Больше не друзья Путина, но это не точно. Что связывает партию Ле Пен с Кремлем

У випадку дострокових виборів у Франції, партія Марін Ле Пен "Національне об’єднання" має всі шанси здобути більшість та вперше в істоірї отримати свій уряд.

І така перспектива є справднім шоком як для України, так і для багатьох французів.

Створений у 1972 році Жан-Марі Ле Пеном, "Національний фронт" постав із попелу ультраправого католицького традиціоналізму, агресивного євроскептицизму та глибокої ностальгії за колоніальною величчю Франції.

Десятиліттями партія залишалася політичним маргіналом.

Її відкидали як пережиток екстремістського французького націоналізму і як спадок петенівської "зради" часів Другої світової війни.

Та зростання економічних потрясінь і занепад мейнстримної політики змусили партію змінювати риторику.

У 1990-х та 2000-х страхи щодо імміграції, антиелітні настрої та недовіра до наднаціональних інституцій почали знаходити відгук.

Те, що починалося як маргінальний реакційний рух, отримало новий заряд, виступаючи проти "англо-американського імперіалізму", НАТО та уявного морального занепаду Заходу.

А згодом крайня правиця у Франції не лише ідеологічно, але й фінансово пов’язала себе з Кремлем.

Від антикомунізму до антиамериканізму.

У свої перші роки "Національний фронт" ("НФ") був гучно антикомуністичним.

Під час холодної війни рух Жан-Марі Ле Пена позиціонував себе як патріотичний бастіон проти радянської загрози.

Для нього СРСР уособлював моральний занепад, тиранію та глобальний контроль ідеології – все те, з чим "НФ" прагнув боротися в ім’я національного суверенітету.

Але після розпаду Радянського Союзу зовнішній ворог партії змінився.

Падіння Берлінського муру у риториці ультраправих означало не тріумф демократії, а появу нового гегемона – Сполучених Штатів.

Із поширенням американського впливу в Європі через НАТО та глобальну ліберальну економічну модель риторика партії змістилася:.

Вашингтон замінив Москву як головну силу, що підриває французький суверенітет і ідентичність.

Але вододілом став 1999 рік та інтервенція НАТО в Косово.

Якщо більшість французьких політичних еліт підтримала операцію як гуманітарну необхідність, Ле Пен засудив її як "колоніальну війну під американським командуванням".

Бомбардування Белграда, історичного союзника Франції, було представлене як імперське перевищення повноважень і зрада європейської незалежності.

Для "НФ" Сербія стала символом опору американській однополярності, а перспектива майбутнього зближення з Москвою почала виглядати природною.

Росія, яка виступила проти інтервенції НАТО, стала неявним союзником у боротьбі проти атлантистського "втручання".

На початку 2000-х Жан-Марі Ле Пен почав висловлювати захоплення "сильними" національними лідерами, які відкидали західні ліберальні моделі: Башаром Асадом, Саддамом Хусейном і дедалі частіше Владіміром Путіним.

Їх хвалили не за демократичність, а за здатність чинити опір "глобалістському домінуванню" та зберігати традиційні, патріархальні цінності.

У 2006 році Жан-Марі Ле Пен виправдовував російську війну в Чечні, пояснюючи жорсткі дії Москви необхідністю боротьби з тероризмом.

Одночасно він почав називати Україну "буферною державою", якою нібито маніпулює Захід.

Її прагнення вступити до ЄС і НАТО зображувалися як штучні, нав’язані Заходом і зрештою небезпечні не лише для Росії, а й для європейського балансу сил.

Задовго до анексії Криму у 2014 році "НФ" вже захищав "регіональні інтереси" Росії в ім’я багатополярності.

У 2014 році аналітичний центр Fondation pour l'Innovation Politique оприлюднив детальний звіт, який висвітлював дедалі тісніше ідеологічне зближення "НФ" із Москвою.

Українські дипломати в Парижі тихо висловлювали занепокоєння французькому МЗС: чи не стане одна з найбільших опозиційних партій Франції, постійного члена Ради Безпеки ООН, прихильником російського впливу?.

Російський кредит, що змінив усе.

"Національний фронт" роками боровся за доступ до фінансування виборчих кампаній.

Французькі банки відмовлялися мати справу з "НФ" – не лише через його екстремістську репутацію, а й через ризики, пов’язані з фінансовими скандалами та судовими розслідуваннями.

