/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F8b76aa8c3ee313c67dabeeef22e14a55.jpg)
"Червона рута лунає — опір триває!" — організатор фестивалю про розвал СРСР, культурну боротьбу та майбутнє України
Всеукраїнський фестиваль "Червона рута" цього року пройде у Львові 17—21 вересня
Цьогоріч Львів прийматиме XVII Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики "Червона рута". Фестиваль, що став символом культурної революції наприкінці 1980-х і виховав покоління українських зірок, нині набуває нового звучання. Вперше у своїй історії він відбудеться у стратегічному партнерстві з Рухом опору Сил спеціальних операцій ЗСУ. Про неспинність традиції, силу пісні у часи війни та нові виклики української культури сьогодні поспілкуємося з генеральним директором фестивалю Мирославом Мельником.
— Пане Мирославе, раді поспілкуватися з вами про таку знакову подію, яка вже понад три десятиліття залишається феноменом української культури. У 1989-му вона стала справжнім вибухом, вивівши на поверхню те, що роками ховалося під пресом радянської цензури. Сьогодні, у 2025-му, фестиваль знову звучить особливо, адже вперше відбувається у стратегічному партнерстві з Рухом опору ССО ЗСУ. Очевидно, що така співпраця не є випадковою. Розкажіть, будь ласка, читачам детальніше про витоки фестивалю "Червона рута" — що спонукало створити його ще 1989 року, чому він залишається таким резонансним дотепер і яку роль відіграє у системі українського спротиву?
— Якщо згадати 1989 рік, то атмосфера навколо була особливою. Українська культура фактично жила в андеграунді — вечорниці, квартирники, співи дисидентів і бардівських гуртів, що поширювалися "з рук у руки". Тоді існував значний запит на щось справжнє, на музику, яка несе не лише естетику, а й сенс. Але й ви розумієте, що більшість такої музики існувала у "підпіллі". Радянська цензура жорстко відтинала все, що виходило за межі "дозволеного канону" — українська мова, національна тематика, навіть сама інтонація протесту трактувалися як радикальний опір системі (спочатку це називали "буржуазним націоналізмом", трохи пізніше "антирадянською агітацією та пропагандою"). Тому актуальна музика, що відображає реальну дійсність, могла звучати лише поза офіційними сценами.
Власне, "Червона рута" і стала відповіддю на цей суспільний запит. Фестиваль вивів справжню українську пісню з тіні на велику сцену. Вивільнив її з тенет хуторянства, придворного, прикладного та розважального призначення. Пам’ятаю, як у Чернівцях люди співали "Ще не вмерла України…" під тиском, під пильним наглядом КДБ і міліції. Це був не просто якийсь собі конкурс талантів, куди приїхали учасники і гості зі всієї України (і світу), а справжній акт культурного спротиву совєтам.
Чому фестиваль резонансний і сьогодні? Бо він завжди був більше, ніж просто музика. Це була і залишається трибуна для нового покоління митців, які формують моральний компас суспільства. Від "Братів Гадюкіних", Сестрички Віки, "Кому Вниз", "Плачу Єремії" у 90-х до молодих гуртів "ПоліКарп", "Кораллі", "Ґенеза", "Анґажемент на вівторок", "Пиріг і Батіг" тепер. І всюди бачимо випромінення патріотичної енергії, прагнення втілити у кожній деталі свого виступу українську ідентичність, здатність ефективно впливати на слухача різних вікових категорій та соціальних верств суспільства.
Сьогодні, під час війни, ця місія стає ще гострішою. Ми розуміємо, що боротьба вийшла за межі військових дій на полі бою, але й активно прогресує в культурній, мистецькій площині. Російські наративи охопили український інфопростір настільки, що нам доведеться роками очищувати свідомість людей від цього штучноствореного лабораторного хламу. Перед нашим суспільством попереду "велике прання". Культура є основою національного спротиву, тому досить логічно, що цьогоріч ми вперше поєдналися з Рухом опору ССО ЗСУ і вперше проводимо фестиваль під час повномасштабного вторгнення під спільними гаслами. Це символічне злиття культурного, збройного і всенародного спротиву.
