Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття
Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття

Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття

В порівнянні з ювілейним самітом НАТО у Вашингтоні рік тому, який відзначали з фанфарами, цьогорічний з'їзд НАТО виглядає швидше як операція прикриття. Мінімум урочистостей, максимум кулуарної роботи – саме такою бачать зустріч 24 – 25 червня у Гаазі під проводом нового генсека Марка Рютте. Після політичної турбулентності у самих Нідерландах і на тлі зміни урядів у кількох країнах Альянсу, учасники воліють не влаштовувати зайвого галасу.

У фокусі буть не гучні заяви, а досягнення кількох "тихих" домовленостей. Щонайменше дві з них мають безпосереднє значення для України.

24 Канал розповідає, чого чекати від майбутнього Саміту НАТО в Гаазі, як держави-члени реагуватимуть на зовнішні загрози, як це вплине на Україну та чи вдасться зберегти головний принцип самого Альянсу – колективну оборону.

Торги за збільшення витрат на оборону

Перший і головний пункт порядку денного — амбітна мета довести оборонні витрати кожної країни-члена НАТО до 5 % ВВП. Проблема ж у тому, що ще кілька років тому більшість країн не могли дотягти до мінімальних 2 %. Тепер же мовиться про нову "психологічну планку", яку активно просуває адміністрація Дональда Трампа. З них 3,5 % мають йти на класичні збройні сили, решта 1,5 % – на кібербезпеку, інфраструктуру та цивільну оборону. Зокрема, частина цих коштів може бути використана для допомоги Україні.

Якщо на початку року ця ідея здавалася примарною, то ближче до червня стало очевидно: без цієї цілі президент США просто не з'явиться у Гаазі. Тож новий генсек Рютте розпочав дипломатичний рейд столицями союзників, щоб зібрати достатньо підтримки для збільшення витрат. Поки що головна інтрига – в термінах. Країни Балтії хочуть встановити дедлайн уже на 2030 рік, вочевидь відчуваючи безпосередню загрозу з боку Росії. Більш віддалені члени Альянсу пропонують розтягнути цей коштовний перехід до 2032-го.

Окрема боротьба точиться за те, що саме вважати "витратами на оборону". Усі розуміють, що включити допомогу Україні в ці 5 % стало б найпростішим способом "домалювати" виконання поставленої цілі. І хоча формальної відповіді поки немає, кулуарні торги вже активно тривають.

У цьому аспекті інтереси України та Європи повністю збігаються, адже пряма підтримка з боку США наразі заморожена, а очікувати на цьому саміті оголошення про нові пакети озброєнь від американців не варто.

Вже є певні програми, які передбачають виділення грошей, що діють ще з байденівських часів, і є ще контракти по виробництву конкретних озброєнь, які мають надатися. Вони закуплялися через дуже різні формати, в тому числі через формати спільної закупівлі з нашими європейськими партнерами. Відповідно, ці контракти будуть відпрацьовані. Щодо укладання нових контрактів на закупку, наприклад, тих самих комплексів Patriot, то ні, адміністрація США казала, що ніби про це не буде йти мова. Але знову ж таки, якщо вдасться через різні партнерські коаліції робити такі закупівлі, то поки що Сполучені Штати не блокували це питання. І враховуючи слова Марко Рубіо, то американці й не мають намірів його блокувати,
– підкреслив Дмитро Шеренговський, проректор із зовнішніх зв'язків УКУ, програмний директор Центру Дністрянського та експерт з міжнародних відносин.

Частина союзників при цьому стурбована постійно змінною метою в оборонних витратах. Ще в 2006 році було встановлено попередню ціль у 2%, яку вдалося повністю узгодити лише у 2014. Та десятиліття потому лише 23 з 32 сьогоднішніх членів Альянсу досягли цього показника. Сьогодні ж європейці занепокоєні тим, що як тільки їм вдалося хоча б частково досягти попередньої планки, адміністрація США відразу намагається пересунути її вище.

Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття - Фото 1
Порівняння витрат на оборону країн-членів НАТО у % ВВП станом на 2014 та 2024 рік / Джерело: пресреліз НАТО

Втім, навряд чи варто очікувати серйозних суперечок з вимогами Дональда Трампа. Американська адміністрація чітко дала зрозуміти союзникам, що без зазначення в порядку денному цього питання сам саміт можна в принципі й не проводити. При тому, що Трамп переконаний, що самі Штати не обов'язково мають досягати цієї мети.