Декілька великих установ, зокрема Société Générale та Crédit Agricole, начебто відхилили запити НФ.

Тож партія звернулася на Схід.

І знайшла Москву, готову допомогти.

Час був невипадковим.

Кредитна угода відбулася лише за шість місяців після анексії Криму.

Тоді як більшість ЄС розробляла санкції, нова лідерка ультраправих Марін Ле Пен публічно захищала анексію як легітимну, заявляючи, що кримський референдум відображає "волю народу".

А одночасно – звинувачувала Брюссель у розв’язуванні "ідеологічної холодної війни".

Позику французьким ультраправим у розмірі 9,4 млн євро надав First Czech-Russian Bank (FCRB) – московська фінустанова, яку очолював Роман Попов, колишній держбанкір із тісними зв’язками з Кремлем.

Контракт передбачав 6% річних і термін погашення до 2019 року.

Казначей "НФ" Валеран де Сен-Жюст здійснив коротку поїздку до Москви, щоб остаточно погодити угоду, яку він пізніше описав як "просту й дружню".

Немає офіційних пояснень, чому саме цей російський банк, уже під пильною увагою західних спецслужб, погодився фінансувати європейську партію, якій відмовили всі великі французькі кредитори.

Але вже тоді ні в кого не було сумнівів – це не була звичайна фінансова угода.

У 2016 році FCRB збанкрутував за нез’ясованих обставин.

Борг, за повідомленнями, без згоди "НФ" був проданий компанії "Авіазапчасть" – російській фірмі, що спеціалізується на авіаційних деталях і має військових клієнтів.

У 2022 році США офіційно внесли її до санкційних списків OFAC.

Кредит, який подавався як "комерційна угода", тепер опинився в руках компанії, пов’язаної з оборонним сектором Росії.

Станом на 2025 рік борг залишається активним і не повністю погашеним.

За угодою 2016 року, партія повинна повністю виплатити кредит до 2028 року щоквартальними платежами.

Марін Ле Пен стверджує, що виплати здійснюються "у нормальному режимі", хоча фіксуються затримки, а ключові деталі залишаються закритими.

Журналісти-розслідувачі Mediapart і France Info вказують на підставні компанії, реструктуризації платежів та непрозорі арбітражні процедури з Дубая і Москви.

Повне порозуміння із Путіним.

Якщо кредит 2014 року закріпив фінансовий альянс, то президентська кампанія 2017 року виявила дивіденди "м’якої сили", яких Кремль очікував у відповідь.

З війною в Україні, що відійшла на периферію французької громадської думки, Москва подвоїла ставку на інформаційну стратегію, і Марін Ле Пен стала однією з фавориток.

У місяці, що передували виборам у квітні 2017-го, російські державні ЗМІ надали Ле Пен непропорційно багато ефірного часу.

Згідно зі звітом французького медіа-регулятора CSA, канали RT France та Sputnik давали Ле Пен у чотири рази більше позитивного висвітлення, ніж Емманюелю Макрону чи Франсуа Фійону.

Риторика була єдиною: Ле Пен виступає за суверенітет, антиамериканізм і розрив із Брюсселем.

Далі відбувся візит – лише за два тижні до першого туру виборів Марін Ле Пен прибула до Москви і зустрілася з Владіміром Путіним у Кремлі.

Рукостискання, ретельно зрежисоване, потрапило на перші шпальти світових медіа.

Путін заявив, що "не хоче втручатися у французькі вибори", але водночас похвалив Ле Пен як "представницю європейського політичного руху, що швидко набирає силу".

Французькі спецслужби вже попереджали про втручання Москви у вибори.

Команда Макрона звинувачувала російських хакерів у зламі внутрішніх серверів (ці звинувачення пізніше підтвердили ЦРУ та британське GCHQ.).

Хоча прямих доказів зв’язку між французькими ультраправими і кібератаками так і не знайшли, поєднання фінансування, медійної підтримки та політичних меседжів викликало серйозні підозри в Брюсселі й Києві.

У цей час риторика Ле Пен щодо України залишалася чітко проросійською.

Нелегітимність анексії Криму не визнавалася, санкції проти РФ оголошувалися "несправедливими", а українська політична еліта характеризувалася як "маріонетки Вашингтона і Брюсселя".