"Червона рута" залишається живим організмом, що відображає виклики українського суспільства й відповіді на них. Так само "Червона рута" завжди була голосом української свободи. Тому, коли наша пісня лунає на фестивальній сцені у Львові чи Лондоні, а на передовій ведеться активна боротьба проти загарбника, ми відчуваємо єдність у спротиві — тил і фронт нерозривні у цьому, у боротьбі проти одного і того ж ворога. Цьогорічне гасло одразу закарбувалося: "Червона рута лунає — опір триває!"
— Ви вдало згадали про "Братів Гадюкіних", Сестричку Віку, "Кому Вниз", "Плач Єремії" а я ще додам Василя Жданкіна, Віктора Морозова, Едуарда Драча, Марійку Бурмаку, Андрія Панчишина, Андрія Миколайчука та багатьох інших, які свого часу стали символами нової української музики, авторитетами та народними улюбленцями. Сьогодні на сцені "Червоної Рути" виступає вже інше покоління артистів, народжене після здобуття незалежності. Проте вони так само відчувають потребу у власному українському голосі і можливості висловитися. Як вам вдається здійснювати безперервну естафету поколінь і чи можна говорити, що "Червона рута" — це такий міст між культурними епохами спротиву?
— Так, це дуже точне визначення про місток. Бо для мене завжди було важливо, щоб фестиваль не застиг у часі, не перетворився на музей і не залишився на архівних відео десь у медіатеці. "Червона рута" — це майданчик, де кожне покоління говорить своїм голосом, але в єдиній традиції українського спротиву.
У 90-х це були гурти, які вперше почали звучати українською у рок- і поп-культурі, потім з’явилися реп-виконавці, які відкрили вуличну культуру українською мовою. Сьогодні ми бачимо цілу хвилю молодих бардів, фольк- і інді-гуртів, які органічно вплітають у сучасне звучання кобзарські й народні мотиви. Для мене особливо цінним є те, що нинішні учасники фестивалю — це вже діти незалежної України, але вони бережуть і продовжують цю традицію, навіть якщо самі не були свідками подій 1989-го. Це означає, що "Червона рута" сформувала українську національну школу масової музики: ми маємо вже друге-третє покоління музикантів, для яких українська ідентичність — не виняток, а норма. І саме завдяки такій традиції ми можемо казати, що культурний спротив не переривається, а набуває нових форм і сенсів.
До речі, переглянути виступи усіх років, коли проводився фестиваль, можна у вільному доступі на ресурсах Суспільне Медіатека, а також на сайті нашого оргкомітету rutafest.art.
— Продовжуючи тему культурної боротьби: у 1990-х та 2000-х відбіркові тури проходили в усіх 24-ох областях України та АР Крим, фінальні заходи фестивалю відбувалися в зросійщених містах – Запоріжжі, Донецьку, Харкові, Севастополі й Сімферополі АР Крим, Дніпрі, Маріуполі, де звучання української пісні було своєрідним актом спротиву. А нині ми бачимо новий масштаб: відбіркові конкурси відбулися не лише в Україні, а й у Варшаві (Польща), цього року встигли провести навіть у Лондоні (Велика Британія). Наскільки важливий цей міжнародний вимір і чи можна говорити, що "Червона рута" стає інструментом культурної дипломатії?
— Абсолютно. Міжнародний вимір для нас є критично важливим. Ми розуміємо, що мільйони українців зараз живуть за кордоном — і не лише через війну. Важливо, щоб вони мали не тільки зв’язок із Батьківщиною, а й можливість самим відчувати себе частиною спільної культурної традиції. Тому ми почали організовувати відбіркові конкурси у Варшаві, у Лондоні — і це було надзвичайно зворушливо: бачити, як українська молодь, яка виросла вже у Великій Британії чи Польщі, співає українською. Часто з акцентом, але з великим серцем.
Це і є культурна дипломатія. Коли ми виходимо на міжнародну арену, ми говоримо не лише до українців, а й до всього світу. Показуємо, що українська культура — не провінційна і "солодкостерилізована", а жива і гостросучасна і що вона може конкурувати на будь-якій сцені. І тут важливо зазначити, що "Червона рута" формує справжніх культурних амбасадорів: молодих артистів, які потім представлятимуть Україну у світі. Тому так, ми свідомо розширюємо географію і хочемо, щоб "Рута" звучала всюди, де є українці.
