Выборы на фоне антиукраинских заявлений: почему новый президент Польши уже не будет другом Украины
Выборы на фоне антиукраинских заявлений: почему новый президент Польши уже не будет другом Украины

Выборы на фоне антиукраинских заявлений: почему новый президент Польши уже не будет другом Украины

Президент Польщі Анджей Дуда – один із найбільш проукраїнських політиків сусідньої країни.

Втім, його друга президентська каденція добігає кінця.

18 травня відбудеться перший тур президентських виборів.

А не пізніше початку червня, після другого туру, Польща дізнається ім’я нового глави держави.

З дуже високою імовірністю, цю посаду обійме Рафал Тшасковський, мер Варшави та безумовний фаворит нинішніх перегонів.

Для України його перемога – це позитивний сценарій, зважаючи на те, що основні суперники – Навроцький та Менцен – є виразно антиукраїнськими у риториці та діях.

Але чи стане Тшасковський "проукраїнським" президентом?.

Останні його заяви свідчать, що відповідь – однозначно "ні".

Вже можна з певністю прогнозувати, що період, коли президент Польщі є лобістом і "адвокатом" України, – як це найчастіше було з Анджеєм Дудою та його попередниками – добігає завершення.

Ілюстрацією цього стала вкрай недружня до України заява Рафала Тшасковського на дебатах 12 травня.

За його словами, роль України – бути "буферною зоною" між Польщею та Росією.

І проблемою є не лише позиція Тшасковського.

Зрештою, донедавна він робив протилежні заяви щодо України.

Але то було, коли він боровся за посаду у більш ліберальній Варшаві.

А загальнонаціональна польська політика ставить зовсім інші вимоги.

Зрештою, для України ситуація може скластися ще гірше.

На нинішніх виборах щонайменше чотирьох учасників можна віднести до критиків України або навіть до відверто антиукраїнських політиків.

Один з них гарантовано виходить до другого туру та має шанс поборотися з Тшасковським за президентську посаду.

Які наслідки матимуть ці вибори як для самої Польщі, так і для її відносин з Україною? Наскільки високою є ймовірність перемоги антиукраїнського політика? І чому серед фаворитів перегонів немає нікого, кого можна без вагань назвати щирим другом України?.

Правда" відповідає на ключові питання про вибори у вкрай важливій для нас країні.

В очікуванні реваншу.

Менш ніж два роки тому в Польщі відбулася зміна влади.

Правоконсервативна партія "Право і справедливість" ("ПіС"), яка перебувала у владі з 2015 року, поступилася коаліції під керівництвом Дональда Туска.

Втім, ця перемога не була повною.

За попередні вісім років при владі "ПіС" розставила своїх людей по всіх ключових для країни позиціях, що після переходу партії в опозицію дозволяло їй блокувати багато ініціатив уряду Туска.

Проте головною проблемою для нової влади був президент Дуда.

Адже він міг ветувати законодавчі ініціативи коаліції, а для подолання вето голосів не було.

Так само Анджей Дуда блокував багато призначень, насамперед – заміну послів.

Тож для коаліції президентські вибори є завершенням процесу зміни влади.

Якщо новим президентом Польщі стане їхній висуванець – це дозволить активізувати процес позбавлення "ПіС" влади у країні.

Натомість для партії Ярослава Качинського президентські вибори є шансом на реванш.

У "ПіС" сподівалися повторити успіх 2015 року, коли перемога на президентських виборах маловідомого юриста Анджея Дуди відкрила шлях і для перемоги на парламентських виборах.

Такий реванш стає особливо важливим, зважаючи на те, що наразі багатьом топполітикам із "ПіС" загрожує кримінальне переслідування.

А дехто з опозиційних політиків вже отримали статус політичних біженців в Угорщині – Віктор Орбан відверто зайняв сторону в цьому протистоянні, надаючи їм притулок.

Місію стати "другим Дудою" партія (а точніше, її президент Ярослав Качинський) довірила Каролю Навроцькому, директору Інституту національної пам’яті.

Навроцький на виборах виступає як незалежний кандидат – у "ПіС" сподіваються, що таким чином йому не шкодитиме антирейтинг попередньої влади і, відповідно, йому буде простіше залучити голоси у вирішальному другому турі.

Сценарій реваншу сам по собі є небажаним для України, оскільки означає, що Польща надовго увійде у період політичної турбулентності.

А на додачу в "ПіС" вирішили поставити на кандидата, який має критичніше ставлення до України, аніж сама партія.

