Капітуляція? Про «перемовний трек» з Росією і завдання Умєрову
18 липня 2025 року Президент Володимир Зеленський своїм указом призначив ексміністра оборони Рустема Умєрова секретарем Ради національної безпеки і оборони України. Одне із завдання, поставлених новому очільнику РНБО, – активізувати «перемовний трек» з Росією: «Зараз триває виконання домовленостей другої зустрічі в Стамбулі. Потрібно більше динаміки в цьому процесі».
Не зовсім зрозуміло, як саме «виконуються домовленості» і як «досягти більше динаміки в цьому процесі».
3 червня міністр закордонних справ України Андрій Сибіга за підсумками другої зустрічі у Стамбулі зрезюмував: «Росія не відреагувала на наш документ, в якому викладено бачення України щодо завершення війни. Ми надіслали його заздалегідь до зустрічі. Під час зустрічі наша делегація запитала росіян, які їхні міркування. Вони не надали жодної відповіді. Ні під час зустрічі, ні після неї». І далі: «Кожен день мовчання з їхнього боку доводить їхнє бажання продовжувати війну».
Саме так. Путін жодним чином не демонструє бажання припинити війну. Війна Путіну вигідна. Режим, економіка, суспільство ерефії налаштовані мілітарно. Якщо війна закінчиться, в Путіна виникнуть проблеми. Як зовнішні, так і внутрішні.
Жодні перетракції на кшталт стамбульських нинішню російсько-українську війну не припинять. Перемовини з Путіним містять в собі згоду української сторони на визнання поразки. Домовлятися з рашистами в нинішній ситуації можна хіба про обмін полоненими і тілами загиблих воїнів, не афішуючи подробиць компромісів. Карт-бланш на дипломатичний контакт з ворогом може мати лише СЗР.
Проблему укладення миру між ворогуючими сторонами спробував сформулювати Авраам Лінкольн в інавгураційній промові 4 березня 1861 року: «Припустимо, ви вступаєте у війну, але ви не можете воювати вічно, і тоді, після того як обидві сторони зазнали численних втрат і жодна з них не досягла успіху, ви припиняєте військові дії, і перед вами знову постає все те ж старе питання: на яких умовах будувати взаємовідносини».
Як бачимо, питання залишилось без відповіді. Карл фон Клаузевіц теж не зумів запропонувати щось конкретне: «У війнах, де ні та, ні та сторона не в змозі остаточно позбавити свого противника можливості чинити спротив, мотиви до укладення миру в обох сторін то зростають, то зменшуються, залежно вид оцінки ймовірності майбутніх успіхів та необхідної витрати зусиль».
Згадаймо доволі повчальний епізод з історії дипломатичних перемовин. У збірнику «1941 год» (Москва, 1998. Т. 2. С. 487–490) вміщена пояснювальна записка керівника совєтських закордонних диверсійних спецслужб Павла Судоплатова до Ради міністрів СССР від 7 серпня 1953 року. Він розповів, що 25–27 червня 1941 року був викликаний до службового кабінету колишнього тоді народного комісара внутрішніх справ СССР Берії, який повідомив, що є рішення совєтського уряду, згідно з яким треба неофіційним шляхом з'ясувати, за яких умов Німеччина погодиться припинити війну проти СССР і призупинить наступ німецько-фашистських військ. Судоплатову було наказано зустрітися з болгарським послом у СССР Стаменовим, який, за відомостями НКВД СССР, мав зв'язки з німцями, та поставити у розмові чотири запитання: 1. Чому Німеччина, порушивши пакт про ненапад, розпочала війну проти СРСР; 2. Що Німеччину влаштувало б, на яких умовах Німеччина згодна припинити війну, що потрібно припинення війни; 3. Чи влаштує німців передача Німеччині таких радянських земель, як Прибалтика, Україна, Бессарабія, Буковина, Карельський перешийок; 4. Якщо ні, то на які території Німеччина додатково претендує.
Слід зазначити, що упродовж війни між нацистською Німеччиною і сталінським Совєтським Союзом у нейтральній Швеції, під дахом дипломатичного представництва СССР підтримувалась сепаратні контакти.
«В одному з повідомлень повіреного у справах США у Фінляндії йшлося про таємні переговори у Швеції наприкінці квітня 1943 р. між послом СРСР А. Коллонтай та німецьким дипломатом Томпсоном. Відповідно до цієї інформації, переговори розпочалися 18 квітня, тривали кілька днів і торкалися питань «створення автономної Української держави як буфера між СРСР та Німеччиною», «досягнення сепаратного миру між двома державами й передання Балтійських республік Росії». Цілком можливо, що саме українська проблема стала каменем спотикання в питанні про укладання радянсько-німецького миру й не дала змоги сторонам дійти компромісу. Попри всі перипетії, контакти в Стокгольмі між радянськими й німецькими представниками не припинялися й надалі. Так, влітку 1943 р. у столиці Швеції з’явився високий радянський дипломат А. Александров, який невдовзі взяв участь у новому турі радянсько-німецьких контактів. У вересні 1943 р. до Стокгольму з цією ж метою прибув заступник наркома внутрішніх справ СРСР, колишній посол Радянського Союзу в Німеччині В. Деканозов. За пізнішими визнаннями німців, «стокгольмські переговори» перервав Гітлер». (Гриневич В. Гітлер і Сталін у пошуках сепаратного миру).
Не забуваймо класиків. «У війні чимало шляхів веде до мети, причому не в кожному окремому випадку є потреба знищувати противника. Знищення ворожих збройних сил, завоювання провінцій противника, тимчасова їх окупація з метою використання їхніх коштів, підприємства, безпосередньо орієнтовані на політичний тиск, нарешті, пасивне вичікування ударів ворога – усе це засоби, кожен із яких, залежно від особливостей конкретної обстановки, може бути застосований із метою зламати волю противника» (Карл фон Клаузевіц).
Від часу закінчення Другої світової війни ерефія, як держава-спадкоємиця СССР, та Японія досі не підписали мирний договір через суперечку щодо належності Курильських островів. 28 лютого 2022 року під час дебатів в японському парламенті директор департаменту Європи МЗС Японії Хідекі Уяма заявив, що Росія окупувала південну частину Курильської гряди, що суперечить міжнародному праву, як і напад на Україну.
Росіяни різними способами прагнуть натиснути на українське суспільство, щоб воно погодилось на капітуляцію. Технічні погодження щодо вироблення так званих умов мирних перемовин – це вироблення умов капітуляції. Почесної, під примусом тощо. Будь-який переговорний контакт з ворогом, який перебуває на окупованій території і погодження з ним умов припинення бойових дій, – це погодження умов капітуляції.
Тому активізація «перемовного треку» з ерефією може містити для Української держави загрози. Явні і приховані. Тож пильнуймося.
P. S.
Прессекретар Путіна прокоментував слова Володимира Зеленського про потребу активізації переговорного треку: «Це позитивний сигнал. І тут ми абсолютно згодні: дійсно, ми теж є прихильниками того, щоб додати динаміки переговорному процесу».
За спотвореною логікою путінського лакея, невгавне бомбардування мирних українських міст є складовою втаємниченого «переговорного процесу»?
Взагалі кажучи, «переговорним треком» з росіянами, чиї війська знаходяться на території України, не може займатися ні МЗС, ні тим паче РНБО. Бо тут, як не крути, вигулькує 111-та стаття КК. Сепаратний мир – це завуальована капітуляція одного з противників.

