювати загальнонаціональний інтерес.