Зокрема, на посаді голови Інституту нацпам’яті Навроцький запам’ятався кроками по боротьбі з "бандерівською ідеологією".

А як кандидат у президенти – виступив проти підтримки Польщею вступу України не лише в ЄС, але навіть і в НАТО.

Сильніше за Трампа.

Кароль Навроцький відверто провалив старт своєї виборчої кампанії.

Дійшло навіть до того, що його вихід у другий тур перестав бути очевидним – соціологічні опитування, проведені у березні, свідчили, що Навроцького майже наздогнав Славомір Менцен від ультраправої та відверто антиукраїнської партії "Конфедерація".

Вихід Менцена у другий тур міг стати катастрофою для "ПіС" – адже "Конфедерація" зараз успішно працює з правим електоратом, а успіх на президентських виборах (навіть без перемоги на них) міг зробити її ключовою опозиційною силою.

Втім, тріумф Менцена був недовгим – невдовзі після старту офіційної виборчої кампанії його рейтинг почав падати.

Не останнім чином – через неготовність ультраправого кандидата до дебатів.

Здавалося, Навроцький отримав свій шанс.

Він не лише закріпився на другій позиції, а й почав скорочувати відрив від фаворита, висуванця "Громадянської платформи" Тшасковського.

Початок травня мав стати для Навроцького періодом електорального стрибка.

Адже він отримав зовнішню підтримку, яка мала всі шанси стати вирішальною.

1 травня Навроцького прийняв у Білому домі Дональд Трамп.

Така підкреслена прихильність президента США могла забезпечити Навроцькому істотне збільшення голосів.

Однак цього не сталося – ефект від зустрічі з Трампом був повністю знищений безпрецедентним скандалом, який викликало журналістське розслідування.

Варто зазначити, що скандали супроводжували Навроцького всю кампанію, проте не могли вплинути на його підтримку.

Але цей виявився особливим.

Для початку журналісти з’ясували, що окрім вказаної у декларації квартири, Навроцький має ще одну.

Проте справді "вбивчим" стало інше розслідування – як виявилося, цю квартиру (до речі, дуже маленьку, лише 28 "квадратів") Навроцький отримав у 2021 році за договором про піклування, однак попередній власник житла – 80-річний чоловік, чиє прізвище не називається, – нібито не отримав від політика обіцяної допомоги, натомість втратив квартиру та зараз живе у будинку соціального забезпечення.

"Після цього виборча кампанія для нас завершилася", – так на умовах анонімності штабісти "ПіС" коментували ЗМІ перспективи свого кандидата з огляду на квартирний скандал.

Зауважимо: дані соціології поки не підтверджують аж настільки скептичні оцінки.

Останнє соціологічне опитування, проведене Rzeczpospolita, свідчить, що підтримка Навроцького не лише не знизилася, а й зросла до 25,2%.

Натомість підтримка Тшасковського впала до мінімального за всю кампанію показника – лише 32,3% (причини цього пояснимо нижче).

Імовірно, частково згладити вплив скандалу допоміг "ефект Трампа".

Але найголовніше – це те, що історія з квартирою, хоч і не вдарила по "ядерному електорату" Навроцького, тобто по тих, хто планує голосувати за нього у першому турі – але вбила його шанси на перемогу у вирішальному другому турі, де розрив між опонентами збільшився на тлі скандалу і обіцяє Навроцькому тверду поразку (53,9% у Тшасковського проти 38,4% у Навроцького).

Варто пояснити, чому так відбулося.

Рятівною для рейтингу Навроцького у першому турі стала поляризація польського суспільства.

Виборці "ПіС", які планують за нього голосувати, не довіряють "ліберальним" загальнонаціональним медіа, а натомість вірять партійним виданням, які продовжують переконувати, нібито скандал створено польськими спецслужбами на замовлення прем’єра Туска для дискредитації опозиційного кандидата.

Фаворит із негативним трендом.

Але чи означають нинішні соціологічні дані, що перемога Рафала Тшасковського на президентських виборах гарантована?.

Про впевненість говорити зарано.

Попереду два тижні перед другим туром.

Спалах скандалів напередодні першого туру голосування дає підстави очікувати, що й вирішальний період буде гарячим та багатим на сенсації.

А головне – є тенденція поступового падіння рейтингу Тшасковського.

Ще восени минулого року його рейтинг перевищував 40%.

Збереження такого показника і зараз давало би підстави для впевненості у перемозі у другому турі.