На мою думку, ми не повинні цього робити, але країни НАТО – безперечно так. Ми роками підтримували НАТО, часто оплачуючи майже всі витрати. Тож я не думаю, що ми повинні, але я вважаю, що країни НАТО абсолютно мусять,
– сказав Дональд Трамп.

Водночас не менш важливим аспектом залишається напрямок цих витрат. Велика бюрократична машина, подібна до НАТО, може нескінченно збільшувати витрати держав на оборону, однак не завжди більші суми конвертуються в реальне підвищення обороноздатності країн-членів.

Аналітики звертають увагу, що важливо не лише підіймати планки видатків в межах Альянсу, а також створювати робочі механізми, в межах яких ці кошти підуть не на роздування бюрократичного апарату, а на цілком матеріальні боєприпаси, зброю та оборону в цілому.

Для України тут може відкритися шлях до залучення іноземних інвестицій у розвиток нашого ВПК, адже на тлі повномасштабного вторгнення Росії, стало очевидним, що європейський військово-промисловий комплекс фактично перебуває у комі. Натомість Україна активно стає на ці військові рейки, постійно розвиває старі та створює нові системи озброєнь, які могли б зацікавити наших партнерів у Європі.

Ми бачимо інвестиційні моделі (у ВПК), які вже оголошені. Ми мусимо на цьому заробити, і ми мусимо дуже чітко говорити про те, що нарощення виробництва зброї має відбуватися у взаємодії з Україною. Ми бачимо, що багато грошей просто не вдається освоїти, тому що нема достатнього виробництва. Я не кажу, що в нас воно аж таке розвинене, але його треба нарощувати спільними силами,
– каже Дмитро Шеренговський.

Чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі

Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття - Фото 2
Володимир Зеленський на 75-му Саміті НАТО у Вашингтоні / Фото AFP

Попри те, що саміт НАТО у Гаазі пройде на тлі четвертого року повномасштабної війни, питання України не стане там головною темою – принаймні не офіційно. Сьогодні це вже не викликає здивування. Західні столиці відчутно втомилися від пошуків балансу між підтримкою Києва і страхом перед конфронтацією з Трампом. У цьому контексті стримана, навіть скупа структура саміту – говорить більше, ніж будь-яке комюніке.

Ба більше, ще минулого місяця були повідомлення, що європейським лідерам варто навіть відкласти відповідь на "тарифи Трампа", щоб зайвий раз не дратувати американського президента, і до самої події зосередитися на питаннях внутрішнього порядку денного, пов'язаного з обороною та витратами. Зрештою, питання України так само видається союзникам "дратівливим" для Трампа, а це означає, що очікувати різких зрушень у цьому напрямку не варто.

Володимир Зеленський, хоч і отримав запрошення на Саміт, досі не підтвердилась участь президента України в пленарній частині. Ба більше, за даними західної преси, формат участі президента України свідомо обмежили до неофіційних заходів.

Його не планують залучати до основних сесій, аби не провокувати відкритого зіткнення з Дональдом Трампом, який наразі фактично контролює порядок денний саміту. Такої ж тактики уникнення дотримались і на G7, де Зеленський і Трамп зрештою і не перетнулись, а президент США завчасно покинув подію.

Публічно Альянс говорить про підтримку, але все більше вказує на необхідність "раціонального" підходу. США відкрито фокусуються не на перемозі України, а на її згоді на переговори. Війна, мовляв, повинна завершитись за столом переговорів, а не на фронті, і жоден новий формат допомоги не повинен суперечити цій логіці. У Вашингтоні вже натякнули, що у проєкті підсумкової декларації навіть не згадуватиметься фраза про "незворотній шлях України до членства в НАТО" – формулювання, яке ще торік лунало як ознака політичної міцності Альянсу.

Натомість Дмитро Шеренговський переконаний, що відсутність згадок України у фінальних документах цьогорічного Саміту НАТО може бути навіть кращим результатом, ніж їхня наявність, але в контексті, який нам точно не сподобається.

