Його будували три країни, а тепер з вікон ростуть дерева: як гинув легендарний завод-велетень Волині

У 1979 році на Волині запустили підприємство, яке мало стати прикладом співпраці СРСР з Європою та флагманом електротехнічної галузі. Нововолинський завод спеціального технологічного обладнання (Волинська область) працевлаштовував п'ять тисяч людей і виробляв обладнання для всього Союзу. Сьогодні від колишньої слави, як і в історії легендарного комбайнового заводу Тернополя, і сотень інших підприємств, залишились лише занедбані корпуси, частину яких планували переобладнати під готель.

"Телеграф" розповідає, як один із найбільших заводів Волині пройшов шлях від промислового флагмана до банкрутства та розпродажу на аукціоні.

Завод на три країни, але за залізною завісою

За грандіозним планом міжнародної співпраці СРСР, НДР і Польща мали побудувати величезне підприємство, яке мало стати зразковим для всієї електротехнічної галузі. Будівництво заводу стартувало у 1975 році і тривало чотири роки.

Як повідомляє видання "Буг", у 1979 році завод нарешті запрацював на повну потужність. Його офіційна назва звучала пафосно навіть за радянськими мірками — Нововолинський завод спеціального технологічного обладнання імені 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Підприємство зразу ж стало одним із провідних у молодому шахтарському місті. І взагалі — на весь СРСР було лише два таких заводи.

У 80-ті це було величезне підприємство з власним училищем

Завод займав величезну територію — 320 тисяч квадратних метрів. Виробничі площі становили 16,6 тисячі квадратних метрів, де розмістилися цехи з виробництва найскладнішого обладнання. Тут виготовляли трансформатори, генератори та електродвигуни для підприємств по всьому Союзу.

"Найкращі спогади з молодості — робота на заводі СТО в молодіжному середовищі. Це було підприємство одне з найкращих", — ділиться спогадами колишня співробітниця Марія Корнилюк.

П'ять тисяч працівників щодня приходили на зміни, щоб забезпечувати потужність підприємства на 30 мільйонів карбованців, завод мав власне ПТУ, яке готувало кадри для самого підприємства. Завод спеціалізувався на виготовленні обладнання для механізації та автоматизації робіт в електромотобудуванні.

"Тут пройшли найкращі 20 років молодого життя …Сумно що все так закінчилось.." — згадує Надія Савчук.

"Я після закінчення школи,в1979 році навчалася в училищі від цього заводу, то в мене стипендія була 70 рублів, на той час,це були великі гроші. Проживали в гуртожитку і обіди були за копійки. Так, були часи…" — згадує Ірина Васюта.

Перші тривожні дзвінки незалежності

Після проголошення незалежності України державне підприємство, як і сотні інших, змінило форму власності. Завод перетворили на відкрите акціонерне товариство, сподіваючись зберегти його промислову міць у нових економічних реаліях.

Уже в 1993 році ПТУ №11 передали в комунальну власність міста. Це був перший негласний сигнал того, що завод почав скорочувати свою соціальну інфраструктуру. Через чотири роки, у 1997-му, підприємство включили до переліку стратегічно важливих для економіки та безпеки України. Наступного року його реорганізували у ВАТ "Оснастка".

Вижити за будь-яку ціну

Після перейменування завод намагався реорганізуватись і вижити. У складі підприємства залишився парк металообробних верстатів, фарбувальна лінія, дільниця термообробки металів, виробництво пластикових та гумових деталей. Керівництво розширило асортимент продукції далеко за межі традиційної спеціалізації.

Окрім звичних трансформаторів і генераторів, тут почали виготовляти твердопаливні й електричні котли. З'явилися стрічкові пилорами ВС-63, подрібнювачі деревини ПД-80 "Бобер", млини ППЗМ-400. Завод освоїв навіть виробництво металевих дверей та комплектів обладнання для дитячих майданчиків.

Агонія промислового велетня

Незважаючи на таке розширення, середина 2010-х років стала критичною для підприємства. З п'яти тисяч працівників залишилося лише близько 60 людей. Працював фактично один цех, де виготовляли опалювальні котли, металеві вхідні двері, дачні меблі та дрібні металовироби.

Колишній флагман електротехнічної промисловості перетворився на звичайну майстерню з виробництва побутових товарів. Та вистачило цього лише на кілька років — приблизно у 2017 році заводські приміщення остаточно занедбали — величезні корпуси стояли порожніми, нагадуючи про колишню славу лише своїми розмірами.

Фінальний акорд

Підприємство оголосили банкрутом, а його майно виставили на продаж. У 2017 році з'явилися перші покупці на окремі приміщення — одне з них планували переобладнати під готель з рестораном і сауною. Іронія долі: там, де колись виготовляли складне технологічне обладнання, мали з'явитися номери для туристів. Та і цього не сталося. Територія заводу виглядає як зона відчуження.

У 2019 році приміщення заводу остаточно продали на аукціоні, причому за безцінь — 184 тисячі гривень. Тепер тут з вікон ростуть дерева, а по порожніх цехах віє вітер.

Так завершилася 40-річна історія підприємства, яке народжувалося як символ міжнародної співпраці та передових технологій, а завершило свій шлях розпродажем по частинах. Сьогодні на місці колишнього заводу-велетня залишилися лише спогади старожилів про часи, коли Нововолинськ пишався своїм промисловим флагманом.

Нагадаємо, "Телеграф" писав, що нині з заводом, деробили легендарні телевізори "Електрон".Він підкорив радянські домівки та пережив російські ракети.