Після фінальних конкурсів, що у Львові, ми маємо намір активно працювати з нашою діаспорою за кордоном — готуємось до підписання меморандуму про співпрацю з українським консульством у Великій Британії у світлі 100-річного договору між двома країнами. За підтримки Міністерства зовнішніх справ України наступного року плануємо охопити понад 20 країн Європи і Америки, провести набагато масштабніші відбіркові конкурси і супутні заходи.
— Як, на вашу думку, переможці "Червоної рути" впливають на імідж України у світі?
— Вони стають справжніми культурними амбасадорами України. Важливо те, що наші переможці: Руслана, Ілларія, "Океан Ельзи", "The Вйо", Катя Сhilly, "Танок на Майдані Конго" (ТНМК), "Тартак", "DakhaBrakha", "ШоколаД", "Фолькнери", "Kozak System", "Dakh Daughters" та інші представники нашої країни на міжнародному рівні іноді виконують свою дипломатичну місію в культурній площині здебільшого значно швидше й ефективніше, аніж офіційні дипломатичні представництва.
Їх знають у Європі, у США — і не просто знають, а слухають, обговорюють, діляться враженнями. У тому числі й наша діаспора: тут не має значення, чи це концерт у Варшаві, чи у Нью-Йорку, чи десь в Торонто у Канаді. їхня музика працює сама по собі, відразу доходить до серця, показує, що Україна — це не тільки про політичні питання і війну, ототожнюванням із колишнім СРСР, борщем і варениками, а великий живий народ із власною культурою, історією та душевною енергією.
"Червона рута" дає їм майданчик, щоб це відбувалося органічно. Це не комерційний проект і не державна акція з пафосом і стабільним бюджетним фінансуванням; це фестиваль, де музика сама формує образ України у світі. Тут і є наша культурна дипломатія, бо вона йде не через офіційні документи чи бюрократичні протоколи, а через слова (звернення) і музичні виступи, які люди запам’ятають надовго.
— Пане Мирославе, як ми вже згадували у розмові — окрім міжнародного виміру, цьогоріч "Червона рута" набуває нового значення й у контексті внутрішнього спротиву. Ви вже згадували про стратегічне партнерство з Рухом опору ССО ЗСУ. Чи можна сказати, що фестиваль стає не лише музичною, а й своєрідною платформою історично-патріотичного виховання?
— Звичайно, ми свідомо робимо "Червону руту" у такому форматі. Важливо сказати, що загалом у нас змішалося зараз багато культур: культура військова, культура цивільна. Культура допомагає скласти цей пазл українськості серед всіх інших культур докупи. Завдання ж культури: "сформувати єдність держави", "достукатись до серця українців", "створити поштовх до опірності".
Нині у нас є домовленість про партнерство з Львівською політехнікою де навчається більш як 30 тисяч студентів та багатьма провідними вишами міста Лева, їх студентським самоврядуванням. Це значить, що велика кількість студентів долучиться до організації фестивалю як волонтери, а також як активні слухачі.
Крім того, представники Руху опору проведуть для них окремі зустрічі, де поговорять про історію українського руху опору, про моральні принципи спротиву і про те, як культура завжди йшла пліч-о-пліч із боротьбою. Одночасно з конкурсною програмою ми організовуємо дискусійно-освітню платформу на іншій локації, історично знаковій, у центрі Львова. Тут будуть спікери різного профілю — депутати, військові та ветерани, бізнесмени, активісти, лідери громадської думки. Активно порушуватимемо і тему ветеранської політики, інтеграції ветеранів у культурно-суспільне життя країни. Це дозволяє поєднати культурний, освітній і патріотичний виміри в одному фестивалі та дати молоді повну картину того, що означає бути частиною національного спротиву.
Програма всіх заходів під час фестивалю ще оновлюється, за всіма деталями та новинами стежте на сайті rutaoporu.com. Також ми можемо публічно оголосити дати події: "Червона рута" пройде 17—21 вересня 2025 року у Львові!