І хоча виборча кампанія Ле Пен намагалася пом’якшити образ (стратегія "дедияболізації"), її зовнішньополітичні амбіції залишалися однозначно дружніми до Росії.

Те, що почалося як ідеологічне зближення на початку 2000-х, тепер матеріалізувалося у вигляді візитів, голосувань і медійних кампаній.

І хоча Ле Пен програла вибори, тіньовий зв’язок між "НФ" та Кремлем пережив цю кампанію.

Шок війни та корекція риторики.

Коли клімат у Європі поступово зміщувався у бік війни, "Національне обєднанння" (нова назва ультраправої партії) залишалося ідеологічно незмінним: скептичним до НАТО, недовірливим до санкцій і поблажливим до Москви.

У 2020–2021 роках депутати "Нацоб'єднання" регулярно утримувалися від голосування за ключові резолюції, які засуджували російські репресії, включно з постановами щодо отруєння Алексєя Навального та придушення громадянського суспільства.

Лише за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Марін Ле Пен наполягала, що "НАТО слід розпустити", а санкції називала "неефективними" та такими, що "шкодять французьким інтересам більше, ніж російським".

Але повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року змусило Ле Пен до часткової корекції курсу.

Кадри з танками, що сунули на Київ, залишили мало місця для двозначності.

Громадська думка у Франції різко схилилася на бік України: понад 85% французів засудили агресію Росії, згідно з опитуванням IFOP.

"Нацоб'єднання" виявилося заскоченим зненацька.

Реакція Ле Пен була обережною і розрахованою.

Через тиждень після початку вторгнення її виборчий штаб тихо вилучив агітаційну листівку, на якій вона посміхалася, тиснучи руку Владіміру Путіну під час кремлівського візиту 2017 року.

Публічно вона засудила вторгнення, проте старанно уникала називати Путіна агресором.

Натомість вона звинувачувала НАТО у "провокаціях" і наполягала, що Франція має залишатися нейтральною та діяти як "медіатор".

Ця двозначність проявилася і під час парламентських голосувань.

1 березня 2022 року, коли Національна асамблея Франції переважною більшістю (303 "за", 1 "проти", 95 утрималися) ухвалила резолюцію на підтримку України, всі депутати "Нацоб'єднання" утрималися.

Місяць по тому партія виступила проти санкцій на імпорт російського газу, посилаючись на ризики для французької економіки.

Тим часом керівництво партії намагалося відвести увагу від історичної близькості до Москви.

Коли її запитали про російський кредит у 9,4 млн євро, Ле Пен заявила, що партія стала жертвою "полювання на відьом", і наполягала, що погашення триває з 2015 року – твердження, яке згодом спростували журналісти-розслідувачі.

Жордан Барделла, наступник Ле Пен на чолі "Нацоб'єднання", почав пом’якшувати найбільш суперечливі заяви партії.

Тепер він робив заяви про "українську мужність" та підтримував гуманітарну допомогу Києву.

Натомість – уникав чіткої позиції щодо санкцій чи військової допомоги.

Лінія була зрозумілою: виступати проти ескалації та ставити французькі інтереси на перше місце.

Однак відголоски старої позиції залишалися: у внутрішніх виступах та інтерв’ю такі ключові фігури, як Тьєррі Маріані та Андреа Котарак, продовжували поширювати наративи про "розширення НАТО" і "провокації України", часто посилаючись на російські ЗМІ.

Стратегічна двозначність.

Наприкінці 2023 року Марін Ле Пен заявила, що Україну "потрібно захищати", але швидко уточнила – "але Франція не повинна бути втягнута у війну, яка не є нашою".

Жордан Барделла, нинішній президент партії та керівник кампанії до виборів у Європарламент 2024 року, зайняв схожу позицію.

"Я хочу, щоб Україна мала у своєму розпорядженні боєприпаси й обладнання, необхідні для утримання фронту, але моя червона лінія не змінюється: це відмова від відправки обладнання, яке може спричинити ескалацію у Східній Європі", – заявив він на виставці озброєнь Eurosator.

"І тому я не планую надсилати, зокрема, далекобійні ракети чи іншу зброю, яка дозволить Україні завдавати ударів по території Росії.

Моя позиція не змінилася і не зміниться: підтримка України та уникнення будь-яких ризиків ескалації в регіоні.

І я вважаю, що ризик ескалації, безперечно, реальний", додав Барделла.

