/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2F92fe88dfe7ccf978d21143abe38fb43a.jpg)
Будущее под угрозой: как атака на антикоррупционные органы повлияет на путь Украины в ЕС
Є час збирати, а є час розкидати каміння.
Аж до цьогорічної Конференції з питань відновлення у Римі, де насправді гостро стояло і питання переговорного процесу України та ЄС, я була твердо переконана, що зараз час саме збирати каміння.
Тобто – час на подальше просування до членства у ЄС.
Останні пів року українська влада та багато представників організацій громадянського суспільства наполягали на відкритті першого з шести кластерів переговорного процесу з ЄС.
Це було б чітким сигналом не лише того, що на Україну чекають в Європейському Союзі, але й того, що Союз також готовий трансформуватись на користь збереження своїх цінностей і цілісності.
Більше того, ми чітко наполягали: Україна виконала всі вимоги, і ЄС мав би застосувати свій власний підхід на основі досягнень, а не давати місця для політичних маніпуляцій з боку угорської влади.
Тим більше, тоді я вже знала про рішення, яке готувалось декілька місяців, щодо відкриття кластера 26 країнами (без Угорщини), яке публічно стало відоме лише зараз.
Здавалося, що є чітке розуміння поступу в наближенні нашої держави до ЄС.
Думаю, не лише більшість українського суспільства та представників ЄС, але й той самий Віктор Орбан чи Владімір Путін не очікували такого надзвичайного розвитку подій.
22 липня Верховна Рада ухвалила проєкт Закону №12414, що загрожує незалежності антикорупційних органів.
Попри це та незважаючи на опір громадян, що зібралися на мирні акції протесту в містах України, вночі президент таки поставив свій підпис.
Варто зазначити, що низка організацій, серед яких Коаліція РПР, яка об’єднує 30 провідних українських аналітичних центрів та правозахисних ГО, виступили із закликом ветувати закон та одразу надіслали офіційного листа президенту.
Попри відсутність російських дронів і ракет у повітряному просторі, тривога наростала з таким же блискавичним друком тексту в "Голосі України" — закон набув чинності.
Як і зазначено в нашій заяві, головна проблема закону — у суперечності його положень принципам, закладеним в антикорупційне законодавство після Революції гідності.
Закон руйнує незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та підриває довіру до інституцій, створених у тому числі неймовірними зусиллями громадськості й міжнародних партнерів, а також створює умови для політичного втручання у кримінальні провадження, зокрема щодо високопосадовців.
Тому найочевидніший наслідок прийняття цього закону — відкат реформ та демократичного розвитку, наступ на верховенство права.
Однак мої особисті побоювання стосуються навіть не відкату реформ — це може бути не найгіршим наслідком цього закону.
Умовна Угорщина може собі як-не-як дозволити відкат реформ і порушення демократичних принципів.
Але Угорщина — член ЄС та НАТО, і вже на наступних виборах має шанс обрати іншого кандидата та повернути рух до європейських цінностей.
Україна такої розкоші не має.
Вона веде найбільшу у своїй історії екзистенційну війну.
Попри безпосередню важливість власне реформ, для України є принциповим нарешті визначитись, до якої спільноти вона прагне – європейської та демократичної, або навпаки – російської та авторитарної.
Якщо відповідь, сформульована Революцією гідності, досі актуальна, тоді членство в ЄС мало б раз і назавжди закріпити цю позицію.
Зараз нам як представникам громадянського суспільства важливо не просто прискорювати інтеграцію до ЄС, а й докладати максимум зусиль, щоб зупинити відкат реформ.
Це непросто — адаптувати сотні законодавчих актів до законодавства ЄС під час війни та зберегти демократію без можливості проведення чесних і справедливих виборів.
Але набагато складніше — бігти в ЄС з простреленою власноруч ногою.
Для України демократичний розвиток — це європейський розвиток.
Більш того, зараз це також єдиний спосіб нашого виживання як держави.
Я сподіваюся, що наслідки, які матиме цей закон, усвідомлять і в українській владі.
Він призведе не просто до відкату реформ, а до шаленого напруження і заворушень під час війни.
Навряд чи людей, які досі проживають в Україні, засинають під початок тривоги і платять — кожен по своєму — занадто велику ціну за збереження незалежності, можуть залякати можливі наслідки протестів.
На щастя чи на жаль, але розширення Європейського Союзу за рахунок України досі є умовою європейської безпеки.
Численні європейські лідери вже негативно висловились щодо ухваленого закону.
Водночас, як стверджує єврокомісар з питань безпеки Андрюс Кубілюс, "у час війни довіра між народом, що воює, та його лідерами важливіша за сучасну зброю — її важко здобути й утримати, але легко втратити через одну серйозну помилку з боку керівництва".
І додає:.
"Прозорість і відкритий європейський діалог — єдиний шлях до відновлення втраченої довіри.".
Я дуже сподіваюся, що ця ситуація не стане приводом поставити на нашій євроінтеграції хрест та не зменшить важливість переговорного процесу для усіх сторін.
Відсутність перспективи розширення Європейського Союзу і втрата Україною шансу долучитися до сім’ї європейських держав стануть реальною загрозою безпеці всієї Європи.
Це не означає закриття очей та поступок, це — про донесення чітких меседжів та рішучість.
Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.