— Дякую, пане Мирославе. Ви підсвітили цікавий задум — про дискусійну платформу і супутні проєкти для молоді в рамках проведення фестивалю і опісля нього. Чи можемо говорити, що "Червона рута" стає ще й майданчиком для діалогу про майбутнє України?
— Ми хочемо, щоб молодь, яка відвідає фестиваль, не лише слухала музику, а й усвідомлювала, що культура — це простір формування громадянської позиції. Тут дійсно можна буде почути і ветеранів, і волонтерів, і митців, які своїм прикладом показують, що опір — це не лише про збройну боротьбу, а й здатність залишатися собою у найтяжчі часи та чинити спротив там, де це можливо та будь-якими можливими способами. Для студентів це унікальна нагода поспілкуватися з носіями досвіду, який формує нову Україну. Кожен може знайти своє місце в цій боротьбі.
— Чого б ви побажали наостанок українській культурі і всьому нашому суспільству? Якою ви бачите нашу культуру наступні 10 років та що кожен українець чи українка може для цього зробити?
— Насамперед — зберегти гідність і внутрішню силу. Бо культура — це те, що гартує націю, тримає нас у найважчі моменти. Якщо дивитися на десять років уперед, я бачу українську культуру ще більш відкритою, впізнаваною у світі, але при цьому глибоко вкоріненою в наші традиції. Ми маємо шанс показати, що Україна — це самодостатня цивілізація зі своєю філософією, музикою, літературою, мистецтвом. З абсолютно усім, що карбує нашу національну ідентичність і продовжує тяглість міжпоколіннєвих традицій.
А що для цього потрібно? Дуже прості, але важливі речі. Кожен українець може зробити свій внесок: слухати українську музику, читати українські книжки, говорити українською, підтримувати своїх митців, поширювати правду про Україну у світі, донатити на проєкти, які тримають нас разом. Це здається дрібницями, але з таких маленьких кроків складається велика сила. Як загальнонаціональна ідея Руху опору, так і його частина — культурний спротив формується з індивідуальних вчинків кожного. Ми всі вже є частиною цього спротиву, якщо робимо вибір на користь допомоги українській державі і задля її майбутнього.
Я хочу побажати нам, щоб через десять років ми не тільки святкували перемогу над ворогом, а й мали суспільство, яке цінує свою культуру як найбільшу спадщину і найбільший ресурс для майбутнього. Стратегічне партнерство з Рухом опору Сил спеціальних операцій також підсвічує це. І, звичайно, я дуже хочу, щоб роль "Червоної рути" продовжувалася і надалі. Щоб цей фестиваль і через десять років залишався майданчиком для відкриття нових імен, а українська пісня лунала на сценах світу від Львова до Лондона, від Торонто до Сіднея. Щоб голос "Червоної рути" не лише надихав молодь, а й приносив свої плоди — нові покоління свідомих українців, які розуміють силу культури як зброї і як спадщини. Бо пісня, що об’єднує, завжди дає нам шанс вистояти й перемогти, а культура — те, що робить нашу незалежність справді незворотною і підсилює наше щодення.
Фестиваль є повністю некомерційним: участь у конкурсах і заходах — безкоштовна, вхід для глядачів — вільний за попередньою реєстрацією. У 2024 році відбіркові тури вже пройшли у 20 областях України, а також у Варшаві (Польща) та Лондоні (Велика Британія), зібравши понад 3 000 виконавців. У фіналі 2025 року у Львові виступлять 450 молодих солістів та гуртів — переможців обласних та закордонних конкурсів.
Мета фестивалю — підтримати патріотичний дух української молоді, мотивувати повертатися з-за кордону, долучатися до лав ЗСУ, працювати для відбудови країни, поширювати українську пісню у світі засобами культурної дипломатії.
Тому варто зробити простий, але важливий крок: прийти на "Червону руту" у Львові з 17 по 21 вересня, підтримати українських артистів, які творять нову історію нашої музики й культурного спротиву. Детальніше про розклад події дізнавайтеся на rutaoporu.com.