Я сумніваюся, що питання України буде дуже сильно обговорюватися. І насправді в цьому є позитив для нас. І нам, мабуть, не потрібно до цього підштовхувати, щоб раптом не вийшло якоїсь заборони або рішення, яке б засвідчило відмову Україні щодо вступу до НАТО. Ми дуже добре розуміємо, що за цієї каденції президента США запрошення України в Альянс не буде. Отже, якщо, наприклад, саміт в Гаазі закінчиться деклараціями і зобов'язаннями по допомозі Україні, при цьому не буде зачіпати питання вступу України в НАТО, це буде дуже хороша історія,
– підкреслює екперт.

Втім, у Брюсселі, Варшаві та Вільнюсі з цим категорично не згодні. Країни Балтії та Польща намагаються проштовхнути активнішу координацію військової допомоги через НАТО, якщо вже говорити про членство поки заборонено. Їхній аргумент – проста географія: якщо НАТО не залучатиметься глибше зараз, то ризикує зробити це пізніше, але набагато більшою ціною.

На іншому полюсі – Угорщина і Словаччина виступають з дуже простої позиції – НАТО не має ставати інструментом підтримки однієї зі сторін конфлікту. Вони блокують навіть технічне розширення присутності Альянсу в Україні. В результаті компромісна формула: ніякої нової місії, ніякої відкритої координації – максимум, що можливе, це "невидима присутність" у вигляді двосторонніх ініціатив.

Попри це, Київ не збирається залишатися осторонь. Менш ніж за тиждень до саміту Зеленський призначив нову главу місії України при НАТО – Альону Гетманчук. Досвідчену аналітикиню, добре знайому як із брюссельськими справами, так і з американськими реаліями.

Призначення Гетьманчук стало частиною ширшої стратегії України щодо зміцнення міжнародних зв’язків. Президент Зеленський наголосив на ключовому значенні цієї посади й підкреслив, що Гетьманчук має достатній професійний досвід і є відповідною кандидатурою для виконання цього завдання.

Трамп може нівелювати основний принцип Альянсу

Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття - Фото 3
Джо Байден збільшив американську присутність в Європі на 20 тисяч солдатів у відповідь на агресію Росії / Фото Getty Images

76-й саміт НАТО у Гаазі пройде під знаком не лише зовнішньої, а й внутрішньої загрози. І ця загроза – президент США Дональд Трамп, чий другий термін лише почався, але вже перетворив Альянс на арену політичного виживання. Якщо раніше в НАТО готувалися до ударів ззовні – з Кремля чи Пекіна, то тепер там змушені захищатися від підриву зсередини. Бо Трамп повернувся не як гарант безпеки, а як її потенційний продавець.

Його риторика давно відома: НАТО – це "застарілий інститут", стаття 5 – не догма, а сервіс, за який треба платити. І якщо не платиш – на допомогу не розраховуй. Це не просто образлива формула для європейських союзників. Це – стратегічна воронка, в яку може провалитися уся система стримування. У Білому домі більше не говорять про "колективну оборону" – тільки про "взаємовигідні контракти". І найнебезпечніше – саме в цьому і полягає нова стратегія Трампа: підважити моральний каркас Альянсу, перетворити союз на грошову бухгалтерію, де головний показник – фінансовий внесок, а не довіра.

Саміт у Гаазі, з усіма його стриманими формальностями, – це не святкування, а радше спроба уникнути відкритої тріщини. Під гаслом "спокійного і короткого" зібрання ховається хаос: відсутність засідання Ради Україна – НАТО, відмова від довгострокової стратегії щодо Росії, навіть можливі сигнали про реанімацію Ради Росія – НАТО, яка фактично припинила будь-яку діяльність після повномасштабного вторгнення 2022 року, хоч і формально не була повністю ліквідована.

Здається, Білий дім або не має плану, або має такий, про який краще не говорити вголос.

Мовиться про поступове згортання американської присутності в Європі. У Вашингтоні досі не спростували чутки про скорочення контингенту, можливий вивід частини сил або перегляд позиції щодо східного флангу. І навіть сама ця невизначеність вже завдає шкоди, адже вона деморалізує союзників і дає Москві привід думати, що "вікно можливостей" відкрите.

