Реванш правих сил у Польщі: до чого готуватись Україні
Реванш правих сил у Польщі: до чого готуватись Україні

Реванш правих сил у Польщі: до чого готуватись Україні

Кароль Навроцький ще не встиг офіційно розпочинати виконання президентських обов’язків, а керівництво «Право і Справедливість» вже розпочало системну роботу з розхитування «коаліції 15 жовтня», щоб чинна парламентська більшість і Уряд дочасно склали повноваження.

Хоча планові парламентські вибори лише у 2027, але політичне протистояння набирає обертів, обіцяючи перетворити наступні два роки на повноцінну виборчу кампанію. В таких умовах союз «Громадянської платформи», «2050», «PSL» та «Лівиці» або зуміє вижити впродовж усього відведеного часу або не витримає натиску, що призведе до формування технічного Уряду у складі опозиційних сил на чолі «ПіС» або дострокових виборів.

Наразі, жоден із можливих сценаріїв не видається гарантованим. «Поляризація поляків» - не виглядає як тавтологія, а стає небезпечною тенденцією.

«Нічні перемовини Головні»

Потенційна «зрада» прийшла в команду Дональда Туска там, де не чекали. Поки всі усвідомлювали, що «ПіС» спробує домовитись з іншою політсилою «PSL» – для якої традиційно важливі теми захисту інтересів фермерів та відстоювання історичної справедливості – запропонувавши такий бажаний пост Прем’єр-Міністра Владиславу Косиняку-Камишу, удар по коаліції завдали в інше місце.

Умовною слабкою ланкою виступив Спікер Сейму Шимон Головня.

Сенсацією стали публікації про його нічні зустрічі з лідером «ПіС» Ярославом Качинським та впливовим представником партії, депутатом Європарламенту Адамом Бєланом. Виявилось, що контакти були не поодинокими і організовувались за підтримки депутата «2050», який раніше був у складі «ПіС» Міхалом Камінського. Особливої політичної пікантності цим зустрічам додає те, що вони проходили вдома в Адама Бєлана, що стимулювало різного роду конспірологічні версії.

З огляду на те, що інформація про приватні зустрічі раптово стала публічною, сторонам не вдалось прийти до якихось стратегічних домовленостей. Як мінімум на даному етапі.

Проте, «ПіС» досягнув проміжного ефекту: спровокував серйозні дискусії і сперечання всередині коаліції.

Остаточно не відомо, що хотів отримати Шимон Головня. Можливо йому пропонували перехід в опозиційний технічний Уряд з пропозицією очолити його, хоча Спікер і спростовує подібний сценарій.

Також не виключно, що таким чином політик спробував натиснути на Дональда Туска, який планує кадрові й структурні зміни в Уряді, де під загрозою перебувають представники «2050». Розпочалися чутки навіть про втрату Шимоном Головнею посади Спікера, що призвело б до остаточної крапки у політичній кар’єрі.

Незалежно від цілі, отримані результати доволі сумнівні. Всередині «2050» загострились розбіжності, а ряд представників партії поставило під сумнів доцільність свого перебування в її лавах під керівництвом лідера, що може повести їх до ситуативного союзу з «ПіС».

Відтепер, Шимону Головні доведеться не тільки думати як утримати крісло Спікера й позиції в Уряді, але і як не допустити розпаду парламентського клубу «2050».

Вказана ситуація додала роздумів Дональду Туску: отримавши вотум довіри для Уряду, він, здавалось би, забезпечив собі як мінімум тимчасовий імунітет, але це не вирішило загальної проблеми.

Варто лише допустити, що частина парламентарів «2050» на чолі Шимона Головні просто перейде в опозицію, навіть без об’єднання з «ПіС», а виключно в рамках спроби дистанціювати себе від діяльності Уряду – це стане провалом для Прем’єр-Міністра.

У такому сценарії, урядова політика не засновуватиметься на підтримці більшості у Сеймі, що остаточно «зв’яже руки» команді Дональда Туска. Не потрібно буде і блокування з боку Кароля Навроцького.