Ця позиція знайшла відгук у частини французького суспільства, втомленого від війни.

Опитування IFOP 2024 року показало: хоча 70% французів загалом підтримують Україну, лише 39% погоджуються з ідеєю безстрокової відправки зброї.

Риторика Барделла поєднала "Нацоб'єднання" із поняттями "мир" і "реалізм", водночас дистанціюючи партію від того, що вона називала "ескалаційною" політикою Макрона.

На початку 2024 року "Нацобєднання" в повному складі утрималося від голосування за ключовий законопроєкт про ратифікацію франко-української двосторонньої угоди про безпеку, яка закріплювала довгострокові французькі зобов’язання щодо військової підготовки, постачання озброєнь і допомоги у відбудові.

У березні 2025 року депутати Ле Пен знову утрималися під час голосування за резолюцію, яка пропонувала спрямувати заморожені російські активи у французьких та європейських банках на відбудову України.

Попри широку міжпартійну підтримку, ультраправі ствекрджують, що цей захід нібито порушує "фінансовий суверенітет" і може спровокувати російську відплату.

На додачу, багато осіб, що формують зовнішню політику "Нацоб'єднання" залишилися незмінними.

Тьєррі Маріані, досі депутат Європарламенту, продовжував з’являтися на російських державних телеканалах і відвідувати форуми на кшталт "Діалогу цивілізацій" у Москві.

Колишній партійний казначей Валеран де Сент-Жюст, який у 2014 році вів переговори про російський кредит, залишався активним критиком санкцій.

Барделла, хоча й м’якший у публічній риториці, ніколи офіційно не відмовився від російського кредиту партії й не повністю розірвав із геополітичними позиціями Ле Пен.

Замість цього він пропонував "оновлену версію" тієї ж лінії: захищати Україну, але лише в рамках жорстко визначених національних інтересів; протистояти Росії, але не коштом французьких енергетичних рахунків чи дипломатичного впливу.

А головне – електорат "Нацоб'єднання" залишався непропорційно проросійським.

Дослідження Fondation Jean-Jaurès 2024 року показало, що виборці "Нацоб'єднання" утричі частіше за середнього француза покладали провину за війну на НАТО, а майже половина погоджувалася з твердженням: "Путін захищає традиційні цінності від західного занепаду".

У конфіденційній доповіді, опублікованій Le Monde, французькі дипломати начебто попереджали: "Уряд Барделла заморозить двосторонню військову допомогу вже за кілька тижнів".

Минуло понад десять років відтоді, як "Національне об'єднання" (тоді ще "Національний фронт") підписало кредитну угоду на 9,4 млн євро з нині збанкрутілим First Czech-Russian Bank (FCRB).

Але у 2025 році фінансові й політичні наслідки того рішення продовжують відлунювати, попри численні спроби Марін Ле Пен відкинути питання як "архівне".

"Ми більше не маємо нічого спільного з Росією.

Той кредит – закрита сторінка",– заявила вона наприкінці минулого року в інтерв’ю BFMTV.

Але подальші журналістські розслідування довели протилежне.

Зокрема, Le Monde з’ясував, що партія не погасила кредит достроково й не рефінансувала його через французькі установи, попри наявність фінансових можливостей.

Небажання остаточно закрити цю фінансову історію лише підживило підозри.

Згідно з таємною запискою DGSI (Головне управління внутрішньої безпеки), витік якої опублікував Mediapart, французька розвідка від 2017 року продовжувала відстежувати зв’язки партії з російськими структурами.

"Неврегульований характер боргу перед підсанкційною російською фірмою становить потенційний канал іноземного впливу", -йдеться у доповіді 2023 року.

Проблема набула такої гостроти, що президент Макрон у січні 2025 року на засіданні Національної асамблеї звинуватив Ле Пен у збереженні "фінансової пуповини з Кремлем".

У відповідь Ле Пен залишила залу засідань.

Франція – не звичайна країна.

Це ядерна держава, постійний член Ради Безпеки ООН і стрижень стратегії ЄС.

Уряд під керівництвом Барделла міг би згорнути допомогу Україні, заблокувати санкції ЄС і підірвати європейську єдність – і все це під прикриттям "нейтралітету".

Для України це означає ризик втрати одного з найсильніших союзників у Європі.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клерк,.

журналістка (Франція), стажерка "Європейської правди".