Варто визнати, вибір Тшасковського як кандидата у президенти від самого початку був дещо ризикованим.

У Польщі ще не було президента-ліберала.

Були президенти-консерватори, був президент – колишній комуніст (Александр Квасневський), проте навіть він демонстративно підтримував католицьку церкву та уникав питання захисту прав ЛГБТ-спільноти.

На цю точку спробував "натиснути" Кароль Навроцький – на одні з дебатів він приніс два прапорці: червоно-білий національний, який він поставив біля себе, та райдужний, який поставив на трибуні Тшасковського.

Втім, ставка опонентів на небезпеку президента-ліберала не спрацювала так, як вони сподівалися.

Однак мер Варшави так і не зміг достукатися до виборців з маленьких містечок, залишившись для них чужим.

До того ж виборча кампанія показала інші слабкі місця фаворита.

Несподівано виявилося, що досвідчений політик не дуже добре тримається на дебатах – зокрема, відверто нервує.

Щоб зупинити падіння рейтингу, Рафал Тшасковський додав до своєї кампанії нові елементи.

В тому числі – скорегував ставлення до України та українців.

Зокрема, на початку року він виступив з ініціативою обмежити соціальні виплати для тих українців з дітьми, хто офіційно не працює.

А на дебатах 12 травня Тшасковський несподівано виступив із заявою про те, що Україна має стати буферною зоною між Польщею та Росією.

"З часу, коли я працював в ЄС, в Європарламенті, я чітко заявляв, що Росія є загрозою, а Україна повинна бути буферною зоною", – заявив він.

Уточнень та пояснень цієї скандальної заяви від мера Варшави наразі так не прозвучало.

Треба підкреслити: на відміну від того ж Навроцького або Менцена, фаворит президентських перегонів не є антиукраїнським політиком.

Однак його нинішня позиція свідчить: не варто чекати від нього на президентській посаді завзятого лобіювання інтересів України, тією мірою, як це робити його попередники.

* * * * *.

Як би не завершилися нинішні президентські вибори у Польщі, вони вже стали ілюстрацією того, що відносини Києва та Варшави зараз переживають відверто не найкращі часи.

Зокрема, окрім Навроцького та Менцена, участь у перегонах беруть два ще більш відверто антиукраїнських політики: одіозний євродепутат Гжегож Браун та відверто пропутінський Мацей Мацяк.

А елементом перегонів стала блокада КПП на кордоні з Україною.

Нинішнє, на щастя – недовге, блокування пункту пропуску "Ягодин – Дорогуськ" є частиною виборчої кампанії Славоміра Менцена, який ще не полишив надії на проходження у другий тур.

Натомість абсолютно проукраїнську позицію на цих виборах демонструє лише один кандидат.

Точніше – кандидатка: Магдалена Беят від лівих.

Зокрема, вона єдина з учасників польських перегонів відвідала Київ на третю річницю повномасштабного вторгнення РФ.

Але опитування свідчать, що у першому турі за неї планують голосувати менше 6%.

Причина цього – зміни у настроях польського суспільства.

Зокрема, відповідно до недавнього опитування, проведеного соціологічною лабораторією ARC Rynek i Opinia на замовлення Центру Мерошевського (Польща), протягом останнього року кількість поляків, які негативно ставляться до українців, зросла з 27% до 30%, а частка тих, хто ставиться добре – зменшилася з 25% до 23%.

Детальніше про це можна почитати у статті "Курс на відчуження".

Цей тренд вже кілька років активно використовує "Конфедерація", віднедавна з цими настроями почали загравати і політики провідних партій країни.

Вказане опитування фіксує ще одну неприємну тенденцію: лідерами антиукраїнських настроїв є польська молодь, а відповідно, є підстави очікувати, що такі настрої лише зростатимуть.

Втім, існують і аргументи на користь того, що польським політика незабаром доведеться бути більш уважними до оцінок українців.

Це пов’язувано з очікуванням масового здобуття польського громадянства українцями у найближчі роки – що зробить українську громаду фактором, здатним вплинути на результати наступних виборів (детальніше про це можна прочитати тут).

А наразі, поки українсько-польські відносини знаходяться "в ямі", варто готуватися до нової реальності у взаємодії з Варшавою.

Реальності, в якій Польща залишається нашим союзникам, проте у двосторонніх відносинах стає все менше безкорисливості і все більше раціональних розрахунків та втоми одне від одного.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".

Джерело матеріала
loader
loader