Таким чином, ключова мета лідера «Громадянської платформи» - не допустити розпаду більшості, оскільки опція дострокових парламентських виборів виглядає доволі загрозливою, на фоні негативних показників останніх соціологічних замірів.

Реванш Ярослава Качинського

Надихнувшись результатами президентських виборів, незмінний лідер «ПіС» розпочав підготовку комплексного плану повернення у владу.

Перемога Кароля Навроцького обіцяє жорстке інституційне протистояння між Президентом і Урядом, яке може негативно відобразитись на рейтингах Дональда Туска та інших учасників «коаліції 15 жовтня».

В такому випадку, наступні парламентські вибори відкривають «вікно можливостей» перед «ПіС»: здобути перемогу та ініціювати перемовини про формування коаліції з «Конфедерацією».

Здавалось б залишається відкритим лише одне питання: чи будуть ці вибори планові, чи дострокові? У Ярослава Качинського простежується план дій для обох сценаріїв і реванш не за горами.

Проте детальніший аналіз ситуації робить її не такою однозначною.

Технічний Уряд на чолі «ПіС» чи дострокові вибори?

Хоча «ПіС» розпочав активну роботу проти коаліції, Дональд Туск має достатньо можливостей для її утримання. Важливо, що Віцепрем'єр, Міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш чітко демонструє наміри залишитись в союзі з Прем’єром. Він усвідомлює, що за два роки перебування у складі більшості «PSL» розгубив електоральну підтримку. Тому йти на дострокові вибори для партії небезпечно, а домовлятись про коаліцію з «ПіС» проблемно і, як не дивно, не знаходить підтримки в лавах політсили.

Напередодні голосування вотуму довіри Уряду серед членів «PSL» провели навіть соціологічне опитування, яке чітко зафіксувало обрану лінію поведінки: перебування у складі чинної парламентської більшості.

Не буде дивним, якщо і де-марш Шимона Головні не призведе до миттєвих критичних наслідків.

В такому випадку, Ярославу Качинському не вдасться стимулювати розпад Уряду у стислі терміни.

Та навіть, якщо змоделювати подібний сценарій, для формування альтернативного технічного Уряду «ПіС» доведеться не тільки перетягувати когось на свій бік з «коаліції 15 жовтня», але й домовлятись з «Конфедерацію».

Цікаво, що на даному етапі, ніхто не гарантуватиме Ярославу Качинському простих перемовин з Славоміром Ментценом чи Кшиштофом Босаком. Причина тому у виборчому парадоксі: у 2023 році «Конфедерація» провалила вибори й отримала лише 18 мандатів, а вже у 2025 році кандидат від правої сили значно збільшив рейтинги, а завдяки її електорату Кароль Навроцький випередив опонента у другому турі.

Ба більше, соціологічні заміри дають підстави вважати, що «Конфедерація» може претендувати на 18-20% голосів, що відводитиме їм переконливе третє місце на потенційних парламентських виборах.

Саме тому, виникає майже риторичне питання: домовлятись з «ПіС» зі слабких позицій про технічний Уряд чи стимулювати дострокові парламентські вибори з перспективою розширити електоральну базу? Складається враження, що лідери «Конфедерації» обиратимуть другий варіант.

Підбиваючи підсумки, видається, що сценарій створення технічного Уряду на чолі «ПіС» потребуватиме неабиякої політичної гнучкості з боку Ярослава Качинського та успішного для нього збігу багатьох обставин, а значить дещо поступається у своїй ймовірності достроковим виборам.

Водночас чинна парламентська більшість і її учасники не демонструють інтересу до розпуску Парламенту. Низькі рейтинги «PSL», «2050», «Лівиці» змушуватимуть їх відтерміновувати небезпечний сценарій завчасного приходу до влади правих сил, сподіваючись, що до 2027 року ситуація покращиться.

Саме тому, якщо Ярославу Качинському не вдасться порушити єдність «коаліції 15 жовтня», йому доведеться грати у довгу й очікувати планових виборів.