  • Увесь цей час Кремль уважно стежить і готується. Російський воєнний бюджет уже становить третину держвидатків. Армія тим часом переходить на рейки воєнного часу, і не варто недооцінювати масштаб, адже Путін прямим текстом заявив, що добробут громадян питання другорядне, і заради великої мети населення може й "підзатягнути паски".
  • Мобілізація, хоч і не пряма, йде в Росії повним ходом, просування на фронті хоч і застигли, але не зупинилися. Путін не шукає миру, а лише чекає моменту, коли Захід зупиниться або зануриться у власні внутрішні суперечки. Власне, це припущення вже відкрито підтверджують і в самому Кремлі.

У цьому контексті ігнорування Трампом України – не просто політична дрібниця, а справжній сигнал. Якщо президент США не зустрічається з Зеленським, а НАТО уникає навіть символічного жесту на підтримку Києва, то що станеться, якщо Путін піде далі, наприклад, випробує 5 статтю у Балтії або на Балканах?

Захоплення невеликої ділянки в перемішку з ескалаційною риторикою та помножене на погрози ядерною зброєю, може звести всю реакцію Альянсу до вибору однієї людини: чи Трамп скличе союзників, чи знову скаже, що це "не наші проблеми". У випадку, якщо Трамп обере друге – 5 стаття втратить свій сенс, і для України в майбутньому, і для сьогоднішніх держав-членів Альянсу.

У Гаазі багато хто усвідомлює, наскільки це реалістичний сценарій. Але чи зможе НАТО зреагувати? Сигнали поки слабкі, а чіткої концепції про оновлене планування в разі ядерного шантажу немає. Публічне підтвердження єдності також відсутнє. Натомість ми бачимо внутрішню напругу, частково спричинену заявами США про виведення військ зі Східного флангу.

У цьому контексті ключова теза звучить так: Європа мусить готуватися до НАТО без Америки. Розвивати власну інфраструктуру, власні сили стримування, власне командування. І робити це не у форматі "ЄС проти США", а в межах Альянсу, який більше не може покладатися на Вашингтон. Втім, на думку аналітиків, з повноцінною реалізацією подібних планів також виникнуть проблеми.

Проблемою залишається те, що країни Балтії не є такими великими. В них немає можливості розмінювати територію. Попри всі проблеми, Україна – велика. І навіть ми розуміємо, що з тими окупаціями, повзучими з 2014 року, більш активними або пасивними, з повномасштабним вторгненням, з тимчасовими окупаціями наших територій, у нас є велика територія, щоб втриматись, розмінятись, зробити маневр. У країн Балтії такої можливості немає, балтійські лідери дуже добре це розуміють, допомагаючи нам. Тому основої їхньої оборони має бути швидке заведення військ. Чи буде щось поступати від НАТО, а щось від ЄС – складно сказати. Але можна точно запевнити, що без Сполучених Штатів використання спільних військ НАТО не є можливим,
– підкреслює Дмитро Шеренговський.

Це не означає автоматичного відходу США від європейської безпеки. У Конгресі, в Сенаті, в НАТОвських делегаціях – ще багато друзів Європи, але їхніх голосів недостатньо. І зараз, як ніколи раніше, європейські лідери повинні не просто подати сигнал, а створити політичний "вогнетривкий бар'єр" – щоби навіть найрадикальніші американські коливання не могли зруйнувати фундамент колективної безпеки. Зрештою, якщо Альянс не виграє цю боротьбу за довіру – наступна битва може відбутись уже не в кабінетах, а на кордонах.

"Запад-2025" – це не про навчання

Тихі домовленості: чого Україні чекати від саміту НАТО в Гаазі і чи втратить сенс 5 стаття - Фото 4
Під час навчань "Запад-2021" білоруські та російські війська відпрацьовували сценарії відповіді на "агресію" з боку НАТО / Фото РосЗМІ

Попри спроби зробити саміт НАТО в Гаазі якомога "технічнішим", довкола нього обертається все більше тем, які зовсім не виглядають рутинними.

Одна з них – майбутні спільні російсько-білоруські навчання "Запад-2025", заплановані на вересень. Мінськ вже оголосив про їхнє скорочення, та замість очікуваних 13 тисяч військових, у навчаннях братимуть участь близько 7 – 8 тисяч, а самі маневри відсунуть подалі від кордонів НАТО. Пояснюють це нібито бажанням знизити напругу та як сигнал готовності до діалогу. Але у НАТО таких жестів давно вже не сприймають буквально.

