Самостоятельная Европа: как ЕС научиться жить в новой реальности с Трампом и Путиным

Сьогодні вже очевидно: повернення Дональда Трампа до президентства США започаткувало процес історичного переосмислення.

Однією з перших і найбільших жертв його політичного курсу стали трансатлантичні відносини.

Той самий союз, що став основою глобального порядку після перемоги союзників над нацистською Німеччиною у 1945 році (і який було додатково зміцнено перемогою Заходу в холодній війні після 1989 року).

Цей новий перерозподіл (проведений практично без підготовки) значною мірою відбувається за рахунок Старого континенту.

І саме в той момент, коли європейці знову стикаються з війною біля своїх кордонів – як свідчить тривале вторгнення в Україну – нова адміністрація США, очевидно, мріє про повернення американських військ, дислокованих у Європі, назад до Америки.

Що ж буде з нами? Це питання, на яке ми, європейці, маємо відповісти самостійно.

Не варто плекати ілюзій: США відходять від Європи.

Повне виведення військ поки що не вирішено, але всі ознаки свідчать про саме такий сценарій.

Отже, європейці повинні діяти так, ніби це вже доконаний факт.

Більше того, США не лише дистанціюються, а й відмовляються від ролі держави-гаранта та лідера глобальної системи вільної торгівлі.

Односторонні економічні атаки на друзів і торговельних партнерів уже розбалансували світовий економічний порядок.

Протекціонізм витіснив вільну торгівлю, і втрати продовжують зростати.

Світ рухається до системи торговельних блоків на основі тарифів, що відображатимуть нові геополітичні реалії XXI століття.

Після Другої світової війни Західна Європа перебувала під американською парасолькою безпеки.

Країни Заходу поділяли цінності демократії та ринкової економіки – цінності, які після холодної війни були прийняті майже всією Європою.

Але тепер, коли Америка готується до відходу, ситуація для європейців кардинально змінюється.

Ми повинні готуватися до майбутнього, в якому нас стискатимуть агресивна, імперська Росія з одного боку, і Америка, якій більше не можна довіряти – з іншого.

А це означає, що ми маємо дати відповідь на фундаментальне питання цього історичного зламу: чи готові ми зробити все необхідне, щоб стати життєздатною самостійною силою?.

Якщо відповідь європейців – "так", то в центр уваги мають стати інструменти європейського суверенітету – військові, політичні, фіскальні, економічні, технологічні та наукові основи.

Бути суверенним – означає покладатися на власну силу та політичну волю.

Ми переживаємо не лише геополітичну кризу, а й тектонічний технологічний та економічний злам.

Цифрова революція та зростання ролі штучного інтелекту матимуть далекосяжні наслідки для всіх економік і суспільств, а також для взаємовідносин між ними.

За таких умов традиційні національні держави Європи зможуть зберегти конкурентоспроможність і досягти процвітання лише тоді, коли об’єднаються навколо спільної політичної волі.

Кожна з них окремо – навіть найбільша (Німеччина) – надто мала для такого завдання.

Зовнішній тиск, що на нас чиниться, важко переоцінити.

Президент Росії Владімір Путін продовжує вести війну проти України та загрожує решті Східної Європи.

Адміністрація Трампа виявляє до нас лише зневагу й, схоже, налаштована на те, щоб ще більше ускладнити економічне становище як самих США, так і їхніх торгових партнерів.

Тим часом Китай стрімко розвиває штучний інтелект і високотехнологічне військове озброєння.

Усі ці виклики лише посилюватимуться найближчими місяцями та роками.

Але в європейців все ще є свобода дій.

Ми можемо перетворити нашу кризу на шанс для оновлення.

Головне – не лише подолати внутрішній і зовнішній спротив, а й зберегти наше різноманіття.

Ми не маємо права змарнувати цю нагоду.

Трамп і Путін – далеко не ті "батьки-засновники", яких ми хотіли б бачити в цій історичній ролі, але саме вони формують нашу реальність.

Європа повинна заявити про себе як про суверенну силу і йти власним шляхом.

Іншої альтернативи немає – хіба що європейці оберуть майбутнє рабського підпорядкування.

Ми повинні створити ефективну військову систему стримування, забезпечити умови для внутрішньої цифровізації та інновацій, сформувати єдиний ринок капіталу і нарешті – досягти єдиної політичної волі та відповідних інституцій, заснованих на спільних демократичних цінностях.

Коротко кажучи, ми повинні об’єднати Європу як вільну, суверенну силу.

В іншому випадку ми залишимося на милість зовнішніх гравців, яким лише на руку європейська слабкість і дезінтеграція.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.