Трамп ухвалив курс Путіна?: як одна заява Кремля зламала європейську стратегію перемир’я

Європа та США вимагали від Росії погодитися на 30-денне безумовне припинення вогню в Україні — план, підтриманий Дональдом Трампом і підкріплений погрозами санкцій.

Але Путін не лише відкинув цю вимогу — він навіть не згадав її, запропонувавши натомість добре знайому ідею прямих переговорів у Стамбулі.

І Трамп різко змінив риторику.

Про це пише CNN.

Ще у суботу лідери Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії зібралися в Києві, опублікували фото телефонної розмови з Трампом і заявили про його особисту підтримку мирного плану.

Спеціальний представник США Кіт Келлог доєднався до заклику: Росія має погодитися на перемир’я.

Але після заяви Путіна – усе змінилося.

Замість того, щоб наполягати на припиненні вогню, Трамп написав у Truth Social: “Путін не хоче припинення вогню”, і закликав Зеленського “провести зустріч зараз же”.

Тим самим він фактично прийняв план Кремля.

Мовчання Вашингтона – удар по Києву.

Поки Трамп мовчав, поки союзники США будували спільну позицію.

Як тільки Путін виступив, Трамп змінив тон.

Зеленському довелося робити складний і ризикований крок — особисто запропонувати Путіну зустріч у Стамбулі.

Це надзвичайно чутливий жест для внутрішньої політики України, адже йдеться про переговори з людиною, яку звинувачують у воєнних злочинах.

У ніч після оголошення ініціативи щодо перемир’я Росія запустила по Україні 108 дронів, зокрема атакувавши Херсонщину, де під завалами опинилася 10-річна дитина.

Три ключові наслідки суботнього провалу.

Путін знехтував вимогою про припинення вогню — і не отримав за це жодних миттєвих санкцій чи посилення військової підтримки України.

Він зміг нав’язати свою повістку — переговори у Стамбулі — як нову основу діалогу, хоча така ідея лунає з 2022 року.

Трамп прийняв позицію Кремля, зробивши її власною і не залишивши жодних обіцянок щодо реакції у разі провалу переговорів.

Зустріч у Стамбулі — не гарантія миру, а новий етап гри.

Загроза нових санкцій проти Росії — це радше політичний сигнал, ніж реальний інструмент.

Москва вже перебуває під потужним тиском, і у Заходу залишилось небагато засобів, які можна застосувати без шкоди для себе.

У такій ситуації критичним стає питання: чи ризикне Європа завдати удару по Росії без підтримки США.

Це може виставити союзників роз’єднаними — та навіть це, ймовірно, краще за порожні погрози.

Навіть якщо особиста зустріч у Стамбулі відбудеться, вона не обіцяє реального прориву.

Між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним не існує довіри — лише глибока взаємна ворожість.

Такий рівень емоційної напруги може лише загострити протистояння, а не зняти його.

Підключення до переговорів США у складі з держсекретарем Марко Рубіо та потенційною присутністю Дональда Трампа в регіоні створює ще більше питань.

Надмірна залученість може нашкодити зовнішньополітичним відносинам Вашингтона по обидві сторони Атлантики.

Тим часом Путін і далі уникає чіткої згоди навіть на сам факт зустрічі, зберігаючи ініціативу у власних руках.

Головна проблема, яку висвітлили останні дні, — Трамп не бачить, або не хоче бачити, що Росія просто виграє час.

На фронті — нові наступальні дії під Покровськом.

Європейська єдність виявилась короткочасною, а адміністрація США, схоже, не бажає вдаватися до рішучих кроків, які б викликали незадоволення Москви.

Навіть якщо зустріч у Стамбулі все ж відбудеться, її результат — не мир, не припинення вогню, а черговий дипломатичний спектакль.

Реальні рішення знову відкладаються, як і момент істини для Трампа — чи долучиться він до тиску на Кремль разом із союзниками, чи знову спробує грати самостійно.