Консолідація чи фрагментація правих сил?

В основі тривалішої стратегії Ярослава Качинського лежатиме розрахунок на те, що Кароль Навроцький рішуче протистоятиме Дональду Туску та обвалить рейтинги «Громадянської платформи».

Президент-елект дійсно демонструє готовність до рішучих дій і керується значними політичними амбіціями. Щоправда, він точно не виглядає як особистість, яка виконуватиме написану йому кимось іншим роль. Навпаки. Вже є достатньо підстав вважати, що Кароль Навроцький виступатиме із суб’єктних позицій та самостійно обиратиме лінію поведінки.

Він вже встиг відмовити Ярославу Качинському при визначенні кандидатури на керівництво президентською адміністрацією, а нещодавно в ЗМІ з’явились чутки, що Президент готовий взяти на вказану роль Пшемислава Чарнека, лише якщо він відмовиться від членства у «ПіС».

Що це означає? Кароль Наровцький обирався як незалежний кандидат, хоча значну підтримку йому і надавали у «ПіС», тому не стане дивним, якщо він надалі позиціюватиме себе нейтральним Президентом усієї країни.

Такі амбітні цілі явно суперечитимуть сценарію у якому Ярослав Качинський матиме фундаментальний вплив на політику Президента, а значить вказаний елемент плану може і не спрацювати в інтересах керівника «ПіС».

Інший виклик для Ярослава Качинського, як не дивно, потенційний партнер по коаліції «Конфедерація». Лідери політсили відчули, що вистачить бути другим номером та можна створити реальну конкуренцію «ПіС» на правому фланзі.

Між ними вже розпочалися змагання, хто активніше протистоятиме антиміграційному руху, який набирає оборотів в Польщі й призвів до відновлення прикордонного контролю з Німеччиною і Литвою.

Поки «ПіС» намагається продемонструвати власну лояльність і значущість для громадських об’єднань, які патрулюють німецький кордон, намагаючись не допустити нелегального перетину представниками країн Близького Сходу чи Латинської Америки, Кшиштоф Босак критику «ПіС» за провалену міграційну політику і маніпуляції із вказаним питанням.

Таким чином, боротьба на правому фланзі загострюватиметься. До того моменту поки «ПіС» і «Конфедерація» дійдуть до формування коаліції, вони ще не раз вступатимуть в конфлікт за правого виборця.

Чи загрожують динамічні події Україні?

На жаль, більшість сценаріїв несуть в собі ризики українським інтересам. Розпад коаліції, політична криза і дострокові вибори – переорієнтацією Польщі на внутрішньополітичні питання з невизначеними перспективами.

Конкуренція правих сил в рамках передвиборчої кампанії – черговою активізацією теми України й новими випробуваннями для двосторонніх відносин.

Формування коаліції правих, яке попри конкуренцію «ПіС» і «Конфедерації» видається доволі реалістичним сценарієм у найближчій перспективі – необхідністю знаходження порозуміння з представниками правих сил і подальшого згладжування гострих кутів у відносинах.

Однозначно, Україні не зацікавлена в ослабленні Польщі як стратегічного союзника через внутрішньополітичні чвари й поляризацію суспільних настроїв. Безумовно, офіційному Києву необхідно збалансовано вибудовувати відносини з польськими Урядом і Президентом, утримувати багатопартійну підтримку в Парламенті, як це траплялося попередні два роки, на час каденції Анджея Дуди.

Поки польську політику буде лихоманити, українській стороні важливо зберегти послідовну підтримку, що видається реалістичним навіть у наявних непростих обставинах. Головне, виводити за рамки питання військово-політичної підтримки, де Дональд Туск і Кароль Навроцький мають бути однодумцями, а керівництво усіх політичних сил усвідомлювати – перемога України у війні має стратегічне значення для безпеки Польщі, яка передує економічним чи історичним трекам.

Автор -

кандидат політичних наук, директор Ради Східної Європи

Джерело матеріала
loader
loader