Усі надто добре пам'ятають лютий 2022 року, коли саме під виглядом навчань російські війська увійшли на територію Білорусі – і вже звідти рушили на Київ. Цього разу складніше, адже реальних військ у Білорусі значно менше, а сама Росія зав'язла на фронті. Проте з точки зору Альянсу – питання не в кількості військових, а в символічності самої події.

Коли Москва та Мінськ знову відпрацьовують спільні операції, навіть в "урізаному" форматі, це виглядає як репетиція нових сценаріїв – від локальної дестабілізації до моделювання відповіді НАТО. І особливо пильно спостерігають за тим, чи включено до програми умовне застосування ядерної зброї – пункт, який уже не раз зʼявлявся у попередніх "Западах".

Сам погляд західної спільноти на військові навчання "Запад" змінювалися разом із політикою Кремля – і що далі, то менше в цих маневрах бачили "планове стратегічне відпрацювання", і більше – сигналів готовності до конфронтації.

  • У 2013 році спільні білорусько-російські навчання були сприйняті стримано, але вже тоді викликали підозру в НАТО. На тлі агресивної риторики Кремля після війни в Грузії, у Латвійській академії оборони прямо писали: "Запад-2013" моделював сценарії швидкої ескалації проти Польщі, країн Балтії та навіть тоді ще нейтральної Швеції. В аналітичних матеріалах того часу зазначалося, що навчання не тільки відпрацьовували великомасштабний наступ, але й нехтували вимогами ОБСЄ щодо прозорості — Росія розділила один великий маневр на кілька менших, щоби уникнути міжнародного моніторингу.
  • У 2017 році ситуація загострилась. Кремль після анексії Криму й гібридної війни на Донбасі вже не залишав сумнівів щодо готовності до силового тиску. Глава Бюро національної безпеки Польщі Павел Солох тоді прямо заявив: "Ці навчання потрібно уважно моніторити". У Варшаві й Вільнюсі підкреслювали, що, попри заявлені 12 700 учасників, реальна кількість військових на "Запад-2017" могла перевищувати 100 тисяч. НАТО фіксувало не лише масштаб, а й спрямованість навчань — умовна атака із заходу, блокування "сепаратистів" на території Білорусі, наступальні дії з прикриттям ядерною доктриною.
  • А вже у 2021 році навчання стали, по суті, демонстрацією сили під завісу підготовки до вторгнення в Україну. У річному звіті НАТО за 2021 рік "Запад" згадується як одна з найбільших військових активностей Росії, яка викликала "значну тривогу серед союзників" і була частиною "серії провокаційних дій, спрямованих на дестабілізацію безпекового середовища в Європі". Альянс фіксував нарощування військових потужностей, перевірку логістичних коридорів і сценарії "відбиття вторгнення", які на практиці більше нагадували тестування варіантів нападу.

Ці три ітерації "Западу" чітко демонструють тенденцію: що ближче до 2022 року, то менш навчальними й більш політично зумовленими ставали ці маневри. І саме тому "Запад-2025", навіть у скороченому форматі, ніхто на Заході не вважає простою рутиною. Показово, що білоруська влада цього разу активно піарить себе як сторону, зацікавлену в прозорості та запевняє, що повідомить ОБСЄ про масштаби навчань і навіть допустить міжнародних спостерігачів.

Ба більше, Мінськ публічно пропонує Польщі провести обмін інспекціями в прикордонній зоні. Але жоден із цих жестів не змінює головного – в Європі давно немає довіри до білоруських запевнень, особливо після того, як країна перетворилась на російський військовий форпост.

І хоча формально питання "Западу-2025" не є центральним на саміті НАТО, воно скоріш за все, буде присутнє в кожному залаштунковому діалозі. Бо коли на тлі війни в Україні Росія і Білорусь знову готуються до масштабних військових маневрів, Альянс не має права сприймати це як звичайну подію в календарі. Надто вже схожа картина з попередніми прологами до ескалації. І якщо цей саміт дійсно буде не лише про бюджети, а й про стримування – то саме такі сигнали й мають ставати лакмусовим папірцем єдності. Бо можна скільки завгодно рахувати відсотки ВВП, але якщо союзники не реагують на сценарії потенційної агресії, цифри нічого не варті.

Теги за темою
Володимир Зеленський Дональд Трамп НАТО
Джерело матеріала
loader
loader